Тема XII. Правові ідеї в європі на початку XX століття

даткове пояснення в традиційному для всієї позитивістської філософії і соціології - від Конта до М. Вебера - трактуванні співвідношення науки і політики.

3. Правова доктрина солідаризму Леона Дюгі

Наприкінці XIX - початку XX ст. значне поширення одержали ідеї солідаризму. їх теоретичною основою була соціологічна доктрина, по­гляд Огюста Конта на суспільство як на єдине ціле. З ідеологічного погляду вони протистояли індивідуалізму, соціалізму і комунізму. По­няття "солідарність", висунуте засновником соціології Огюстом Контом, дістало розвиток у книзі французького соціолога Еміля Дюркгейма "Про поділ суспільної праці" (1893 р.) Ці ж ідеї розвивалися в книзі французького політичного діяча Л. Буржуа "Солідарність" (1897 p.).

Відкидаючи революційний синдикалізм, зробив спробу побудува­ти на основі ідей солідарності політико-правову концепцію професор юридичного факультету в Бордо Леон Дюгі (1859-1928). Народився у передмісті Бордо, в сім'ї юриста. Після закінчення коледжу вступив на юридичний факультет Бордоського університету, закінчив його в 20 років. Через три роки подав до захисту докторську дисертацію, яку відзначили золотою медаллю. Працював на юридичному факультеті цього університету, в 1892 р. отримав звання професора, в 1901 р. - за­ступник декана, а з 1919 р. - декан. Відповідно до французьких традицій на цю посаду вибирали самого видатного професора, а університет на той час у Бордо вважався найбільшим університетським центром Франції.

У книзі "Держава, об'єктивне право і позитивний закон" (1901 p.), а також в інших роботах Дюгі писав, що основою суспільства є нерівність людей, яка призводить до поділу суспільства на класи, кож­ний з яких виконує соціально необхідну функцію. Цим обумовлена соціальна солідарність, що розуміється як "факт взаємної залежності і поєднує між собою, у силу спільності потреб і поділу праці, членів роду людського".

Основний факт солідарності породжує соціальну норму, яку Дюгі формулює в такий спосіб: "Нічого не робити, що зменшує солідарність за подібністю і солідарність через поділ праці. Робити усе, що в матеріальних силах особистості, щоб збільшити соціальну солідарність

3. ПРАВОВА ДОКТРИНА СОЛІДАРИЗМУ ЛЕОНА ДЮГІ

в обох цих формах". Ця норма солідарності значиміша ніж держава і позитивні закони.

Свої ідеї Дюгі протиставив вченню про класову боротьбу, яке називав "огидною доктриною". Дюгі не сприймав революційний синдикалізм Сореля, Лягарделя, Берта, який закликав до насильницьких дій і за­гального страйку. Дюгі засуджував радикальний синдикалістський рух за безкомпромісну боротьбу з буржуазією. Він доводив, що підприємці і капіталісти так само необхідні суспільству, як і пролетарі. Загальні страйки, насильство стосовно буржуазії, революційний синдикалізм загрожують суспільству руйнуванням.

Дюгі визнавав і схвалював мирний, ненасильницький рух, що має за мету приборкання егоїзму приватних підприємців і як такий, що ставить розумні межі вимогам найманих робітників. Задачі врівноваженого синдикалізму - компроміс між працею і капіталом. Дюгі відкидав вчен­ня про лібералізм та індивідуалізм. Він стверджував, що ізольована особистість не існує. Людина - "це індивід, узятий в узах соціальної солідарності". Абсолютна рівність усіх людей суперечить фактам. Люди далекі від рівності. Вони істотно відрізняються один від одного. Ці відмінності зростають з успіхами суспільної цивілізації. Ставлення до людей повинне бути різне. їхній юридичний стан, будучи лише вира­женням їхнього сиавлення до подібних собі, повинен бути різним для кожного з них, тому що глибоко різна роль кожного стосовно усіх.

Дюгі виступав проти індивідуалістичних доктрин. Критикував ідеї рівності і природного права. За солідаристською доктриною індивід не має ніякого права, він має лише соціальні обов'язки. Ці погляди Дюгі розвивав особливо докладно стосовно власності, що, залишаючись приватною, розглядається ним не як суб'єктивне право індивіда, а як його обов'язок вільно, повно і досконало виконувати соціальну функцію власника. Дюгі захищав потребу і корисність приватної капіталістичної власності.

На відміну від Конта, який вважав право пережитком теологічного етапу, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві. Свобода є правом, тому що людина має обов'язок розвивати найповніше свою діяльність. Дюгі виступав проти державного втручання в економічну й іншу діяльність індивідів. Він відстоював за свободу праці, торгівлі, промисловості.

Правові норми про свободу совісті, віросповідань, думки, друку й інші цілком відповідають нормі соціальної солідарності вже з тієї

194

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич

195