Тема IX. Політична і правова думка в німеччині кінця XVIII - початку XIX століття

щим, ніж положення бідняка. Обґрунтовував право держави обмежувати свободу думок і взагалі будь-яку свободу в ім'я суспільного блага.

ФрідріхКарл Савшьї (1779-1861) також був визначним представ­ником історичної школи права. Працював він професором Берлінського університету. У 1814 р. юрист Тібо опублікував брошуру із закликом скликати з'їзд юристів, теоретиків, практиків для розробки загального для всієї Німеччини цивільного укладення. У відповідь Савіньї пише свою брошуру "Про покликання наше до законодавства і правознавства" (1814 р.).

Він прагнув довести юристу Тібо помилковість припущення, що право створюється законодавцем.

На думку Савіньї, право не залежить від випадку чи сваволі. Право всіх народів складалося історично так само, як і мова народу, його вдачі і політичний устрій. Будучи продуктом народного духу, право живе в загальній свідомості народу у формі не стільки абстрактних понять, скільки живого сприйняття юридичних інститутів.

Спочатку право існує в загальній свідомості як "природне право", знаходячи формальне вираження в символічних діях, що супроводжу­ють встановлення чи припинення юридичних відносин. Розвиваючись разом із народом і його культурою, право стає особливою наукою в руках юристів, що виокремилися в стани. Наукова обробка права юристами -обов'язкова і необхідна передумова законодавчої діяльності.

Але в Німеччині, робив висновок Савіньї, час для законодавчих робіт не прийшов. У юриспруденції панує хаос суперечливих думок, а не органічна наука, здатна виробити струнке укладення. Що в таких умовах зміг би створити пропонований Тібо всенімецький з'їзд юристів?

Свої політико-правові погляди Савіньї виклав і в книзі "Право володіння", у шеститомному творі "Система сучасного римського пра­ва". У цих роботах Савіньї зазначав, що з рухом національного духу стихійно відбувається еволюція права. Динаміка права схожа на розвиток організму зі свого зародку. Вся історія права - повільне і плавне роз­криття тієї субстанції, що як зерно, споконвічно зріє в грунті народного духу. На першому етапі свого розвитку право виступає у формі звичаїв. На другому стає предметом обробки з боку стану вчених-правознавців, не втрачаючи, однак, при цьому зв'язку зі своїм коренем - загальним переконанням народу.

Позитивні закони неспроможні боротися зі злом, що зустрічається в житті. У кращому випадку вони здатні допомогти упорядкуванню

140 ^А- '• Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

4. ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА. ГУСТАВ ГУГО, ФРІДРІХ САВІНЬЇ, ГЕОРГ ПУХТА

звичаєвого права і політичної структури, що формуються історично під впливом непояснюваних перетворень, що відбуваються у народному "дусі", стверджував Фрідріх Карл Савіньї.

Георг Фрідріх Пухта (1798-1864) був учнем Савіньї і підтримував його погляди. Він написав роботи "Звичаєве право", "Курс інституцій", у яких торкався проблеми природного саморозвитку права. Вважав, що право виростає з народного духу, як рослина з зерна. Воно випливає з народного духу так само, як мова і звичаї. Усвідомлення права виникає ще в родинах, але лише з освітою народу вона виступає на перший план, тому що люди пов'язані взаємним визнанням прав, у силу чого в народі панує юридична свідомість. Для охорони права від порушень народ утворив державу.

Первісною формою права Пухта називав звичай, що випливає з народної свідомості. Потім для вираження звичаїв у твердій формі створюється законодавство зі спільної волі народу. Слідом виникає юриспруденція, право юристів, що розкриває юридичні положення, які знаходяться у глибині народного духу, але не виражені конкретно звичаєм і законом. І законодавець і юристи не створюють норми права, а лише сприяють різнобічному розкриттю народного духу.

Право і держава, писав Пухта, виникають врешті-решт, з божественної свободи через народну свободу, як вираження народно­го духу. Народ він визначає як природне об'єднання людей, пов'язаних загальним походженням, мовою, місцеперебуванням.

Пухта вважав і доводив, що штучно конструювати й у будь-який час пропонувати людям ту чи іншу надуману правову систему зовсім недоцільно. Створена окремо від самої історії життя народного духу, не напоєна ним, вона не може бути прищеплена суспільству.

Сучасні теоретики політико-правових вчень вважають, що історична школа права, її вчення, теорії мають історизм - статичний. По-перше, школа трактує незмінність раз і назавжди даного самобутнього народ­ного духу. По-друге, школа розуміє розвиток не як ланцюг якісних пере­творень, що відбуваються в процесі історичної еволюції, а як просте, хронологічно послідовне, механічне розгортання споконвічного змісту таємничого "духу" народу.

Юристи історичної школи права вбачали в державі юридичний інститут конкретного змісту: 1. Опора порядку. 2. Служіння цьому по­рядку, яким би консервативним він не був (Г. Гуго). Законодавець по-

141

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО, А. І. Кормич