Тема XIV, концепції держави і права в україні

церкви, при них організовував школи, збирав бібліотеки, поширюючи на Русі освіту.

Динаміка історичного та політико-правового розвитку давньо-київської доби викликала стрімке зростання внутрішніх спонукань людської діяльності, індивідуальної самосвідомості. Це яскраво відбивають пам'ятки цього періоду - "Повчання" Мономаха, "Ізборник" Святослава, "Руська правда" Ярослава Мудрого, "Києво-Печерський патерик" Феодосія Печерського, твори Кирила Турівського, Климента Смолянина, де утверджується активність людського розуму, відчувається пафос "книжного панування", етичність інтелектуальність.

Християнська течія значно посилила ці мотиви. Саме християнство з його концепцією "внутрішньої людини", самопізнання, самовдоско­налення, з утвердженням свободи призвело до визнання київськими політико-правовими мислителями "самовільного" вчення, що перед­бачало високу активність людини з питань соціального, політичного і культурного життя.

Особливо важливі пам'ятки періоду Київської Русі, які дають змогу нам зрозуміти політико-правову діяльність влади та розвиток концепцій того часу: "Слово про закон і благодать" XI ст. київського митрополита Іларіона, "Повість временних літ" XII ст. літописця Нестора, "Руська правда" Ярослава Мудрого, "Повчання дітям" XII ст. Володимира Моно-маха, "Слово о полку Ігоревім" XII ст.

Таким чином, політико-правова думка Київської Русі розвивалася під впливом політичних ідей Візантії, ортодоксального християнства та політичної спадщини слов'янських і неслов'янських державних утворень і напівдержавних організацій. У системі влади князя вагома роль належала судовій діяльності, а також регуляції правових відносин між громадянами. Найвищою судовою інстанцією в країні був князь. Безумовно, він, як і вся тодішня адміністрація та правова система, відстоював класові інтереси феодалів. Але в свідомості народу ще до­вго зберігалася повага до родоплемінної старшини. Тому князя і його суд сприймали як найвищий і справедливий суд.

Згідно з церковно-державною та політико-правовою доктриною князь був утіленням божої справедливості на землі. З наростанням кла­сових суперечностей у суспільстві ідеал справедливого суду втілювався в шануванні князівської влади, яка розв'язувала ці суперечності. Посту­пово судова діяльність на місцях переходила до рук васалів, адміністрації князя й стала державною функцією. Тому склалася необхідність судової

232 ^А- ' Кормич. ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО

1. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

реформи, котра яка була проведена Володимиром. У результаті здійснено розмежування сфери юрисдикції між князем, церквою та васалами. За князем залишався розгляд найважливіших кримінальних справ. Князівський суд поступово став регулятором відносин між феодала­ми.

У Київській Русі не вдалося ввести смертну кару. Видану постанову через кілька років довелося скасувати. Русь, аж до самої монгольської навали, чи не єдина середньовічна держава, не знала юридично санкціонованого вбивства як методу запобігання злочинам або пока­рання за них.

У системі політичних поглядів руської феодальної держави фор­мування владних відносин належало представницьким установам, що мали глибокі демократичні традиції. На той час існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори. Серед них найвпливовішою була князівська рада, становлення якої було результатом компромісу міцної державної структури з відживаючими, ще з періоду воєнної демократії, установами. Структурою, що справ­ляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносин між князем і "людьми", широкими масами селян і міським населен­ням, залишалося віче. Воно прийшло із сивої давнини родоплемінного суспільства.

Здійснюючи своє особисте право, народ, що сходився на віче, брав безпосередню участь в обговоренні й вирішенні важливих для держави питань. Компетенція віча надзвичайно широка. Кожний учасник віча нічим не був обмежений у своїх міркуваннях і висловлюваннях. Без на­родного бажання віче ніколи не могло відбутися, коли б навіть скликав його князь. Цей верховний орган влади міст і земель вирішував такі питання: 1. Війни та миру. 2. Фінансів. 3. Обговорював закони. 4. Мав право "закликати князів". 5. Ставити князів на володіння. 6. Виганяти князів, які не влаштовували громаду.

Усі ці ситуації регулювалися не лише бажанням народного зіб­рання, а й правилами, законами, що діяли як у містах, так і в сільській місцевості, відкриваючи широкі можливості для самоврядування. Отже, незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу.

Церква брала участь у виконанні державних функцій шляхом ідеологічного примусу й виправдання соціальної політики держави. У сфері її впливу перебували сімейно-шлюбні відносини, а також

233

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич