IV. Періодизація історії вчень про державу і право

Для вивчення предмета "Історія вчень про державу і право" найбільш прийнятно розглядати такі періоди в історії політичних та правових вчень: стародавній (або античний) світ; середні віки; новий та новітній часи (сучасні).

Перший період - стародавній світ з його релегійно-міфологічною концепцію та античність - з філософсько-етичною концепцією. Світогляд

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 7

ВСТУП

цього періоду не розрізняє державу і суспільство, право і мораль.

Другий період - середні віки - з релігійною концепцією. Для світогляду цього періоду характерне прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя, коли держава і церква злива­ються в одне ціле, норми права збігаються з релігійними канонами.

Третій період - новий час із громадянською концепцією та новітній час із соціальною концепцією, пов'язаний з політичними революціями у низці країн Європи. Цевеликий період. Для нього характерна бороть­ба людини за свою свободу, за свої права - починаючи від боротьби за політичні права, потім за соціально-економічні права і, врешті, за комплекс прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній хартії прав людини.

Розвиток політико-правових вчень України підпадає під цю періодизацію, з більш яскраво вираженими рисами, притаманними другому та третьому періодам.

У своєму бажанні зрозуміти дійсність, знайти шляхи до кращого майбутнього люди завжди зверталися і будуть звертатися до минулого: до тих принципів і положень, які перевірені, пройшли апробацію часом та історією. У вирішенні цих питань, проблем може допомогти глибо­ке вивчення процесів пізнання природи держави і права, уявлень про свободу, справедливість, закони, права і свободи людини, особистості та влади, тобто тих питань, що становлять предмет історії вчень про державу і право.

ТЕМА І

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СХОДУ

План

1. Виникнення політико-правових вчень.

2. Політико-правові вчення Давньої Індії.

3. Політико-правові вчення Давнього Китаю.

1. Виникнення політико-правових вчень

Визначимось із розумінням основних категорій - "політика" і "пра­во". Політика - одне з найбільш уживаних слів у суспільному лексиконі. Давньогрецький мислитель Перікл стверджував, що лише дехто може творити політику, але судити про неї можуть усі.

Термін "політика" (грец. politika - державні і суспільні справи; polls - місто-держава) одержав поширення під впливом трактату Аристотеля про державу, правління та уряд - "Політика".

"Політика" означає прагнення до участі у владі або здійснення впли­ву на розподіл влади між державами, усередині держави, між групами людей. Існують різні визначення її змісту. М. Вебер: "Політика у вищому сенсі є життя, а життя є політика"; О. Шпенглер: "Політика - це процес управління"; О. Рени: "Політика - це боротьба інтересів, що маскується під боротьбу принципів"; А. Бірс: "Керівництво громадськими справами в ім'я особистої вигоди".

"Право" - це система нормативних настанов, що спираються на ідеї людської справедливості і свободи, виражена більшою мірою у законодавстві, регулює громадські відносини.

Давньоримський юрист Ульпіана вважав, що передусім треба дізнатись, звідки походить слово "право" (jus). Воно дістало свою назву від правочинства (justitia). А "право" є наука (ars) про добре і справед­ливе. З правом стикається у своєму житті кожна людина.

Прагнення зрозуміти, осмислити політику, право, виразити своє ставлення до цих понять сягає корінням у ті далекі часи, коли почали

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич Q

ТЕМА І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СХОДУ

формуватися перші держави. Початковою формою пізнання політико-правової думки була її релігійно-міфологічна трактовка, для якої типо­вими були уявлення про божественне походження влади, а правитель розглядався як земне втілення Бога.

Із середини І тисячоліття до н. є. політико-правова свідомість по­чала поетапно набувати самостійного характеру. З'являються перші політико-правові концепції, які вже складали єдине знання.

У давніх народів Сходу (Китай, Індія, Шумер, Вавилон, Іудейська держава, Персія, Єгипет та ін.) та Заходу (Греція, Рим) політико-правові вчення будувалися на міфологічному уявленні про роль та місце людини у світі. Це був міфологічний політико-правовий світогляд. Усі думки і погляди спрямовувалися у Космос - це порядок. Важка праця, голод, стихії і т. ін. - це проблеми Землі.

Таким чином, земні порядки, згідно з давніми міфологічними політико-правовими поглядами, перебувають у нерозривному зв'язку із загальносвітовими, космічними порядками, які мають божествен­не походження. Ці міфологічні версії цікаві для нас тим, що дають можливість зрозуміти процес регулювання суспільного та державного устрою, права, обов'язки людей, роль керівника у цьому процесові та як усе це контролювалось божественними силами.

