2. За емоційністю речення поділяються на окличні і неокличні: Наш вільний труд Змете весь бруд і дасть життя основи! (с.Черкасенко); Працюючи, Ілько розглядався по боках (є.Гуцало).

3. Речення класифікуються за будовою й типами синтаксичних зв’язків на прості й складні: Наближалась весна (М.Хвильовий); Навально сунула чорною хмарою німецька орда, і не було чим зупинити (А.Головко).

4. У реченні може стверджуватись або заперечуватися зв’язок між предметом мовлення і його ознакою, тобто висловлюється відношення мовленого до дійсності. У стверджувальному реченні говориться про зв’язок між предметом і його ознакою: Тільки велика мета народжує великі характери (Довж.); Над річкою звисав білястий туман (Десн.). У заперечних реченнях говориться про відсутність зв’язку між предметом і дією, станом чи ознакою, вираженими присудком: Без мрії не родить жито; Немовля не спить. Граматичним показником заперечного речення можуть бути частки не, ні, заперечні займенники, слово немає. Ніщо не підноситься вище правди (Нар. тв.); Немає гіршого ворога, як дурний розум (Нар. тв.).

5. За головними членами речення класифікуються на двоскладні та односкладні: Добирався Баглай до міста на попутних (О.Гончар); Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять (Л.Костенко).

6. Другорядні члени сприяють поділу речень на непоширені і поширені: Ми летимо (М.Вінграновський); Дмитро рвався відчинити двері (А.Чайковський).

7. Наявність усіх членів речення або пропуск їх у мовному потоці дає змогу класифікувати речення на повні і неповні: Почалася нова смуга в Єльчиному житті (О.Гончар); Ми його спитали, чи ловлять у селі рибу. – Ловлять, – охоче відказав хлопчина. – В Стиру й на озері. – А Стир далеко? – Та чому ж далеко? Близько (Є.Гуцало).

8. Речення з одним предикативним центром є простим, наприклад: Полум’яний красень місяць схиливсь у вікно (Ус.). Прості речення розподіляються на неускладнені і ускладнені: А потім раптово впали сніги (О.Гончар); Я вчув Бояна спів із давнини у перший день, у першу мить війни (П.Воронько). Просте речення, в складі якого є однорідні або відокремлені члени речення, називають ускладненими. Наприклад: Хай живуть на світі мир, труд і спокій (Сос.). О земле рідна, б’ю чолом тобі (Мал.).

5. Двоскладні речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Групи підмета і способи його вираження. Групи присудка і способи його вираження.

Речення, предикативний центр якого складається з двох членів, називається двоскладним.

Підмет – головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком. Відповідає на питання хто? що?

За своєю структурою підмет може бути простим (вираженим одним словом) і складеним (вираженим кількома словами).

Присудок – головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку, котра приписується в реченні підметові. Відповідає на запитання що робить підмет? яким він є (був, буде)? ким (чим) він є (був, буде)?

За своєю структурою присудок може бути простим, складеним дієслівним та складеним іменним.

Групи підмета та способи його вираження.

Спеціалізованою формою для вираження простого підмета в українській мові є називний відмінок іменника та іменникових займенників: Доктор Рудольф боязко зиркає в зелені чекаючі очі. – Я… нічого не думав (В.Винниченко).

У ролі підмета може виступати й будь-яка інша частина мови, яка вживається у значенні іменника і відповідає на питання хто? або що? (найчастіше прикметники і дієприкметники): Минуле в пам’яті живе (Дм.); В нічну розвідку пішло четверо (Ле); Першою думкою в Остапа було тікати (Коцюб.).

Підмет може виражатися і нерозкладними словосполученнями. Наприклад: Учились в школі вогневій сини двадцятого сторіччя (Дм.); Справді, кілька машин під’їхало до хати (Довж.). Такі підмети називаються складеними.

Групи присудка та способи його вираження.

Простий присудок виражається дієсловом дійсного, умовного чи наказового способу: Небо бринить, немов напнуте (О.Г.); І я б гуляв оце в зеленому гаю (Л.Глібов); Хай вічно світить сонце над полями (В.Сосюра).

До дієслівного складеного присудка входить допоміжне дієслово та інфінітив. Інфінітив у цьому присудку називає дію, а допоміжне дієслово вказує на реальність чи нереальність дії та її час. Наприклад: Снаряди почали вже падати в річку (Довж.); Радист спробував зв’язатися з крейсером (О.Г.).

До іменного складеного присудка входить дієслово-зв’язка та іменна частина, виражена іменником, прикметником, дієприкметником, числівником чи займенником. Усі дієслова-зв’язки виконують граматичну функцію – вказують на особу, час і спосіб. Наприклад: Восени Віталик буде студентом (О.Г.); Нам не страшні ворожі тучі (Рил.); Місто являло собою жахливі руїни (газ.).

У ролі іменної частини можуть виступати іменники у будь-якому відмінку. Наприклад: Дід Захарко був коваль (Довж.); Бродський був великим хлібосолом (Хв.). Іменна частина може бути виражена синтаксично нерозкладним і фразеологічним сполученням: В’ючні сідла на конях були системи Брянського (О.Г.); Астрономія була ахіллесовою п’ятою в його знаннях.

Узгодження присудка з підметом.

Присудок зв’язаний з підметом за змістом і граматично.

Форми присудка можуть уподібнюватись формам підмета в роді (Теля бігало; Листок був зеленим; Машина була розбита), числі (Хлопець ходить; Хлопці ходять) й особі (Я гуляю; Ти гуляєш; Він гуляє).

Якщо у складі підмета є кількісні числівники два, три, чотири та іменники із значенням збірності, присудок ставиться у множині. Там три верби схилилися, мов журяться вони (Гл.); Зграї птахів злетіли в небо (Збан.).

При однорідних підметах присудок, як правило, ставиться у множині: Хай живуть на світі мир, і труд, і спокій (Сос.).

Якщо підмет – абревіатура, то присудок узгоджується з опорним словом цієї абревіатури: Райвно видав наказ провести спортивні змагання.

Особливим випадком зв’язку підмета з присудком є вживання форм жіночого роду при підметах, що називають осіб за фахом (усупереч граматичній формі): Лікар оглянула хворого; Професор вийшла з кімнати. Це буває тоді, коли і мовець, і слухач знають про те, що мова йде про жінку.