Тема XI. Правові теорії в західній європі у другій половині XIX століття

утилітаристським моментам. Перше місце в застосовуваній ним методології пізнання права і держави він тепер відводить описові, класифікації й аналізові фактів. Вважаючи недостатніми "юриспруденцію понять", формально-догматичний підхід до права, Ієрінг у своїй книзі "Ціль у праві", том І, прагнув дати сучасним йому праву і державі соціо­логічне обгрунтування. Центральним поняттям його теорії є поняття інтересу, вираженого в праві.

Ієрінг вважав, що не можна обмежуватися формальним визначенням права як сукупності чинних у державі примусових норм. Він наголо­шував на необхідності розкрити зміст права. Звідси його визначення: "право - є система соціальних цілей, гарантованих примусом", "право

- є сукупність життєвих умов суспільства у широкому сенсі, забезпе­ чуваних зовнішнім примусом, тобто державною владою".

Визначення права, спроба розкрити його суспільний зміст Ієрінг нерозривно пов'язував з апологією відносин громадянського суспільства. Він стверджував, що приватна власність випливає з при­роди людини. Це правовідношення визначене самою природою. За­снований на еквівалентності товарообіг Ієрінг називав "чудом приро­ди", "економічним провидінням", "утіленням справедливості". Гроші

- істинний апостол рівності, там, де мова йдеться про гроші, замовкають усі соціальні, політичні, релігійні і національні забобони та розбіжності. Цілі всіх і кожного забезпечуються правом: "Ціль - творець права". Право - вираження "загальних інтересів".

У роботі "Боротьба за право" Ієрінг доводив, що право не завж­ди виражало інтереси суспільства. З цього приводу він критикував представників історичної школи права, зокрема тези Фрідріха-Карла фон Савіньї і Георга Фрідріха Пухти, що право розвивається мирно, стихійно і безболісно, подібно до мови і культури.

Право, на думку Ієрінга, розвивалося в кривавій боротьбі класів і станів, що домагалися закріплення в праві через законодавство власних інтересів. Але ця боротьба стала змінювати свій характер після втілення в праві рівності всіх перед законом, свободи власності, промислів, совісті (тобто, по суті справи, принципів громадянського суспільства). Тому тезу "про кривавий" розвиток права Ієрінг відносив до минулого. Сучасну боротьбу за право Ієрінг тлумачив тільки як захист існуючого права від порушень, як відстоювання суб'єктивного права окремого індивіда, порушеного іншою особою. Крім того, Ієрінг звертався до "здорового правового почуття" як самостійного мотиву боротьби за своє право.

172 ^А- '• Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

2. ВЧЕННЯ РУДОЛЬФА ІЄРІНГА ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ

Потурання зловмисному порушенню свого права - прояв боягузт­ва, негідне людини. Хто робить із себе черв'яка, писав Ієрінг, той не може потім скаржитися, що його топчуть ногами. Боротьба за пра­во - обов'язок перед самим собою. "Здоровому правовому почуттю" притаманні здібності відчувати біль від правопорушення і діяльна сила, тобто мужність і рішучість захисту від нападів. Боротьба за право - є поезія характеру. Сила права, так само як і сила любові, грунтується на почутті. Ця боротьба - обов'язок не тільки перед собою, але і перед суспільством.

Суб'єктивне право не існує без об'єктивного, і навпаки. Кожен покликаний і зобов'язаний придушувати гідру сваволі і беззаконня. Істинною школою політичного виховання народів є передусім боротьба за приватне право. Римський народ володів найбільш розробленим при­ватним правом. Це була вершина політичної і зовнішньої могутності. Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, коли селянин і городянин були об'єктом феодальної й абсолютистської сваволі. Сила народу рівнозначна силі правового почуття, турбота про національне правове почуття - турбота про здоров'я і силу держави, писав Ієрінг.

Без боротьби немає права, як без праці немає власності. Для охо­рони інтересів суспільства необхідна держава. Але держава - це дер­жава організованої примусової влади. Держава - це суспільство, що примушує. Ієрінг виступав за сильну державну владу. Сама нестерпна форма державного стану все-таки краща за повну її відсутність. Ієрінг підтримував прагнення німецької буржуазії до розширення кордонів німецької імперії. Він схвалював політику "заліза і крові" Бісмарка. Але при цьому німецька буржуазія прагнула ввести діяльність держави в рамки законності, забезпечити непорушність правопорядку. Ієрінг підтримав ідею про самообмеження держави правом. Він зазначав, що в принципі держава не обмежена нею ж виданими законами. "Право", в широкому розумінні слова, є двосторонньо-обов'язковою силою за­кону, підпорядкуванням самої державної влади виданим нею законам. "Право" - це розумна політика влади". Власний інтерес держави, егоїзм змушує владу вступити на шлях права вже з тієї причини, що одна норма замінює для влади тисячі індивідуальних повелінь, писав Ієрінг у своїх політико-правових вченнях.

За допомогою права забезпечується захист загальних інтересів. Виконуються ціль і права держави. Де державна влада підкоряється запропонованому нею порядку, писав Ієрінг, там вона сама здобуває

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич ^73