Тема XIV. Концепції держави і права в україні

З, ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ХІХ-ХХ СТ.

на розвиток визвольних ідей, національної самосвідомості українського народу, на формування української інтелігенції, здатної до боротьби за ідеали соціальної, політико-правової та національної свободи.

Наступний етап у розвитку політико-правових ідей в Україні пов'язаний з революційним народництвом, діяльність якого проходила в нерозривній єдності з народницьким рухом у Росії, зокрема, з такими організаціями, як "Народна воля" та "Чорний переділ". їх діяльність уже мала відчутний вплив марксизму та анархізму, зокрема, стосовно критики капіталізму. Тому програмні документи, прокламації, відозви використовували вже фрази "робітничий клас", "експлуатація", "бур­жуазний лад" та ін. Головний принцип оцінки держави - кому вона слу­жить, чиї інтереси захищає. У програмних принципах народоправління важливе місце відводиться демократичним традиціям сільської общини. В основу прав людини народники ставили природне право, що виходило з цінностей та інтересів людського буття. Для встановлення правопо­рядку в країні потрібні закони й інститути, які б відображали волю народу. Правам та свободам особи відводилося особливе місце в цих програмах. Багато хто при цьому широко використовував законодавчі акти Франції, США та інших буржуазних держав. Визнання народни­ками терору як методу політичної, правової боротьби не могло дати бажаних результатів.

Великий внесок у розвиток суспільно-політичної правової ідеї в Україні зробили представники демократичної інтелігенції в другій половині XIX - на початку XX ст. Це були О. Потебня, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка та багато інших. Знайомі між собою, вони не завжди досягали згоди, пропону­вали різні підходи для вирішення тієї чи іншої справи. Але всі рішуче відстоювали демократичні погляди, боролися за соціальну й національну незалежність українського народу, діяли й творили для нього.

19 лютого 1861 р. Олександр II видав маніфест, що скасовував кріпосне право. Цей епохальний документ являв собою незграбну й заплутану за своєю суттю заяву, яка створювала у селян враження, що жадане звільнення прийде ще нескоро й не задовольнить усіх їхніх сподівань. Але водночас зі скасуванням кріпосного права в Україні розпочинаються репресивні дії царського уряду. Вони спрямовані на прид? шення національної свідомості. Почали закривати українські шко-лті, видавництва. У 1863 p., 18 липня, в Петербурзі виходить циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуева про обмеження видання книг і

256

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

заборону викладання в школах українською мовою (Валуєвський указ). П. Валуев заявив, "что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может". Його підтримав Синод, що наклав вето на видання Священного писання українською мовою.

Розпочалася нова хвиля політичної еміграції політико-правових діячів з України за кордон. Посилюючи свою репресивну політику, цар Олександр II у 1876 ->., 18 травня, підписав указ про абсолютну заборо­ну українського письменства, заборонялося навіть співати українські пісні. Цей акт царя отримав назву "Емський акт", який привів до за­борони і театральних вистав українською мовою. Провідні українські політико-правові діячі покидали свою рідну землю, хто встиг емігрував, але більшість була затримана і суворо покарана.

У політичній еміграції були О. Кониський, В. Лобода, П. Єфименко, С. Подолинський, М. Зібер, М. Драгоманов, П. Чубинський (написав слова українського гімну "Ще не вмерла Україна" на музику М. Вер-бицького) та багато інших. Визначне місце в історії суспільно-політичної думки в Україні в другій половині XIX ст. посідав Михайло Драгома­нов (1841-1895) - український публіцист, історик, літературознавець, етнограф, фольклорист, основоположник політичної науки в Україні, спеціаліст у вирішенні проблем держави, права, політичної влади, вітчизняний конституціоналіст. Головні його політико-правові праці - "Шевченко, українофіли і соціалізм", "Пропащий час - українці під Московським царством", "Історична Польща і великоруська демократія", "Автобіографічна замітка", "Вільний союз - Вільна спілка", "Лібералізм і земство в Росії", "Австро-Руські спомини, 1867-1877", "Чудацькі думки про українську національну справу", "Листи на Наддніпрянську Україну" та ін.

Основу політико-правових поглядів М. Драгоманова становила автономно-федералістична концепція. Унітарна, жорстко централізована держава - це втілення деспотизму, диктатури небагатьох. Федератив­на держава базується на громадському та місцевому самоврядуванні, гарантіях природних прав і свобод людини, суворому обмеженні центральної влади. Драгоманов вважав, що тільки автономно-федеративний лад може вирішити соціально-економічні, державно-політичні, національні та правові питання. Людина для нього - це основа соціального устрою, найвища цінність, гарантіями права якої може бути лише вільна самоврядна організація (громада), конфедерація типу швейцарської або федерація за зразком США чи Англії.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 257

17. Зам. 58.