Тема X. Погляди на державу I право в англії і франції в першій половині XIX...

Критикуючи тотальну регламентацію життя членів суспільства, Гумбольдт доходить до абсурду. Він думає, що державні закони, неза­лежно від їх конкретного змісту, аморальні і соціально порочні, тому що спрямовують поведінку людей і до того ж супроводжуються примусовою санкцією. У межах права живуть не вільні люди, а юрба відгодованих рабів.

Як підсумок, політико-правові вчення Гумбольдта зводяться до того, що державний устрій: 1. Завжди пов'язаний з обмеженням свободи. 2. На нього не можна дивитися інакше, як на "зло, нехай і необхідне".

У 40-х роках XIX ст. Лоренц фон Штейн (1815-1890) приїхав до Парижа для ознайомлення з ситуацією у Франції, після чого опублікував книгу "Соціалізм і комунізм у сучасній Франції" (1842 р.). У своїй роботі він виступив з різкою критикою теорій соціалізму і комунізму. Штейн був істориком, економістом і великим німецьким державознавцем. Написав низку робіт: "Поняття суспільства" у трьох томах, "Вчення про управління", "Сьогодення і майбутнє науки про державу і право Німеччини".

Лоренц фон Штейн пророкував неминучість соціальних революцій. Соціалістичний рух пов'язаний з розвитком класу найманих робітників і має інтернаціональне значення. Для того, щоб уникнути соціальних потрясінь, Штейн розробив проект реформ держави і права.

Штейн у своїх політико-правових вченнях розрізняє державу і гро­мадянське суспільство. Суспільство засноване на поділі праці, що, у свою чергу, залежить від форми власності. Суспільство поділяється на класи. У феодальному суспільстві існували землевласники і залежні від них селяни. Після революції у Франції суспільство поділяється на капіталістів і робітників. Боротьба класів - особливий науковий інтерес Штейна. Він вважав, що якщо суспільство поділяється на класи, то дер­жава повинна мати надкласовий характер. Протилежні класи прагнуть оволодити державною владою і використовувати її у своїх інтересах, що обмежить загальний прогрес.

Штейн міркував, що перемога капіталістів загрожує суспільству застоєм, тому що за допомогою держави вони поневолили б робітничий клас і позбавили б його можливості здобувати власність. Але ще небезпечніше захоплення держави робітничим класом. Це привело б до поділу всіх благ порівно. Виробництво припинилося б, і все завмер­ло б. Почався б розпад і настав би занепад суспільства. Відродився б деспотизм.

•J64 А. І. Кормим. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

5. ТЕОРІЯ РЕФОРМ ДЕРЖАВИ, ПРАВА ВІЛЬГЕЛЬМА ГУМБОЛЬДТА І ЛОРЕНЦА ШТЕЙНА...

Штейн засуджує республіку як державу, підлеглу суспільству. Якщо в республіці є високий майновий ценз, вона стає знаряддям вла­ди капіталістів і, навпаки, наділення більшості політичними правами підкоряє республіку пролетаріату. Єдина форма держави, незалежна від класів, це конституційна монархія, вважав Штейн. Монарх, особливо спадкоємний, перебуває на такому могутньому і недосяжному щаблі влади, що йому далекі інтереси будь-якого класу. Тільки монарх здатний усвідомити інтереси суспільства в цілому. Виходячи з цих інтересів, він попереджає утиск одного класу іншим. Штейн стверджував навіть, що монарх, який стоїть вище будь-яких приватних інтересів, схильний захищати пригноблених, тобто пролетарів, від надмірного гноблення капіталістами.

Лоренц фон Штейн розрізняв владу законодавчу, урядову і князівську (монархічну). У законодавстві повинна брати участь представниць­ка установа, перед якою відповідальні міністри. Штейн обґрунтовує законність, правопорядок, непорушність прав громадян, прав, що розуміються тільки як рівні можливості членів суспільства домагатися поліпшення свого становища за допомогою законних засобів.

Ряд ідей Штейна використовували прусський канцлер Бісмарк та інші політичні діячі з метою декларації німецької імперії як "соціальної монархії"", що стоїть вище класових суперечностей.

Політико-правові вчення Штейна захищали індивіда, його права, його особистість. Головний мотив, що повинен рухати індивідом, - це прагнення до самореалізації. Його суть - добування, переробка, виго­товлення і збільшення благ. Усяке благо, зроблене особистістю, нале­жить їй і є недоторканним, як і сама особистість. Цією недоторканністю блага є право. Поєднане через право з особистістю в одне недотор­канне ціле благо є власністю. Законом громадського життя є "по суті своїй постійний і незмінний порядок залежності тих, хто не володіє, від тих, хто володіє". Вища форма суспільства - держава. Держава є персоніфікованим організмом загальної свободи. Тому вона повин­на служити тільки загальному, забезпечувати свободи. Свобода - той принцип, на якому тримається держава.

