Тема X. Погляди на державу I право в англії і франції в першій половині XIX...

рівності і свободи, прийнятної для сучасної демократії; б) розвивати політико-юридичні інститути, що забезпечують створення і підтримку такого балансу.

Токвіль з'ясував, що однією із найсерйозніших перешкод свободи і, відповідно, демократії в цілому є надмірна централізація державної влади. Для того, щоб не допустити надмірної централізації державної влади необхідний поділ влади. Важливо підтримувати місцеве чи об­щинне самоврядування. У ньому є джерела народного суверенітету. Суверенітет не безмежний. Верховенство народу теж має свої межі. Там, де їх переступають, виникає тиранія. Тиранія більшості нітрохи не краща ніж тиранія самодержця.

За Токвілем, демократичні інститути включають свободу друку, релігійну свободу, суд присяжних, незалежність суддів. Політичний устрій демократичного суспільства має обов'язково затвердити пред­ставницьку форму правління. Політична культура громадян демокра­тичного суспільства не повинна "приглушати" дух свободи, посла­бляти демократично-правовий режим. Токвіль проти індивідуалізму, самоізоляції індивідів, замикання їх у вузьких рамках особистого життя, відсторонення від участі в суспільних справах. Якщо виникне така ситуація, - то це надзвичайно небезпечна тенденція, що свідчить про соціальне захворювання епохи демократії.

Індивідуалізм об'єктивно сприяє тим, хто віддає перевагу деспо­тичним порядкам, виступає проти свободи. Протиотруту пагубної роз'єднаності громадян Токвіль вбачає у наданні їм найбільш реальних можливостей жити власним політичним життям для того, щоб одержати необмежену кількість стимулів діяти спільно. Громадянськість здатна перебороти індивідуалізм, зберегти й усталити свободу. Ні рівність, ні свобода, узяті нарізно, не є самодостатніми умовами справді людського буття. Тільки будучи разом, у єдності, люди знаходять таку можливість, писав у своїй праці "Про демократию в Америці великий теоретик демократії і послідовник лібералізму XIX ст. Алексіс де Токвіль.

4. Політико-правова доктрина Огюста Конта

Засновник позитивізму Огюст Конт (1798-1857). у своїх політико-правових вченнях по-іншому ставився до ліберальних концепцій дер­жави і права. Народився він і жив у Франції. Освіту одержав у ліцеї, а

f 56 ^А- '• Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

4. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДОКТРИНА ОГЮСТА КОНТА

потім у Вищій політехнічній школі. Викладав математику, астрономію, фізику, механіку. Написав свою працю в шести томах "Курс позитивної філософії"' (1830-1846 pp.). У 1851-1854 pp. опублікував роботу "Си­стема позитивної політики чи соціологічний трактат про основи релігії людства" у чотирьох томах.

Огюст Конт створював свої політичні та правові вчення під час ве­ликих подій у Франції: Директорія, Консульство, Імперія, Реставрація, революція 1830 p., Липнева монархія, революція 1848 p., Друга республіка, Друга Імперія. В пошуках юстиції Конт багато взяв у Монтеск'є. Добре знав Сен-Сімона, у якого працював секретарем з 1817 до 1824 p., а згодом сім років редактором. За цей час у Конта склалася своя позиція і по суті він став юристом іншого напрямку, консерватив­ного, з культом системи, сурової дисципліни, сильної централізованої влади. Під кінець життя, яке він назвав другим етапом своєї творчої діяльності, виходять його роботи: "Роздуми про позитивізм у цілому", "Позитивістський катехізис", "Заклик до консерваторів", а після смерті - чотири томи "Заповіту Огюста Конта".

Помер Огюст Конт самітним і забутим, його вважали божевільною людиною. Незважаючи на те, що в його науковій діяльності існує два досить суперечливі етапи, про які Огюст Конт сам заявляв, в цілому вони базуються на одній основі: це юридичне об'єднання людства та реорганізація правової системи з позицій соціологічного позитивізму.

Позитивізм Конта став відображенням помітних успіхів науки в країнах Європи. Конт стверджував, що позитивне знання дається не відкритими і нескінченними суперечками про Бога, природу, дух, матерію, свідомість та інші "першопричини", а тільки досвідом і спосте­реженням. Тому потрібно відмовитися від спроб збагнути "першооснови буття і свідомості", оскільки їх пізнання принципово недосяжне і прак­тичного значення не має. Наука повинна вивчати факти, закономірності їх взаємозв'язку. Щирий позитивний дух складається переважно в заміні вивчення першопричин явищ вивченням їх непорушних законів, іншими словами, - у заміні слова "чому", словом "як", писав Конт.

Соціальна функція науки - передбачення майбутнього. "Жити при повному світлі - задача позитивізму", знати, щоб передбачати; мислити, щоб діяти, - вказував Конт. Він створив науку соціологію (науку про суспільство), функція якої - передбачення майбутнього. У своїх політико-правових вченнях Конт доводив, що ідеї управляють світом. І кризи - політичні, моральні відбуваються в суспільствах через

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич -\ 57