Тема XI. Правові теорії в західній європі у другій половині XIX століття

самої держави. Боротьба рас на стадії цивілізації трансформується в бо­ротьбу соціальних груп, класів, станів, політичних партій. Враховуючи, що держава формується в результаті підпорядкування однієї людської групи слабких, переможених іншій групі найсильніших, переможців, за­собом підтримання порядку є "панування - покора". Гумплович виступає категорично проти того, щоб характеризувати державу як орган уми­ротворення, примирення суперечливих інтересів. Державі призначено бути органом примусу і насильства. Гумплович робить висновок, що існування суспільства без державного примусу неможливе.

У своїх політико-правових вченнях Гумплович дає визначення дер­жави. Держава - організація панування, що природно виросла, покли­кана підтримувати визначений правовий порядок. Активність держави не обмежується одним лише гарантуванням визначеного правопорядку. За Гумпловичем, крім даного людині природою життя, всім іншим -свободою, власністю, родиною, особистими правами - особистість зобов'язана державі. А все суспільство, що веде людське існування, теж зобов'язане державі. Отже, Гумплович звеличує роль держави і створює культ державності.

Дух звеличування і культу "державництва" відбився і на загаль­них питаннях права. Гумплович стверджував, що право виступає лише втіленням розпоряджень державної влади. Зсередини ж право наповнене моральністю, що служить йому невичерпним джерелом.

У народженні права вирішальне слово належить державі. У до-державному стані не було ніякого права. Тільки будучи кристалізованою в державних законах, моральність стає правом. Право цілком зобов'язане державі як своїм народженням, так і подальшим існуванням.

Для держави - право і правопорядок, з історичної точки зору, суть лише засоби, писав Гумплович. Він заперечує наявність "невідчужуваних прав людини". З його погляду, вони - ілюзія, плід самообожнювання індивіда, звеличення цінності життя людини. Буття держави абсолютне несумісне з "невідчужуваними правами людини".

Люди повинні вибирати: чи державу з характерною для неї власністю, чи анархію, ставив питання у своїх політико-правових вченнях австрійський державознавець XIX - початку XX ст. Людвіг Гумплович.

5. НЕОКАНТІАНСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО РУДОЛЬФА ШТАММЛЕРА

5. Неокантіанське вчення про право Рудольфа Штаммлера

Німецька політико-правова думка у своєму розвитку спиралася на вчення німецького теоретика права, неокантіанця Рудольфа Штамм­лера (1856-1938). Він написав низку робіт щодо наукового знан­ня, розуміння права. Це такі праці: "Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії"", "Вчення про правильне право", "Теорія юриспруденції¹".

Філософський ґрунт уявлень Штаммлера про право - неокантіанство. Цей напрямок розвивала Марбурзька школа. її представники - Г. Коген, П. Натор. Вони вважали, що предмет пізнання тотожний поняттю про предмет, а власне буття є сукупністю чисто понятійних відносин. Ціль філософствування - творча робота й аналіз такої роботи. Мислення, дане у формі науки й орієнтоване на неї, виступає закономірним творцем. У сфері юриспруденції її серцевину складають теоретичне пізнання і право, наука і правова держава чи ліберальна. Філософи Марбурзької школи проводили аналогію між математикою і логікою, з одного боку, і юриспруденцією з етикою - з іншого. Юриспруденція, на їхню думку, - математика суспільних наук.

Штаммлер критикував матеріалістичну концепцію історії, соціальний матеріалізм (марксизм). Він був незгодний з марксистською теорією про первинність економіки і вторинність права, про підпорядкованість права економіці. У всіх політико-економічних дослідженнях, при будь-якому вивченні народного господарства в соціальному відношенні, в основі неминуче лежить визначене правове регулювання. Конкретне правове нормування є логічною умовою відповідного політиці економічного по­няття і закону. Фундамент держави тримається на праві. Воно виступає першоосновою і передумовою держави. Не можна сформулювати "по­няття держави", не подавши "поняття права". Можна дати визначення правового ладу без якого-небудь відношення до державної організації, але не можна говорити про державну владу, не подаючи юридичних норм.

Штаммлер дав визначення: право - специфічний комплекс норматив­них розпоряджень, особливий зовнішній регулятор сукупної соціальної діяльності. Право тому відіграє визначальну роль, оскільки без нього фізично не може мати місце сама ця соціальна діяльність індивідів. Штаммлер означив вказане відношення між правом і "соціальним

180

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич

181