5. Чергування голосних і приголосних фонем

Чергування фонем – це «незалежні від фонетичних умов зміни у фонемному складі морфем, що полягають у заміні однієї фонеми іншою, а також сполукою фонем або фонемним нулем, і служать як один із морфологічних засобів мови в галузі формотворення та словотвору». (І. К. Білодід.)

Усі чергування поділяються на позиційні та історичні.

Позиційні чергування залежать від фонетичних умов реалізації фонем у процесі мовлення, а тому про них говорять, коли з'ясовують функціонування фонем та їх варіантів.

[е] — [є]: внесений — нести, весело — веселий;

[и] — [и]: жити – живу), посидіти — сиджу);

[о] — [о]: голуб — голубка, кожух, зозуля;

[в] — [у]: жив у селі, живе в селі; учитель прочитав – книга вчителя;

[і] — [ǐ]: він ішов — вона йшла; був у нас — була в нас.

Історичні чергування мають історичну основу. За допомогою них творяться нові слова і нові форми слів.

[е] — [о]: нести — носити, брести — бродити;

[і] — [а]: сідати — садити;

[е] — [і]: мести — вимітати; текти — витікати;

[о] — [а]: котити — качати; ломити — ламати;

[е] — [и] — нуль звука: дерти — здирати — драти;

[и] — [ов]: рити —рови;

[у] – [ов]: кузня — коваль;

[о], [е] — [і]: коня — кінь; воля — вільний; пекти — пік;

[о], [е] — нуль звука: пень — пня; шевця — швець; сосон — сосна;

[е] — [о] після шиплячих та [й]: вечеря — вечора, шести — шостий, чотири — четверо;

[г] — [ж]: нога — ніжка, друг — друже;

[к] — [ч]: пік — печу, вік — вічний;

[х] — [ш]: страх — страшно, слух — слушний;

[г]— [з']: допомога — допомозі, нога — нозі;

[к] — [ц']: запорука — запоруці, рука —руці;

[х] — [с']: стріха — стрісі, завірюха — завірюсі;

[д]— [дж]: садити — саджу, радити - раджу;

[т] — [ч]: крутити — кручу, пекти — печу;

[б] — [бл]: гребти — гребля, губити — гублю;

[в]— [вл]: ловити — ловлю;

[м] — [мл]: глумити — глумлю;

[п] — [пл]: ліпити — ліплю, топити — топлю;

[ф] – [фл]^: графити — графлю;

[р] – [р']^: морити — морю, творити — творю;

[л] — [л’]: колоти — колю, полоти — полю;

[н] — [н']: боронити — бороню;

[зд] — [ждж]: їздити — їжджу.

6. Подовження і подвоєння приголосних звуків

Подовження – це фонетичне явище, яке відбувається внаслідок повної асиміляції м'яким приголосним наступного [й].

1.В іменниках середнього роду II відміни перед кінцевим -я: завдання, волосся, обличчя, але безсмертя, щастя, листя (збіг приголосних).

2. В орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у], крім тих, що закінчуються на губний та [р]: миттю, сіллю, подорожжю, але гордістю, радістю (збіг приголосних).

3. В окремих іменниках чоловічого і жіночого роду І відміни: стаття (статті, статтею), Ілля, рілля, суддя, але статей (у родовому відмінку множини).

4. У деяких прислівниках: зрання, спросоння, навмання.

5. У деяких формах дієслова лити: виллю, проллється, ллєш.

Подвоєння – це морфологічне явище, яке відбувається під час збігу приголосних при словотворенні.

1. Корінь починається тим самим звуком, яким закінчується префікс: віддати, оббігти, ззовні, беззахисний, роззброєння.

2. Корінь закінчується приголосним [н], а слово твориться за допомогою суфіксів -н-, -ник-, ниц-: денний, Вінниця, цінник.

3. У складноскорочених словах: юннат (юний натураліст), міськком (міський комітет), деффак (дефектологічний факультет).

4. У прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-, -янн-: страшенний, невблаганний, незрівнянний.

5. У дієслівних формах минулого часу на -ся, якщо основа закінчується на [с]: розрісся, піднісся.

6. Подвоюються приголосні у таких словах: ссати, лляний, ввесь, Ганна, овва!

Лекція