Тема XIV. Концепції держави і права в україні

правотворчі функції держави, оскільки вона боролася за визнання божественності князівського законодавства. Церква освячувала карально-владні дії держави, поряд із цим у відносинах між церквою і державою, особливо в XII ст., спостерігаємо претензію духівництва на керівну роль стосовно світської політичної влади, що ставило його в опозицію до великокнязівського престолу. Ця тенденція посилюється в умовах князівських міжусобиць і феодальної роздрібненості.

Отже, український народ і його предки з найдавніших часів були автохтонами на території сучасної України. Тут у ході розвитку склад­них суспільних процесів відбулися великі прогресивні зрушення у формуванні політико-правових та владних структур. В умовах існування могутньої ранньофеодальної держави - Київської Русі, яка займала гідне місце серед цивілізованих європейських країн, політичні та правові ідеї виступали важливим фактором державотворення, регуляції суспільно-політичних та правових відносин.

2. Українська політико-правова думка XVI-XVIII ст.

Склалося так, що з середини XVI ст. Україна втратила свою державність, усі землі України були захоплені сусідніми державами. Після Люблінської унії 1569 р. між Польщею і Литвою переважна ча­стина українських земель опинилася під польсько-шляхетським пану­ванням. Закарпатська Україна належала Угорщині, Буковина - Румунії, Чернігівщина перебувала у складі Московського царства. Кожна з держав перетворювала захоплені землі на свої провінції. Як це відбувалося: насаджувала там свій спосіб господарювання, свою культуру, свою мову, свою віру.

Уже з тих часів політико-правова ідея українського народу була спря­мована на возз'єднання своїх земель, на відновлення державності. Це була головна суспільно-політична, економічна, правова думка України. Але ця боротьба була неоднорідною, проводилась різними політичними колами, виражала інтереси різних верств українського населення. Однак у кінцевому підсумку вона зводилась в до одного - єднання народу в єдину державу.

На тодішніх землях України панував феодально-кріпосницький лад. Аграрна реформа 1557 р. закріпила селян за наділами, повністю позба-

234 ^А- !■ Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА XVI-XVIII СТ.

вивши їх права на придбання землі. Юридично феодально-кріпосницьке право було затверджене Литовським статусом 1529 р, постановою сейму Речі Посполитої 1573 p., Ill Литовським статутом 1588 р.

У XVI ст. відбувся процес відокремлення ремесла від сільського го­сподарства у феодальних маєтках, а також у містах, де особливо зростала кількість ремісників. Товарний обмін сприяв розширенню і зміцненню економічних зв'язків між українськими землями та іншими державами. Соціально-економічний процес в Україні зумовив подальший розви­ток культури та прогресивні зрушення в ідеології, сприяв розвиткові політико-правової думки, зокрема поширенню ідей гуманізму. Розпо­чалося відродження національної самосвідомості народу.

Тривалий час на Україні не було ні вищих навчальних закладів, ні гуманістичних наукових, правових, політичних, культурних центрів. Бракувало освічених людей і вчених. Епоха західноєвропейського Відродження, яка у центр свого суспільного вчення поставила людину з її талантами і здібностями, давала змогу здібній українській молоді часто, незважаючи на соціальне положення і віросповідання, здобувати освіту у вищих навчальних закладах європейських країн.

Перед українським народом у той час постало історичне завдання: самозбереження за умов чужоземної експансії. Але щоб його розв'язати, треба було пройти шлях від захисту національної ментальності та історичного способу життя, через зростання освіченості і пробуджен­ня національної свідомості до здобуття власної державності. Розвиток української державності, вироблення політико-правових ідей нерозривно пов'язані з національно-культурним відродженням.

В історії нашої країни цей період означується оформленням і зміцненням такої важливої суспільної сили, якою є національна ідея. Д. Донцов, відомий український учений кінця XIX - першої поло­вини XX ст., писав, що без такої ідеї ми всі лишимося нацією уярм­леною, провінцією, народом, що житиме з роздвоєною душею, не­спроможним витворити спільної волі, народом без пафосу, сателітом сильніших, партією, верствою, навіть у себе вдома невільником не лише політичним, а й духовним і соціальним. Формування української нації було загальноісторичним, об'єктивним явищем. І національна ідея відіграла в цьому процесі надзвичайно важливу роль.

Актуальні політико-правові думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики, правники. Це Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 235