Давні єгиптяни вважали, що ключ до проблем функціонування державної влади, справедливості, правочинства знаходиться в руках богині істини - Маат і використовується жрецями богині. Маат - бо­жественний порядок і справедливість.

Творцем світу і усього живого на Землі, верховним царем і батьком інших богів єгиптяни вважали бога Сонця, бога-фараона Ра. Він мав владу над усіма богами і людьми впродовж багатьох тисячоліть. Згодом Ра передав владу своїм спадкоємцям - богам Осірісу, Ісіді, Сету, Гору та ін. Від них пішло більш як 340 фараонів-людей.

Таким методом пропагувалось божественне походження державної влади; виправдувалась східна деспотія; утверджувалася система підпорядкування нижчих шарів вищим.

Суспільство уявлялось у давньому Єгипті як піраміда. Верх піраміди - боги і фараони. Низ - народ. Середина - жреці, знать, чиновники.

Виникнення держави в Єгипті прийнято відносити до IV тисячоліття до н. є. Це період формування перших теоретичних політико-правових уявлень про державну владу. За формою державного правління Єгипет був теократичною східною деспотією (грец. tueos - Бог, kratos - влада).

1. ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

Це форма державного правління, за якої влада зосереджена в руках ду­ховенства та верхівки церкви. В Єгипті фараона контролювали жреці. Виходячи з цього, формувалась відповідна політико-правова стратегія державної влади. Умираючи, фараон Аменемхет І (біля 2000 р. до н. є.) дає пораду своєму наступнику Сенусертові І, що якщо він хоче бути до­брим фараоном на Землі і добре правити Єгиптом, він повинен зробити своє серце твердим для всіх підданих. Народ поважає тих, хто увесь час тримає його у тривожному очікуванні: "Твоє серце не повинне нікого любити. Не заводь друзів, нікому не довіряй".

Розвиток держави у Єгипті проходить ряд стадій. На території Єгипту формується 40 округів (номів), які спираються на родову організацію суспільства. Біля 3500 р. до н. є. ці округи об'єднуються у дві дер­жави. Через 300 років потому вони зливаються в одну державу. Але залишається головна проблема - контроль центральної влади над окру­гами. Цей час - пік розвитку і формування політико-правових учень, теорій. Про ці процеси свідчать такі документи політичної і правової думки давнього Єгипту, як "Повчання Птахотепа" - (біля III тисячоліття до н. е.), "Повчання Аменемопе" (Х-ІХ ст. до н. є.) та ін.

Птахотеп - візир одного з фараонів V династії. Він вважав, що осно­ва держави - це ієрархія. Хто стоїть на сходах нижче, повинен перед вищими опустити руки і зігнути спину. Хто так поводитимется, у того вдома буде спокій. Погано буде непокірливим. Жити спокійно можна тоді, коли начальник ласкавий до тебе. Якщо ти підкоряєшся начальнику і схиляєшся перед ним, то ти добре поводиш себе перед Богом.

У "Повчанні Аменемопе" (Х-ІХ ст. до н. є.) політико-правова ідея спрямована на помірність і обережність стосовно до фараона у держав­них справах. Для того, щоб уникати соціальних конфліктів і не вико­ристовувати владу надмірно у своїх інтересах, треба менше грабувати бідних, у яких практично нічого немає, і не застосовувати силу до слаб­ких. Ця теорія передусім спрямовувалась до суддів.

Свого часу Єгипет відвідав Геродот, після чого написав роботу "Історія", де відзначив, що від часів першого царя-фараона до часу відвідування Геродотом давнього Єгипту, а це V ст. до н. е., пройшло 341 покоління верховних жреців і царів. Протягом цього часу, а це складає 11 340 років, у Єгипті правили боги, які жили разом із людьми, і один із богів був найсильнішим і наймогутнішим.

Політико-правові вчення раннього Шумера, як і в Єгипті, джерелом влади визначали верховне божество, яке разом із підлеглими йому бога-

10

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич

11

ТЕМА І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СХОДУ

ми вирішувало земні питання та долі людей. Це збереглося на глиняних таблицях, які свідчать про реформи Уруінімгіни - XXIV ст. до н. е., у за­конах Білалами - XX ст. до н. е., Царських списках - ХХ-ХІХ ст. до н. є. У цих документах захисником слабких, покровителем справедливості виступає Бог Шамаш. На того, хто наважився порушити "стезю Шама-ша" - шлях правди, справедливості і права, - чекала неминуча і сурова кара. Хто порушував "стезю Шамаша", порушував право.

