Тема IX. Політична і правова думка в німеччині кінця XVIII - початку XIX століття

особистих прав індивіда. 4. Рівність членів суспільства перед законом. 5. Вирішення спорів у судовому порядку.

Політико-правове вчення Канта про право - це вищий ступінь у роз­витку західноєвропейської юридичної думки XVIII ст. У цьому вченні були порушені питання, що є фундаментальними. До них належать: 1. Методологічне обґрунтування наукової теорії права. 2. Пояснен­ня інтелектуально-вольової природи нормативності. 3. Розмежування права і моралі. 4. Виділення філософії права в самостійну дисципліну. 5. Надання характеристики правових відносин як взаємозалежних суб'єктивних прав і обов'язків.

Крім того, в роботі "Метафізика нравів" Кант своєрідно трак­тує природне право. За його концепцією, говорить, що в природ­ному стані було відсутнє об'єктивне право. Людині споконвічно властиве одне-єдине природжене право - свобода морально­го вибору. З неї випливають такі невід'ємні якості людей, як рівність, здатність ділитися своїми думками. У додержавному стані людина здобуває суб'єктивні природні права, у тому числі право власності. Але вони нічим не забезпечені, крім фізичної сили індивіда і є попередніми. Сукупність таких суб'єктивних повноважень Кант назвав частково правом. Справді, юридичний і гарантований характер приватне право, за Кантом, здобуває тільки в державі, із утвердженням публічних законів.

Утворення держави шляхом договору Кант зводить до ідеї розуму, що має безсумнівну практичну реальність. Вона накладає на кожного законодавця обов'язок видавати свої закони так, щоб вони могли ви­ходити з об'єднаної волі цілого народу. Ідея договору служить "безпо­милковим мірилом" права і безправ'я. Кант розробив політико-правову теорію, у якій сформулював основні ідеї і принципи сучасних йому вчень про правову державу. Така держава, що буде гарантувати стійкий порядок, повинна будуватися на засадах суспільного договору і народ­ного суверенітету.

Здійснення законодавчої влади народом виключає можливість прий­няття законів, що наділяють громадян нерівними правами, підкреслював Кант. Він розрізняє в праві чи поділяє право на три категорії: І. При­родне право (яке має своїм джерелом самоочевидні апріорні принци­пи). II. Позитивне право (джерелом якого є свобода законодавця). III. Справедливість (зазіхання, не передбачене законом і тому не забезпечене примусом).

130

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

1. ІММАНУЇЛ КАНТ ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ

Природне право, у свою чергу, розпадається на дві галузі. 1. Приватне право. 2. Публічне право. Приватне регулює відносини індивідів як власників. Публічне визначає взаємини між людьми, об'єднаними в союз громадян (держава), як членами політичного цілого.

Центральним інститутом публічного права є прерогатива народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його свободу. Таким чином, Кант висловив прогресивну демократичну ідею народного суверенітету. Верховен­ство народу обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. Держава - це об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам. Найважливіша ознака держави - верховенство закону. Кант доводив, що держава покликана гарантувати стійкий правопорядок, а тому вона повинна будуватися: 1. На засадах суспільного договору. 2. На народному суверенітеті. У такій державі Кант теоретично спробував поділити громадян на активних і пасивних за принципом господарської самостійності. У задачу держави і влади не входить турбота про щастя громадян.

Кант розвив вчення, що запозичив у Монтеск'є. Це ідея поділу влади в державі. Держава повинна мати три влади: а) законодавчу (належить тільки суверенній "колективній свободі народу"); б) виконавчу (зосе­реджена в законного правителя, підлегла законодавчій, верховній владі); в) судову (призначається владою виконавців). Даний принцип поділу влади створить основу розмежування форм держави на республіканську і деспотичну. Республіканізм є державний принцип відділення виконавчої влади (уряду) від законодавчої. Деспотизм - принцип самовладного виконання державних законів, виданих ним самим.

Класифікації державних форм (форми правління, володарюван­ня) Кант не надавав особливого значення. Однак він розрізняв три види, форми держави: 1. Автократія (абсолютизм). 2. Аристократія. 3. Демократія.

Але, в принципі, Кант хотів бачити в Німеччині конституційну монархію. Він вважав найбільш прийнятною цю форму і реально до­сяжною.

Кант розробив положення про суверенітет народу. Але побоювався, як би з цього положення не були б зроблені вкрай радикальні практичні висновки. Тому, вважав він, на право народу обговорювати питання про походження влади треба накладати "вето". Закон про верховну владу

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 131