Тема II. Політичні і правові концепції античного світу

3. Політичні і правові ідеї раннього християнства

У І ст. н. е. у Римській імперії стала швидко поширюватися нова релігія - християнство. У розвитку й організації християн розрізняють два етапи: "апостольська церква" (І-ІІ ст. н. є.) і "єпископальна церква", яка прийшла їй на зміну (друга половина II ст. н. е.). Це все є в книгах "Нового завіту".

У ранньохристиянській літературі "Откровения Іоанна" -"Апокаліпсис" християни мріяли про знищення "великої блудниці" - Римської імперії. Вони чекали пришестя месії Христа - рятівника, Бо­жого посланника, який розтрощить зло та встановить обіцяне пророками "царство небесне". В очікуванні месії проповідувалася смиренність і непротивлення злу насильством: "Тому, хто вдарив тебе по щоці, підстав і іншу". В очікуванні месії християни виокремлювались у свої громади, які створювалися на демократичних засадах.

З II ст. н. е. в християнські громади вступають і багаті власники. До середини II ст. н. е. в християнстві складається церковний апарат, і керування громадами переходить до рук єпископів, які утворили клір (духівництво), що стоїть над віруючими. Духівництво розробляє свою систему обрядів і служб.

З IV ст. н. є. імператори вже змушені брати до уваги християнство, церкву цієї релігії і навіть шукати у неї підтримки. У 313 р. за правління імператора Костянтина християнство оголошене рівноправним з іншими релігіями, а в 324 р. пануючою релігією.

Починається боротьба між церквою і різними єресями (опозиційні вчення). Виникають секти єретиків монтанистів, гностиків. Вони проповідують інші вчення, погляди, теорії. У Північній Африці секта донатистів виступила за чистоту церкви. У відповідь на дії єретиків церква звертається до імператора, вимагаючи збройним шляхом роз­громити секти єретиків.

4. Зародження політико-правових вчень Августина Блаженного

Визнання християнства державною релігією привело до того, що: 1. Імператори прагнули до авторитарного рішення релігійних питань. 2. Церква не бажала перетворюватися на слухняних виконавців світської

32 А. І. Кормич. Історія вчень про державу і право

4. ЗАРОДЖЕННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО

влади. 3. Церква сама хотила брати участь у політичній владі. 4. Церк­ва вимагала від держави допомоги в боротьбі з єресями та в охороні церковних багатств.

Зазіхання церкви на участь у державній владі обґрунтовувалося тео­кратичними теоріями. Одним із перших, хто розробив теорію теократії і взяв активну участь у цькуванні єретиків у 395 р. н. є. і до кінця життя, був єпископ Гіпиона (Північна Африка, поряд із Карфагеном, на той час римська провінція) в миру Аврелій Августин. Народився він у небагатій родині в місті Тагасті 354 p., римська провінція Нумідія, Північна Аф­рика. Батько працював у магістраті цього міста. Звали його Патрицій, язичник, а мати - Моніка, ревнісна християнка. В сім'ї Аврелій не раз мав змогу бачити протистояння язичництва і християнства. Спочатку на нього мав більший вплив батько-язичник, але потім перемогла мати-християнка. Тому, коли прийшов час вибиратися з провінції та бідності, батьки вибрали для сина "білу дорогу" до столиці за повної згоди. Вони відправили сина на навчання в Карфагенську риторичну школу.

Правосвідомість Аврелія Августина формувалася під впливом різних течій і вірувань, з якими він ознайомився через праці від Ціцерона до Платона. А під кінець, при підтримці міланського єпископа Амбросія, Аврелій став служити християнству, зробивши блискучу кар'єру. Спо­чатку - пресвітер, а потім - єпископ Гіппона, де прослужив до самої смерті - 430 р. н. є.

Спадщина Августина складає біля сотні творів, багато листів, окре­мих послань. Крім того, він написав 20 спеціальних робіт, присвяче­них теоюридичним питанням з проблем держави, права та влади, що необхідно знати юристам.

Обов'язки єпископа Августин виконував дуже старанно. Всі йшли до нього за правосуддям. За законом Костянтина, котрий надав церкві право світського суду, Аврелій виступав суддею, коли сторони зверта­лися до нього, а не до влади. Судив він з ранку до вечора і не тільки християн, а й язичників.

У 429 р. н. є. вандали переправилися в Африку, знищуючи все на ^своєму шляху Августину запропонували залишити Гіппон. Він відповів, Що під час небезпеки для всіх єпископ не має права на спасіння. В Останній молитві він просив захистити місто, а якщо це не влаштовує Sera, то дарувати людям мужність і силу перенести будь-які біди. »' Юстиція Августина методологічно обґрунтовується християнським аналізом світової історії між двома катастрофами: 1. Гріхопадіння. 2.

ЮТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО. А. І. Кормич 33

3. Зам. 58.