Тема XII. Правові ідеї в європі на початку XX століття

революцією). Диктатура пролетаріату - є не що інше, як диктатура клубних ораторів і вчених.

Бернштейн закликав переглянути, провести ревізію марксизму. До­водив, що соціалізм взагалі не може бути науковим. Це утопія. З цих позицій він переглянув теоретичні положення марксизму про класову сутність, роль держави і права, революцій і реформ, про диктатуру пролетаріату і злам буржуазної держави.

Ще один лідер німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу -Карл Каутський (1854-1938). Він опублікував книгу "Бернштейн і соціал-демократична програма. Антикритика", у якій відкидав вислов­лення Бернштейна проти деяких марксистських ідей. Каутський ствер­джував, що при збереженні капіталізму, реформи тимчасові, часткові, мають зверхній характер, загострюють класові антагонізми. Без виз­нання соціалізму як мети саме існування соціал-демократичної партії позбавляється змісту.

Август Бебель (1840-1913) і Вільгельм Лібкнехт (1826-1900) -засновники і вожді німецької соціал-демократії. Вони захищали марк­сизм від критики, відстоювали основні положення революційної теорії. Соціалізм - кінцева мета боротьби соціал-демократії і робітничого класу. Соціалізм буде завойований не в парламенті, а у вуличних боях.

Революційних марксистів, які критикували реформізм Бернштейна, але не приєдналися до більшовиків, останні називали центристами. Підставу для такого найменування давало і те, що Каутський і ті, хто його підтримували, іменували себе "марксистським центром".

Встановлення політичної влади робітничого класу центрис­ти пов'язували з високим рівнем розвитку капіталізму, при якому робітничий клас становить більшість населення. Тому метою політичної боротьби соціал-демократії вони вважали набуття більшості в парламенті і перетворення парламенту на структуру, якій підпорядкований уряд. На думку Каутського, існуючий буржуазний апарат управління не може бути відразу замінений чисто пролетарським управлінням. Тому про­летарська революція на період переходу створить коаліційний уряд.

Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918) належав до центристів. Він один із засновників Російської соціал-демократич­ної робітничої партії. Видатний теоретик марксизму. Соціалістичну революцію вважав можливою за тієї стадії розвитку капіталізму, коли матеріальне виробництво досягне високого рівня, а пролетаріат складе більшу частину населення.

186 ^А- '■ Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

1, СОЦІАЛІСТИЧНІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

Плеханов спочатку думав, що влада пролетаріату буде здійснюватися за допомогою прямого народного законодавства. Потім висловив ідею про обмеження в політичних правах вищих класів. Демократична ідея полягала у виборі ефективного парламенту. Але якщо парламент буде недієздатним, його треба розігнати не через два роки, а через два тижні. Плеханов був прихильником соціалізму, введеного не примусово, а за рішенням і за згодою більшості.

Між опортуністами і центристами точилася боротьба в сфері політико-правових теорій. Але в них були і спільні політико-правові ідеї. Усі вони були прихильниками демократії в інтересах робітничого класу, загального виборчого права, вільної боротьби партій на виборах, свободи слова, друку, зібрань, повновладдя представницьких установ, а також розвитку соціального законодавства й активного втручання держави в економіку. Вони заперечували революційний екстремізм.

Самостійною течією марксизму був більшовизм, засновник і вож­дь якого - Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870 1924). Як течія більшовизм існував з 1903 р. Основна ідея більшовизму - "партія ново­го типу". Це централізована організація професійних революціонерів. Вони прагнули стати правлячою партією. У них марксистська програ­ма будівництва соціалізму і комунізму. Ці політико-правові ідеї були закладені Леніним у роботі "Що робити?" (1901-1902 pp.).

Для задоволення економічного інтересу робітничого класу треба провести політичну революцію, що замінить диктатуру буржуазії дик­татурою пролетаріату. Російська соціал-демократія повинна створити конспіративні централізовані організації професійних революціонерів, що будуть керувати і спрямовувати політичну боротьбу робітничого класу. Дайте нам організацію революціонерів, - писав Ленін, - і ми перевернемо Росію.

Боротьба Леніна за створення партії нового типу породила в російській соціал-демократії розкол на більшовиків і меншовиків. На роботу Леніна "Що робити?" Плеханов відповів роботою "Чого не ро­бити", де критикував Леніна.

Політико-правова ідеологія меншовиків збігалася з ідеологією соціал-демократів Західної Європи. їх об'єднувала думка, що соціалістична революція можлива лише в країнах з досить високим рівнем розвитку виробництва і численним робітничим класом. До таких країн Російська імперія початку XX ст. не належала.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І, Кормич 187