Тема XIII. Політико-правові вчення європи і росії XX століття

терору. Ленін був найрішучішим прихильником терористичних методів здійснення пролетарської диктатури. Терор важливий не тільки в умовах збройного протиборства, але його, терор, треба розширювати і в мирні роки. Усе це Ленін пояснював тим, що диктатура пролетаріату знищує буржуазний демократизм і при цьому забезпечує "максимум демокра­тизму для робітників і селян".

Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих до політичного життя повинна бути, згідно з Леніним, Республіка Рад. У ній поєднуються елементи представницької і безпосередньої демократії. Ради - установи, які одночасно є і законодавцями, і виконавцями законів, і самі ж контролюють виконання своїх законів. Цей тип республіки будується на основі демократичного централізму, що означає виборність усіх органів влади знизу доверху, підзвітність їх і підконтрольність, змінюваність депутатів.

Політико-юридичні, конституційно-правові аспекти устрою си­стеми Рад мало цікавили Леніна. Головне для нього - наскільки Ради фактично спроможні бути інструментами диктатури пролетаріату. При цьому, беззаперечно, Ради мають бути під керівництвом більшовицької партії. Без цього Ради, в очах Леніна, ніякої цінності не мають. Гасло "Ради - без комуністів!" - контрреволюція, смертельно небезпечне для диктатури пролетаріату.

Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади визначалася Леніним так: "Диктатуру здійснює організований у Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків". Партією керує Центральний Комітет. Усередині ЦК утво­ряться ще більш вузькі колегії - Політбюро, Оргбюро. Повинна існувати тільки диктатура однієї партії. "Ми на цьому стоїмо і з цього ґрунту зійти не зможемо", так писав, учив і втілював у життя свої політико-правові ідеї Ленін.

Більшовики як партійні функціонери виносять управлінські рішення. А як керівники держапарату - вони ж проводять їх у життя. Більшовики концентрують у своїх руках прерогативи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Положення про диктатуру робітничого класу, пролетарську демократію, про взаємозв'язок комуністичної партії і радянської дер­жави, про економічні функції такої держави, її територіальну єдність, зовнішню політику утворять кістяк ленінського політико-правового вчення про соціалістичну державність.

210 ^А- '■ Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

2. В. І. ЛЕНІН. Й. В. СТАЛІН ТА ЇХНІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ

Погляди Леніна на владу, політику, державу і право, особливо на "технологію" здійснення політичного панування, його діяльність як глави комуністичної партії і радянського уряду здійснили головний, вирішальний вплив на розвиток теорії і практики більшовизму. Вони мали широкий міжнародний резонанс у XX ст.

У 1923-1924 pp. уже практично державою керував Й. В. Сталін (1879-1953) - Генеральний секретар ЦК ВКП(б). Країна жила за фор­мулою: "Сталін - це Ленін сьогодні". Сталін - вірний учень Леніна, який пішов ще далі в розвитку політико-правової теорії насильства. Він спростив вчення Маркса, Енгельса, Леніна до розуміння селянами, найвідсталішими робітниками і перетворив у догми. Вчення стало не теорією, а директивними документами, обов'язковими до прийняття і виконання.

У такий спосіб було створене "сталінське вчення" про державу, пра­во, політику, демократію і т. ін. Ці розробки закладені в роботах Сталіна "Про основи ленінізму" (1924 р.), "До питань ленінізму" (1927 р.), "Про проект Конституції Союзу РСР" (1936 p.), "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП(б)" (1939 р.), та ін. Сталінське кредо укладене в тезі - "ленінізм є теорія і тактика пролетарської революції взагалі, теорія і тактика диктатури пролетаріату, особливо". Потім Сталін доповнив: "основним питанням ленінізму, його відправним пунктом, його фундаментом є питання про диктатуру пролетаріату".

На ідеї диктатури пролетаріату Сталін створив фундамент зміцнення культу влади і усунення своїх опонентів і супротивників. У диктатурі пролетаріату він виділив такі аспекти: 1. Влада. 2. Насильство. 3. Придушення. 4. Примус. Але найголовніше в диктатурі пролетаріату, підкреслив Сталін, це насильство.

Для вірного учня Леніна диктатура пролетаріату є не обмежене законом панування пролетаріату, що спирається на насильство над буржуазією. Сваволя і насильство, не обмежені законом, породжують в тоталітарну владу, залізна п'ята якої давить все й усіх. Диктатура пролетаріату, за Сталіним, це ще й організаційний аспект.

Держава - машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників, - учив "великий Сталін" "просту люди­ну". У держави є дві функції: внутрішня (головна) - тримати буржуазію у вузді і зовнішня (неголовна) - розширювати територію свого панівного класу пролетаріату за рахунок території інших держав чи захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич £11