3. Вимова приголосних звуків

Дзвінкі шумні приголосні в кінці слова та в кінці складу перед глухим приголосним вимовляються дзвінко: [д'ід], [нарόд], [сн'ίг], [кнúжка], [могтú], [клάдка].

Глотковий звук [г] у деяких словах перед глухими [т'], [к] змінюється на відповідний йому глухий [х]: [ле'хко], [вόхко], [н'ίхт'і], [кίхт'і], [д'όхт'у] (але [допомогтú], [змогтú], [т'агтú]).

Оглушується прийменник (і префікс) з- перед глухими приголосними: [с цéху], [с с'ίл':у], [с тобόйу], [с Фéдором], орфографічно: з цеху, з сіллю, з тобою, з Федором.

У префіксі роз- і в прийменнику-префіксі без- у позиції перед глухим поширена паралельна вимова: [розказάти^е] і [росказάти^е], [бе^изсмéртниί] і [бе^ис:мéртниǐ].

Глухі приголосні перед шумними дзвінкими в середині слова звичайно вимовляються дзвінко: [бород'ба], [прόз'ба], орфографічно боротьба, просьба.

Африкати [дж], [дз], [дз'] вимовляються злито і не замінюються одним із складових елементів. Твориться звук [дж] так, як звук [ч], тільки з участю голосу. Звуки [дз], [дз'] відповідно творяться, як [ц], [ц'], тільки з участю голосу: [джм'іл'і], [бджолά], [дзéркало], [кукурýдза].

Два звуки на місці букв дж, дз вимовляються лише на межі префікса і кореня: пі[дж]ивлення, пі[дж]арити, пере[дз]'їздівський, пі[дз]вітний.

Характерним для української мови є звук [г]; [ґ] вживається у деяких запозичених словах та українських, давніх за походженням: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґратчастий, ґирлиґа, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ґречний, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник) тощо та похідних від них.

Звук [ф] вимовляється відповідно до свого зображення на письмі й ніколи не повинен змішуватися зі звукосполученням [хв], яке також звучить відповідно до свого графічного зображення. Слід вимовляти:

[ф] [хв]

фартух хвіртка

форма хвилина

фотограф нехворощ

Усі приголосні перед і вимовляються м'яко, виявляючи при цьому різний ступінь м'якості. Губні, шиплячі, задньоязикові й глоткові вимовляються, як напівм'які: [к'іно], [в'ікно], [г'ірко].

4. Вимова деяких звукосполучень приголосних

Свистячі перед приголосними переходять у відповідні шиплячі: [сш-ш:], [сч-шч], [зч-жч], [зш-жш], [зж-ж:], наприклад, [при^ен'ісш:и^е], орфографічно принісши, [пе^ире^ив'іжши^е], орфографічно перевізши, [ж:úру], орфографічно з жиру, [парάшчи^ен], орфографічно Парасчин, [мо^утужчи^ен], орфографічно Мотузчин, [ми^ешчúна], орфографічно Мисчина тощо.

Змінюються також шиплячі перед свистячими та зубні д, т перед свистячими і шиплячими: [шц']  [с'ц'], [жц'] – [з'ц’], [чц']  [ц':], [шс']  [с':], [т'с']  [ц':], [чс']  [ц'с'], [д'ц']  [дз'ц'], [дч]  [джч], [тц']  [ц':], наприклад: на [дόс'ц'і], [кнúз'ц'і], [доц':і], [ýчис':а], [ýчиц':а], [не^иморόц'с'а], [сус'ίдз'ц'і], [сус'ίдчи^ен], [т'ітц':і] (орфографічно: на дошці, книжці, дочці, вчишся, вчиться, не морочся, сусідці, сусідчин, тітці).