Тема XIV. Концепції держави і права в україні

Слов'янських Сполучених Штатів (без Росії), автором якої став 20-річний студент юридичного факультету Київського університету Г. Андрузький.

За доносом Кирило-Мефодіївське товариство в березні 1847 р. було розгромлене. Цар Микола І, наказав заарештувати всіх його членів. Товариство проіснувало лише 15 місяців, проте відіграло значну роль у розвитку суспільно-політичної та правової думки і визвольної боротьби в Україні. Поява Кирило-Мефодіївського товариства викликала у Ми­коли І страх українського сепаратизму, він розумів його як політичний, духовний і правовий підрив царського режиму.

Миколу Костомарова (1817-1885) відомого українського історика, одного із організаторів і головних ідеологів Кирило-Мефодіївського братства, по праву вважають і фундатором української політології. Він залишив велику наукову спадщину з політичної історії України: "Богдан Хмельницький", "Руїна", "Мазепа", "Мазепинці", "Гетьманство Виговсь-кого", "Гетьманство Юрія Хмельницького", "Павло Полуботок", "Думки про федеративні начала у давній Русі", "Дві руські народності" та ін.

У цих роботах поряд із політичними ідеями були закладені і правові теорії. Так, наприклад, ідеал М. Костомарова - федеративна демократич­на слов'янська республіка. Особливо це просліджується у його роботі "Закон Божий" (Книга буття Українського народу): "І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходи­тельства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Сербії, ні у Болгар".

М. Костомаров мріяв про втілення ранньохристиянської ідеї повної соціальної справедливості, свободи, рівності, братерства, скасування кріпацтва і станових відмінностей. На засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту і добробут народу, його культуру. Як провідник "теорії народного елементу" в політико-правовому процесі М. Костомаров ідеалізував "український дух", "українську раціональну демократію", "братерське співжиття рівних слов'янських народів".

Особливий акцент М. Костомаров робив на федеративному устрою слов'янської держави. Федеративною державою, за його політико-правовою теорією, повинні управляти обрані на чотири роки президент і конгрес. У такій державі мало бути невеличке спільне військо, однакова грошова система, загальне керівництво зовнішніми відносинами. Отже, у такій федерації простежувалося чимало конфедеративних рис.

254

А. І. Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

3. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ХІХ-ХХ СТ.

Микола Костомаров практично був головним ідеологом Кирило-Мефодіївського товариства (братства) та вів полеміку з іншими членами. Слід відзначити, що, поділяючі загальні засади своєї політико-правової програми, члени товариства розходились у питанні про першочергові завдання. М. Костомаров вважав першочерговим домагатись єдності слов'ян. П. Куліш наголошував на розвитку, насамперед, української культури. Тарас Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. За радикалізм своїх ідей Т. Шев­ченко був покараний найжорстокіше.

Характерною ознакою політико-правових поглядів поета-бунтаря Т. Г. Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодержавства. Для нього немає "добрих" царів. У поемі "Сон", яку Т. Шевченко сам називав комедією, він із нищівним сарказмом розвінчує образ царя як помазаника божого на землі. У творі "Юродивий" називає царя "фель­дфебелем на троні", верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. У творі "Царі" поет розкриває і рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів. Івана Грозного у своїх творах Т. Шевченко називає "мучителем", особливо перепало Петру І за те, що він зробив з Україною, "поклав сотні тисяч у каналах козаків і на їх кістках збудував собі столицю". Не менш критично характеризувалася Катерина II. "А німкеня Катерина, розпусниця всесвітня, безбожниця, мужевбивця знищила козацтво і свободу".

Майбутнє України Т. Шевченко, якого сучасники називали "проро­ком", пов'язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, передусім, власність на землю.

Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства. Першим в історії революційної думки та політико-правових вчень в Україні Т. Г. Шевченко показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони "катами писані", що "правди в суді немає". Його ідеалом була трудова демократична республіка.

У творах Т. Г. Шевченка поряд з антикріпосницькими, антицарськими ідеями червоною ниткою проходить думка про самостійність України. Його творчість та політико-правова діяльність справила великий вплив

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 255