Тема XI. Правові теорії в західній європі у другій половині XIX століття

і Прогресистської. Вони мають почергово змінювати одна одну у владі. Зростання апарату у виконавчій владі Есмен схвалював. Називав цей факт оплотом безпеки суспільства.

Як істинний ліберал, Есмен велике значення приділяв індивідуальним правам. До них він відносив: 1. Рівність (у розумінні однакової правоздатності і однакового розподілу суспільних обов'язків). 2. Осо­бисту свободу (недоторканність особи і власності, свободи праці і промисловості). 3. Моральну свободу (совісті, зібрань, друку і т. ін.).

Есмен, як і Бенжамен Констан, доводив, що індивідуальні права об­межують права держави, але не вимагають від неї будь-яких позитивних послуг, будь-яких жертв на користь громадян. Тому він був проти про­голошення права на матеріальне забезпечення, права на освіту, права на працю, інших прав, що покладають на державу позитивні обов'язки.

Існування індивідуального права є умовою вільного розвитку здібностей індивідуума. Це гарантії інтересів меншості від можливо­стей утисків з боку більшості в новітніх демократіях, де проголошений народний суверенітет.

Есмен розвивав теорію, що більшість громадян, які не мають освіти і свободи, нездатні оцінювати закони чи законопроекти. Тому Есмен у принципі відкидав безпосередню демократію з усіма її проявами. Волевиявлення нації можуть формувати тільки депутати представ­ницьких зборів. При цьому депутати повинні бути незалежні від виборців. Виборці не можуть відкликати депутатів і навіть обмежити їхню діяльність. Тому що це - свобода нації в цілому, а не окремих виборчих округів.

Есмен визнає загальне виборче право як завоювання демократії. Але це загальне виборче право не повинне бути необмеженим. Есмен висту­пив проти надання виборчих прав жінкам. Він підтримував ідею цензу осідлості, високий віковий ценз, майновий ценз. Такі права повинні мати лише "здібні".

Отже, Есмен у своїх політико-правових вченнях шукав вихід у концепції представницької влади, скликаної спеціально для перегляду конституції чи внесення в неї змін. Це були тільки міркування, що мало відповідали реальній історії буржуазних конституцій, юридичному позитивізму. Адемар Есмен як французький державознавець реально застосувати свої розробки до державотворення не зміг. Але його погля­ди вплинули на наступних мислителів, правознавців і державознавців, ліберальних позитивістів.

■J70 А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

2. ВЧЕННЯ РУДОЛЬФА ІЄРІНГА ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ

2. Вчення Рудольфа Ієрінга про право і державу

Юридичний позитивізм відповідав повсякденним правовим інтересам громадянського суспільства, що розвивається, але не відповідав низці гострих соціальних проблем. Поза полем юридичного позитивізму за­лишалися суперечності і конфлікти в суспільстві, соціальні процеси, що визначають його розвиток, співвідношення суспільства і держа­ви. Формально-догматична методологія не могла дати обґрунтування правовій державі.

Розібратися в цьому питанні спробував один із найпомітніших представників європейської юриспруденції другої половини XIX ст. німецький юрист Рудольф фон Ієрінг (1818-1892). У багатьох університетах він очолював кафедри римського права, як відомий про­фесор того часу, лектор, учитель, керівник. Галасливе життя Берліна, Відня заважали великому юристу зосередитися. Він приймає рішення переїхати жити і працювати в маленьке місто, де був Геттінгенський університет. Там він написав низку праць, які назавжди залишили в історії його ім'я. Біля кафедри Рудольфа Ієрінга постійно збиралися студенти і юристи зі всього світу. Всі хотіли бути його учнями, слухати його лекції. Популярність Ієрінгу принесли такі роботи: "Дух римського права на різних ступенях його розвитку" (1865 p.), "Боротьба за право" (1872 р.) і особливо книга "Ціль у праві" (1883 p.).

Політико-правову творчу діяльність Ієрінга поділяють на два періоди. І. До середини 50-х років XIX ст. У цей період він дотримувався устано­вок "юриспруденції понять", що вважала головною своєю справою виве­дення (дедукцію) конкретних правоположень із загальних понять, вбача­ючи в поняттях основне джерело знання. Прихильники даного напрямку в науці права вважали, що "поняття продуктивні, вони комбінуються і виводять на світ нові поняття". Від такого напрямку у правознавстві Ієрінг відходить. II. Із середини 50-х років XIX ст. відбувається період революції у поглядах Ієрінга. Він приступає до розробки "юриспруденції інтересів", натхнений думкою, що культ логічного для юриста-теоретика недоречний, оскільки правознавство не математика, і в ньому пріоритет повинен належати не логіці. Власне не логіка по­винна бути об'єктом правознавства, а життєві цінності, реальні інтереси людей. Ієрінг дедалі більше уваги приділяє не логічним і навіть не психологічним аспектам права, а його соціолого-прагматичним,

171

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич