2. Політико-правові вчення Давньої Індії

У середині І тисячоліття до н. е. в арійських племен, що захопили Індію, розпочалося творення класів. їхньою провідною політичною і пра­вовою ідеологією був брахманізм і буддизм. Обидва вчення ґрунтувалися на релігійно-міфологічному світогляді, викладеному у Ведах (вступ, знання) - давніх ритуальних книгах аріїв.

Духовним, соціальним, політико-правовим життям давнього

суспільства Індії займались жреці (брахмани). У Ведах йдеться про

поділ суспільства на чотири варни (стани), які створені богами з тіла

космічного велетня Пуруши (світове тіло і дух). Із уст виникли брахмани

(жреці), із рук народилися кштарії (воїни), із стегон - вайші (селяни,

ремісники, торговці), із ступень - шудри (вільні низи). Рабів ця теорія не

охоплювала. Дана теорія одержала назву "Світовий закон" (РТА). Вона

визначала конституційну будову суспільства, місце, роль, становище, в

тому числі і правову відмінність варн, а також права і обов'язки членів

цих варн. Перші три варни вважалися повноправними общинниками.

їм підкорялися і прислужували шудри. Але тільки брахмани і кштарії

були панівними в суспільстві.

Правова ідеологія брахманізму була спрямована на утвердження родової знаті і здобула подальший розвиток у трактаті "Манавадхар-машастра" (Настанова Ману про драхму). Документ складався протягом II ст. до н. є. - II ст. н. є. Перекладається як "Закон Ману".

Основна ідея брахманізму - перевтілення душі людини після смерті, що буде блукати по тілах людей нижчого походження, тварин, рослин. Але якщо людина провела праведне життя, то відродиться в людині більш високого суспільного стану або перетвориться у небожителя.

Як людина виконує настанови дхарми (культові, суспільні, сімейні обов'язки, які встановлені богами для кожної варни), брахмани оцінювали за життя людини. Управляти державою, суспільними спра­вами - це привілей тільки двох перших варн.

Іноземці, різні племена, які заходили на територію давньої Індії, за ідеологією брахманізму, одразу перетворювалися на рабів. Народжені від змішаних шлюбів шудр і рабів перетворювалися на недоторканних. Ста­нова приналежність визначалася за народженням і була пожиттєвою.

До вищої варни можна було потрапити після смерті, у майбутньому житті - це як нагорода за служіння богам, підкорення і терпіння. Тих, хто

2. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОЇ ІНДІЇ

провинився, карали за "Законом Ману" за допомогою "данда" (палиці), а "мистецтво управління", керівництво суспільством називалось "дан-данити" (володіння палицею). Весь світ підкоряється шляхом покаран­ня, проголошував "Закон Ману". Державна влада - єдине правління держителя. Така держава налічує сім елементів: 1. Цар (держитель). 2. Радник. 3. Країна. 4. Фортеця. 5. Казна. 6. Військо. 7. Союзники. Го­ловним у цій низці є цар. Це у законах Ману називалося вченням про "семичленне царство".

Брахмани претендували на те, щоб держитель визнавав верховен­ство релігійного закону над світським. Жрецтво боролося за політичну гегемонію в суспільстві. Про це йдеться в трактаті "Артхашастра" (На­станова про користь). Автор - брахман Каутилья (радник царя Чандра-гупти, засновника в IV ст. до н. є. могутньої імперії Маур'єв).

Провідна ідея трактату: цар повинен дотримуватись постанов пала-цевого жреця, як учень підкоряється учителю, як син батькові, як слуга панові. Разом із тим у трактаті "Артхашастра" головна законодавча діяльність відводиться держителю. З чотирьох видів узаконення драхми: царського указу, священного закону (дхармашастри), судового рішення, звичаю вищою силою володіє тільки царський указ.

Проти релігії жреців, політико-правових учень брахманізму, За­кону Ману в VII-VI ст. до н. є. виступив засновник буддизму принц Сіддхартха Гаутама, названий у миру Буддою, тобто просвітленим (623-544 pp. до н. е.). У північній частині Індії його звали Шак'я Муні

- засновник "науки про праведність".

Самий ранній документ, що дійшов до нас, - звід буддійського ка­нону "Типітака". Перекладається як "Три кошики", тобто три частини документа. Це період II—І ст. до н. є. Провідна ідея раннього буддизму

- визволення людини від страждань, причиною яких є світські бажан­ ня.

Попередня умова спасіння - вихід людини зі світу і вступ її до чернечої общини. У ранньому буддизмі було дві системи релігійно-моральних приписів:

1. Для членів монашеської спільноти.

2. Для мирян. До чернечої спільноти допускали тільки вільних, рабів не брали. Людина повинна була відмовитись від родини, власності, припинити дотримуватись законів своєї варни. Пра­вила для мирян детально не розроблялися.

За Буддою варни в індійському суспільстві розподілялися таким чином: 1. Кштарії. 2. Брахмани. 3. Вайшії. 4. Шудри. Спочатку буддизм

15

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич

ТЕМА і. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СХОДУ

відображав погляди рядових хліборобів та міської бідноти. Згодом буд­дизм значно змінюється. У ньому робиться акцент на покірність, вимогу не виступати проти існуючої влади, відмову від крайнього аскетизму.

За царя Ашока (імперія Маур'єв - III ст. до н. є.) буддизм стає офіційною ідеологією, а цар Ашока переходить у буддійську віру. Це період 268-232 pp. до н. є. Буддизм став впливати на законодавство, як визнана державна релігія й ідеологія, і поширюватися на інші країни ново-східної Азії.

Ідеологія політико-правової думки давньої Індії, яка увібрала в себе елементи брахманізму, буддизму, інші погляди, породжує нове спряму­вання - Індуїзм.

У VI ст. до н. є. з'являється вчення, яке з позицій атеїзму критикує основні положення брахманізму. Це школа Локаяти (чарвака). Ідея пред­ставництв цієї школи така. Все у світі відбувається через внутрішню природу самих речей. Представник школи Локаяти, Брихаспати заявляв, що усі явища природні. Мораль природна. Вона викликана суспільною угодою і вигідністю, а не божественною вказівкою. Праворозуміння школи Локаяти - це один із ранніх варіантів світської концепції при­родного права.

Але, незважаючи на спроби скомпрометувати буддизм, у перших століттях н. є. буддизм стає однією зі світових релігій.