Тема XIII. Політико-правові вчення європи і росії XX століття

Вождь - харизматичний лідер. Вождь і німецький народ єдині. Націонал-соціалісти з категорії "народ" сформували своє політико-правове розуміння: 1. На махровому расистському переконанні ідеологи нацизму створили і "вдовбали" в голови, що німецький народ є спільність людей, об'єднаних, головним чином, однією кров'ю. Головна задача на­роду - зберегти біологічно чисту кров ("арійську", "нордичну"). 2. Народ повинен визнати "закон", відповідно до якого він є "великим народом". 3. Німецький народ найбільш монолітний не тільки расово-біологічно, але і політично, світоглядно, в правовому аспекті. Кредо нацистів: "Ти - ніщо, твій народ - усе!"

У чому ж усе-таки сутність націонал-соціалістичного праворозуміння, як термін "право" уживався: 1. Визнання правоутворюючим фактором, ґрунтом права раси, національного духу. 2. Заява, що немає ніякого індивідуального належного особистості "природженого права", а існує лише народно-расове, детерміноване расою право. 3. Право є те, що арійці визначають як "право". 4. Вигадування залежності природи права від біологічної матерії особливого роду ("раси"), від свободи людей ("арійців"), скроєних із подібної матерії, знадобилося "для наукового" обґрунтування концепції "особливого права", розхожої серед нацистсь­ких правознавців. 5. Нацисти проголосили: "право є продукт раси". 6. Тільки "третій рейх", його "народна спільність", "народні товариші" могли створити "загальну правову рівність".

Нацистські правознавці всі політико-правові теорії будували вихо­дячи з моделі "фюрер-принцип" і бачили тільки у вожді одноособового творця права. Лише "фюрер", "вождь" міг приймати відповідні рішення стосовно права. Він один формулює "народні закони життя". "Усе, що корисне народу, є правом; усе що йому шкодить, - не право".

Судова влада була позбавлена націонал-соціалістами незалежності і самостійності. Фюрер став верховним суддею. Принцип "немає пока­рання без закону", замінили на постулат "немає злочину без покарання". Суддям наказали при прийнятті рішень "меншою мірою виходити із закону й більшою - із принципової ідеї, що правопорушник повинен бути видалений із суспільства".

Націонал-соціалізм у Німеччині (німецький фашизм) був і, мабуть, залишається найбільш агресивною формою націонал-соціалістської політико-правової ідеології. її існування, поширення смертельно не­безпечне для цивілізації.

216

А, І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

4. ВІДРОДЖЕНЕ ПРИРОДНЕ ПРАВО

4. Відроджене природне право

Розбіжність права природного і права позитивного, визначена дав­ньогрецькою думкою, дістала підтримку багатьох авторів наступних епох. У XX ст. новий підхід до цієї теми був розвинутий неокантіанцями, Р. Штаммлером, його прихильниками, які абсолютне природне право оголосили початком справедливості.

Тлумачення права, таким чином, стало включати до свого предмета внутрішньо властиву нормі права вимогу справедливості і відповідного пристосування права до цінностей існуючого суспільства. Так виникла концепція природного права з історично мінливим змістом.

Сучасний англійський правознавець Лон Фуллер вважає, що правова норма повинна містити в собі розумово досяжну ціль і вказувати на за­соби її досягнення. У цьому розумінні кожна норма права субстанційна (має сутнісний зміст, несе значення належного, і, таким чином, є цінністю). Водночас - кожна норма інструментальна. У цьому своєму вимірі вона визначає засоби для досягнення мети. Ціннісне навантаже­ною, з урахуванням сказаного, є і вся правова система. Фуллер уводить розрізнення права імпліцитного (уявного) і експліцитного (зовнішнього, оформленого, створеного).

Імпліцитне право - це звичаї і подібні типи нормативного упо­рядкування людського спілкування, що часто позбавлені словесного і символічного позначення та фіксування.

Експліцитне право - це зовні виражені точні правила, укладені в нор­мах і вимогах договору, статусу. І експліцитне, і імпліцитне право суть цілеположене право, оскільки сполучає і суще, і належне. На відміну від позитивізму, що оголошує правом практично будь-який наказ суверенної влади, і на відміну від нормативізму, з його ієрархією норм і верховною нормою, і від соціології, з її сприйняттям норми права як пророкування можливої поведінки суду, Фуллер наголошує на цілеположенні в праві, на засобах його реалізації, що закладені в праві і додають праву і всій правовій системі властивість ціннісної системи.

Найбільш загальна ціль у праві як системі - спрямовувати і кон­тролювати людську діяльність. Але є також і більш конкретні цілі, які Фуллер іменує процесуальними (процедурними). У договірному праві вони одні, у судовому провадженні трохи інші. Усі різновиди "ство­реного" права повинні відповідати таким вимогам: бути виправдани-

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 217