Шумерські і вавилонські керівники, законодавці наполегливо підкреслювали божественний характер своєї влади і своїх законів. В одному з перших політико-правових документів "Закон Хаммурапі" (1792-1750 pp. до н. є.) вони закріпили цю основну ідею. З 282 статей цього кодексу збереглося 247. Законодавство зображалося як здійснення волі богів і передусім Шамаша. Відміняти закони ніхто не мав права. Закон утверджував справедливість, яка поділяла людей на рабів, вільних; визначала нерівність самих вільних, різні соціальні стани.

У давній Палестині ХШ-Х ст. до н. є. виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Зусиллями іудейських пророків Мойсея, Ісуса Навина, Ісаї, Єремії, Єзекііля, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія був створений Старий Завіт - більша частина Біблії, найцінніша книга в історії людства.

Старозавітні пророки заклали ідею походження держави, як волі Бога. А сформульовані у Біблії Закони, тобто Десять Заповідей та вчення, передані Богом через пророка Мойсея людям, суворо регламентували весь побут і поведінку людей.

На території давніх персів існувала велика і сильна імперія Мідія. Вона стала батьківщиною великого мислителя і пророка, реформатора, автора знаменитої "Авести" - Заратустри (грецькою Зороастр, жив між X - першою половиною VI ст. до н. е.).

"Авеста" - юридичний пам'ятник народів, які проживали на території нинішнього Ірану. Це період переходу від примітивної юстиції язичників до одного бога. Народився Заратустра (Заратуштра) (660-583) в багатій і знатній родині міста Рага. З дитинства на власні очі бачив війни, вбив­ства, злодійства по стосовно до людей, їхнього майна, худоби. У нього виникло бажання добиватись справедливості, установити таке право, котре буде однакове як для сильних, так і для слабких. Тоді буде порядок, мир, справедливість і всі будуть законослухняні.

Коли Заратустрі виповнилося 20 років, він почав мандрувати країною, навчаючи простий народ своєї юстиції, але люди його не розуміли. Тільки через 10 років цар Виштаспа зацікавився цим зако-

■J2 А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

1. ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

нодавством. Вчення Заратустри набуває офіційного статусу. Але цар помер, і противники вчення під загрозою смерті стали вимагати, щоб Заратустра відмовився від своїх законів. Заратустра відповів, що коли навіть його розум відділиться від душі, від тіла, від законів Мазди він не відмовиться.

"Авести" складали 2 мільйони гімнів, записаних у 21 книзі, на 12 тисячах пергаментів із шкір рогатої худоби. Знаходилися вони в столиці Мідії Персеполє. Практично всі згоріли з вини Олександра Македонського, коли він після завоювання Персії наказав підпалити палац, бібліотеку і багато чого іншого. Збереглося тільки три частини Старовинної Авести:

1. Вендідад - "Закон проти девів". Закони, які допомагають відродити юридичність під час дії злодійських сил.

2. Вісперед - "Генії благих істот". Юридичні молитви.

3. Ясна - "Звернення до божества". Різні релігійні пісні. Ці доку­менти постійно доповнювалися і стали називатися Молодшою Авестою.

Після поширення ісламу в країнах Арабського халіфату, зароостризм стали переслідувати, а його прибічників знищували. За цінністю для юристів Авести не поступаються Законам Ману, Законам Хаммурапі. Сам Заратустра прожив 77 років і загинув у полум'ї перед алтарем під час набігу ворожих племен - турів.

Світ - результат боротьби двох протилежних начал: добра і зла. Це основне положення зарастризму. Початок добра - царство світлого бо­жества Ормузда. Початок зла - царство темного божества Арімана. Вер­ховний і єдиний Бог - Мазда, який є втіленням правди, справедливості, права, розуму.

Перша людина в державі - цар. Він син неба, керується законами Бога Мазди і будує суспільство без ворожнечі, насилля, де панують мир і щастя. Одним із перших у світовій політико-правовій думці За­ратустра висловив ідею рівності чоловіка і жінки. Однак суспільство в державі поділив на такі стани: 1. Жреці. 2. Воїни. 3. Хлібороби. 4. Ремісники. В одружених більше прав, у тих, хто має дітей - ще більше. Вони стоять над тими, хто не одружений і не має дітей. На чолі станів стоять найбільш шановані люди.

Заратустра робить висновок, що в боротьбі двох протилежних на­чал - добра і зла - з'являється держава. Він зробив спробу визначити суть і функції влади. Поступово політико-правове вчення Заратустри поширилося на країни Близького Сходу, Азії і навіть Індії.

13

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич

ТЕМА І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ДАВНЬОГО СХОДУ