Політико-правові ідеї Лоренца фон Штейна щодо ролі "надкласової монархії" викликали негативну реакцію з боку прихильників революційного шляху, соціалізму і комунізму.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич -Jg5

Т Е М А XI

ПРАВОВІ ТЕОРІЇ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

План

1. Юридичний позитивізм Карла Бергбома й Аде-мара Есмена.

2. Вчення Рудольфа Ієрінга про право і державу.

3. Правова концепція Георга Єллінека.

4. Проблеми держави і права у вченнях Герберта Спенсера.

5. Правова теорія держави Людвіга Гумпловича.

6. Неокантіанське вчення про право Рудольфа Штаммлера.

1. Юридичний позитивізм Карла Бергбома й Адемара Есмена

Друга половина XIX ст. у Західній Європі характеризується та­кими рисами: 1. Затверджуються буржуазні порядки. 2. Розвивається капіталістична ринкова економіка та її інфраструктура. 3. Впроваджу­ються в життя інститути, що забезпечують включення в політичний процес дедалі більш широких верств населення. 4. Міцніє рух за роз­ширення політичних і соціальних прав особистості, за встановлення загального виборчого права. 5. На суспільну арену виходить пролетаріат як самостійна організована сила. 6. Створюються профспілки. 7. Відбувається втрата колишнього значення дворянства, духовенства. 8. Перехід суспільства до капіталізму, організованого в трести, картелі, акціонерні товариства. 9. Буржуазні політичні і правові вчення цього періоду продовжують розвивати ідеї лібералізму. 10. Триває розвиток нового буржуазного державознавства і правознавства. 11. Додаткове обґрунтування і подальший розвиток юридичного позитивізму.

-|gg А. І. Кормим. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

1. ЮРИДИЧНИЙ ПОЗИТИВІЗМ КАРЛА БЕРГБОМА Й АДЕМАРА ЕСМЕНА

Усі вищезгадані причини в другій половині XIX ст. намітили і стали здійснювати в політико-правовій ідеології тверду тенденцію переходу від чистого позитивізму до узагальнень, від фактології і текстології - до філософії, соціології, історизму, психології.

Пануючим напрямком буржуазної юриспруденції залишався юри­дичний позитивізм. У книзі "Юриспруденція і філософія права", (1892 р.) німецький юрист Карл Бергбом (1849-1927) найбільш широко обґрунтував юридичний позитивізм.

Бергбом у своїх вченнях спирався на філософський позитивізм Огю-ста Конта. Він виступив проти "метаюридичних" принципів та ідей, що вносилися в юриспруденцію теорією природного права, а також вченням про "народний дух" історичної школи права, усіма тими доктринами, що намагаються досліджувати не реальне (чинне), а передбачуване чи бажане право.

За теорією Бергбома, наука покликана вивчати, а не оцінювати чи вимагати, і мати справу лише з реальними предметами, досліджуючи їх методом досвіду. Тому теорія права повинна займатися тільки об'єктивно існуючим правом, заснованим на правотворчих фактах, тобто законодавчої і правотворчої діяльності держави.

Чинне позитивне право забезпечує порядок, гармонію і безпеку в державі, створює міцний правопорядок, що стоїть над громадянами, над владою, над державою. Природне право являє собою не більш ніж припущення, щось суб'єктивне і фіктивне. Якщо його сприймати за явище правопорядку, то воно спричинює руйнування правопорядку і анархію. Не можна вирішувати виникаючі на практиці юридичні справи, виходячи з природно-правової доктрини, що поділяє право на природне і позитивне. Прихильники природного права повинні відмовитися від права позитивного. Хто не хоче відмовитися від позитивного права, повинен відкинути природне, - пидкреслював Бергбом.

Будь-яке дуалістичне вчення про право є з погляду практичного юридичного життя неможливим. Єдине реальне право те, що виражене в законі. Сутність будь-якого права полягає в тому, що воно діє. Норма - альфа й омега права, його початок і кінець, за межами закону немає ніякого іншого права.

Бергбом розглядав право як щось політично завершене і без про­галин. Праву притаманна та сама непроникливість, що і фізичному тілу. Суть завдання полягає в тому, щоб на основі логічного тлумачення тексту закону визначити рішення у даній справі.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич ^qj