3. Перевірка правильності ведення обліку загально-виробничих витрат

Предметом перевірки є також загально-виробничі витрати. Загально-виробничі витрати відображають за дебетом рахунка 91 « Загально-виробничі витрати».

Рахунок 91 «Загально-виробничі витрати» призначений для обліку розподілу непрямих виробничих витрат, зокрема:

- витрат на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями! витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальної виробничого призначення;

- витрат на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення.

- витрат на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення інше утримання виробничих приміщень;

- витрат на обслуговування виробничого процесу;

- витрат на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишні природного середовища;

- інших витрат (втрати від браку, оплата простоїв, тощо).

Перераховані витрати не можуть бути віднесені до конкретного бидз продукції, тому вони підлягають розподілу. Основна частина цих витраті розподіляється між видами продукції (списується на дебет рахунка 23 «Виробництво»), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції» | тобто прямо списується на рахунок 90 «Собівартість реалізації». Для визначення суми розподілених і нерозподілених загально-виробничих витрат слід використати Додаток 1 до П(С)БО 16, в якому наводиться рахунок загально виробничих витрат. Найбільшу питому вагу в структурі загально виробничих витрат займають витрати на утримання і експлуатацію устаткування. До них, крім іншого, відносяться амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення; витрати опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень і деякі інші. Основна мета ревізорської перевірки — визначити, чи правильно роз­поділені ці витрати на собівартість кожного конкретного виду продукції.

При цьому ревізору варто враховувати, що в організації можуть застосо­вуватися різні способи розподілу загальновиробничих витрат, зокрема:

- пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи кількості випущеної продукції, витратам з переділу;

- пропорційно кошторисним чи нормативним ставкам. Застосування того чи іншого способу розподілу загальновиробничих витрат залежить від галузі промисловості, умов технології і виробницт­ва, що навіть в одній галузі можуть бути різні. Однак ревізор під час перевірки повинен проаналізувати таке: наскільки обраний спосіб від­повідає конкретним умовам роботи організації і сприяє систематичному і постійному контролю за загальновиробничими витратами; наскільки чіт­ко налагоджена розробка нормативів витрат на експлуатацію і ремонт різних груп устаткування, лімітів споживання електроенергії, палива, інструментів, мастильних матеріалів, а також лімітів чисельності обслу­говуючого персоналу.

При перевірці необхідності віднесення витрат особливу увагу варто звернути на перевірку витрат на управління виробництвом. Для цілей оподатковування витрати на відрядження, представницькі витрати, витра­ти на утримання службового автотранспорту, компенсації за використання Для службових поїздок особистих легкових автомобілів приймаються ^в межах норм, установлених законодавством. При перевірці на належну Увагу заслуговують обґрунтованість виробничих витрат і наявність виправдувальних документів (рахунка, чеків магазинів, ресторанів і т.д.).