Тсукубаи

Традиционный атрибут любого японского сада - тсукубаи, представляет собой каменную чашу с водой в виде бочки высотой 20-30 см. Ранее тсукубаи использовались для мытья рук при чайной церемонии, сегодня же это элемент декора.

Тсукубаи устанавливают на низкой ровной площадке, рядом устанавливают каменный фонарь. Для устройства этой малой архитектурной формы выкапывается котлован глубиной около 15 см, в центре его укладывают стальную трубу. Тсукубаи размещают на краю котлована, на 20-30 см выше поверхности земли. С каждой стороны котлована, на 5-10 см ниже высоты тсукубаи, устанавливают по камню, высотой около 5 см.

На дно котлована под уклоном, необходимым для слива воды в трубу, укладывают тонкий слой бетона, отверстие для слива маскируют галькой диаметром 7-8 см. На дно водоема насыпают гальку диаметром 2-3 см. Пространство между большими камнями заполняют маленькими, в случае необходимости их соединяют цементным раствором.

Вода в тсукубаи подается по трубам (медным или полихлорвиниловым) или по шлангам, протянутым под землей. Иногда тсукубаи устанавливают без дренажа, в этом случае выплескивающаяся вода образует небольшой ручеек. Если вы решите дренаж не устанавливать, то не рекомендуется строить тсукубаи на возвышенности – вытекающая вода будет размывать песочные и галечные насыпи.

Схема устройства тсукубаи

Вид сверху

Вид сбоку

Каменные башни

Если вы все же любитель более живого пейзажа, чем канонический сад камней, возле тсукубаи можно установить каменную башню. Этот элемент декора может быть четырехугольной, иногда шести- и восьмиугольной или круглой формы и имеет нечетное количество ярусов с пластинками. Если ваш сад небольших размеров, то и башню лучше выбирать небольшую (три-пять ярусов) – в саду камней «центральными фигурами» должны быть камни, а большая башня будет притягивать к себе взгляд.

Фонари

Фонари в каменном саду необходимы не только для освещения в темное время суток, но и послужат прекрасным элементом декора. Грамотно расставив фонари, вы можете создать прекрасную композицию из света и камня. Выбирая садовый фонарь, учтите, что он должен быть изготовлен из материалов, которые гармонично впишутся в японский сад: камня, дерева, пемзы.

Существует несколько самых распространенных видов японских фонарей:

Тачи-гата (пьедестальные), высотой до 1,5 м (иногда до 3 м), предназначены для больших садов. Этот вид фонарей используют для освещения места, где хозяин ведет беседы с самыми почетными гостями.

Икекоми-гата (скрытые) чаще всего располагают около тсукубаи, но могут быть размещены и в любом другом месте сада, свет от них направлен в землю;

Якими(юкими)-гата могут быть с квадратной или круглой крышей, иметь в основании каменные или бетонные подставки. Для смягчения света применяют матовое стекло.

Оки-гата (маленькие) обычно размещают в стороне от тропинок, или в очень маленьком внутреннем саду.

Японский сад камней является идеальным местом для созерцания и успокоения. Общаясь с садом, вы получите душевное спокойствие и прекрасный отдых.

Чайна церемонія (тяною)

Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом,

властивим японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання

подрібненого в порошок зеленого чаю матча.

Як відомо, у японців своя філософія спілкування з людьми - зрозуміти

один одного можна і без слів, без знайомства. Подивитися на людину і

зрозуміти її турботи, настрій... Наповнити мовчання - інтуїтивним

розумінням - в цьому особливість практики спілкування.

Чайна церемонія, така багата традиціями і романтичними оповіданнями,

являється, по думці японців справді мистецтвом життя, зведеним в культ.

Знання її розцінюється японцями, як міра освіченості, це - свідоцтво

духовної культури людини.

Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія - зовсім не

звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як

при приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті.

Це мабуть саме самобутнє мистецтво народу. Згідно легенді, вона бере

свій початок з Китаю з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми.

Одного разу, свідчить легенда, сидячи в медитації, Бодхідхарма відчув,

що очі його закриваються і проти волі його хилить до сну. Тоді,

розсердившись на себе, він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На

цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніше учні

Бодхідхарми стали заварювати це листя гарячою водою - напій допомагав їм

зберегти бадьорість.

Треба сказати, що насправді чайна церемонія виникла в Китаї задовго до

появи буддизму. Згідно багатьом джерелам, її ввів Лао-цзи. Саме він, як

свідчать показання, в V столітті до нашої ери запропонував ритуал з

чашкою "золотого еліксиру". Цей ритуал процвітав в Китаї аж до

монгольського навали…

До Японії чай потрапив в VIII в. Його могли привезти буддійські ченці з

Китаю, Кореї або Індії, а також японські мандрівники, що відвідували

танський Китай. Вважається, що перші плантації чаю були розбиті ченцем

Сайсьо в Кіото, біля підніжжя священної гори Хейдзан в 802 р. Проте

тільки з XII в. вживання чаю набуває в Японії широке поширення. Це було

пов'язано з діяльністю священика Ейсая (1141-1215). Разом з декількома

японськими буддійськими ченцями він побував в Китаї. Повернувшись на

батьківщину в 1191 р., Ейсай почав проповідувати серед японців

дзен-буддизм. Крім того, він привіз з Китаю чайні кущі і став вирощувати

чай при дзен-буддійському монастирі.

Чай підносили Будді. Його пили під час релігійних ритуалів і медитацій.

Ейсай в своїх творах особливо підкреслював користь чаю для збереження і

зміцнення здоров'я.

Розповсюдженню культури чаю і чаювання сприяв і засновник іншого напряму

дзен-буддизму в Японії священик Доген (1200-1253), що також побував в

Китаї. В XII-XV віках з посиленням впливу дзен-буддійських монастирів

пиття чаю одержує популярність не тільки серед ченців, але і серед

самураїв, городян, аристократів.

Починаючи з XII в. з Китаю до Японії проникає спосіб приготування

роздрібненого чаю. Звідти ж прийшов і звичай влаштовувати своєрідні