6. Тіньова економіка як складова частина різних економічних систем.

Визначення та структура тіньової економіки. Тіньова економіка – склад­не та багатоваріантне явище. Є багато його визначень, при двох крайніх під­ходах до розуміння суті питання. Перший, надто широкий підхід, зараховує до тіньової будь-яку економічну діяльність, що здійснюється з порушенням будь-якого законодавства (адміністративного, трудового, природоохорон­ного тощо). Інший, невиправдано вузький підхід, пов'язує тіньову еконо­мічну діяльність виключно з організованою злочинністю.

Найбільш вдалим можна вважати визначення, що належить досліднику Е. Фейджу. Згідно з ним, тіньова економіка включає в себе всю економічну діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою та не потрапляє до валового національного продукту.

Звідси виводяться дві основні складові частини тіньової економіки.

1. Економічна діяльність легального характеру, яка не підлягає оподаткуванню, не враховується національною статистикою й не береться до уваги при розрахунку валового національного продукту. Це так звана «неформаль­на» економіка. Вона охоплює виробництво в домашньому господарстві, на­дання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (догляд за дітьми, неоподатковуваний доход з присадибних ділянок, ремонт будинків власни­ми силами тощо).

2. «Підпільна економіка», яка включає заборонені види економічної діяльності, злочинні дії та іншу діяльність, суб'єкти якої навмисне приховують її з протиправовою метою (ухиляння від сплати податків та ін.).

Масштаби тіньової економіки обчислюються згідно з низкою методик. Найменш неточними з них є метод розрахунку за бюджетом, за валовим національним продуктом та структурний. Але, строго кажучи, більшість із них є приблизними та слугують для визначення тенденцій розвитку. Проте і в цій ролі вони досить важливі та необхідні.

Аналіз показує, що тіньова економіка наявна в різних економічних системах. Проте боротьба з нею в країнах Західної Європи та Північної Америки призвела до відносної локалізації цього явища. Досвід цих країн є найбільш успішним і найкраще вивчений. Тому для порівняння ми звертатимемось саме до цих країн.

Стратегія боротьби, яку здійснюють держави з усталеною ринковою економікою, заснована на наступних принципах. Пріоритетними визнаються дії, спрямовані проти підпільного сегмента тіньової економіки. Наприклад, система економічних заходів, що їх застосовувала адміністрація президента Р. Рейгана у 80-ті роки (так звана «рейганоміка), включала в себе й реалізацію комплексної програми боротьби з організованою злочинністю, яка, за висловлюванням самого президента, набула таких масштабів, що стала загрожувати національній безпеці країни. В результаті антикорупційної програми організованій злочинності був нанесений відчутний удар.

Що ж стосується «неформальної» частини тіньової економіки, то їй приділяють на Заході набагато менше уваги. Вважається, що контролювати «не­формальний» сектор неможливо, а тому це – безперспективні витрати люд­ських та фінансових ресурсів. Негативний вплив цього сектора спеціалісти не заперечують. Вони визнають, зокрема, що «неформальна» економіка знижує ефективність заходів держави, спрямованих на покращення еконо­мічної ситуації, таких як регулювання зайнятості населення, запобігання перевиробництву товарів тощо. Водночас, відмічається й стабілізуюча роль неформального сектора в соціально-економічних відносинах. Він дає засо­би виживання безробітним, поповнює бюджет сімей з невеликим рівнем до­ходів і т.п. «Неформальний» сегмент не створює сприятливих умов для збільшення економічних злочинів і не пов'язаний з кримінальним бізнесом. Через те проти нього не передбачають вжиття радикальних заходів. Нато­мість, проводять лише моніторинг та підрахунок задля коригування держав­ної політики в галузі соціально-економічних відносин.

7. Перспектива трансформації тіньової економіки й подолання її негативних наслідків в Україні.

Тіньова економіки в Україні та інших державах перехідного типу суттєво відрізняється від «класичної» західної як своїми масштабами, так і структурою та формами вияву. Генезис тіньової економіки в пострадянських краї­нах також має суттєві особливості.

Зародження тіньової економіки в СРСР деякі автори відносять аж до пе­ріоду «воєнного комунізму», коли деякі спритні ділки наживали нечувані багатства на спекуляції та інших економічних махінаціях. В 30-ті роки в ранг економічної політики були введені масові приписки. Тоді їхня мета поляга­ла в зміцненні авторитету керівництва, державного престижу та стимулю­ванні трудового ентузіазму мас. Пізніше, приблизно з 70-их років, припис­ки йшли знизу вгору і використовувались для отримання нетрудових доходів, на які керівництво закривало очі (часто отримуючи й свою частку). За неіснуючу продукцію виплачувалась реальна заробітна плата, списувалися матеріали, енергетичні затрати та інше. Можна зробити висновок, що в да­ному випадку поява тіньової економіки була результатом надмірного одержавлення соціально-економічного життя.

Іншим стимулом до виникнення «тіньового сектора» було незадоволене особисте споживання. Дефіцит необхідних товарів був хронічним і непереборним, незважаючи на постійні адміністративні зусилля, спрямовані на його подолання. Дія цього чинника посилилася в 60-ті роки, коли грошові доходи населення почали швидко зростати. Незадоволений платоспроможний попит стимулював бурхливий розвиток тіньового виробництва й розподілу необхідних товарів. Поповнюючи дефіцит, тіньова економіка водночас його й провокувала, бо з'являлись групи людей, зацікавлених у збереженні диспропорції між попитом та пропозицією.

Спробам обчислити розміри тіньової економіки в радянський період чинилися усілякі перешкоди. Проте, якщо судити тільки за даними «бавовняних» та інших кримінальних справ, які були порушені проти тіньовиків у 80-ті роки, можна зробити висновок, що привласнення коштів обчислюва­лося мільярдами карбованців, а тіньова діяльність охопила провідні галузі економіки окремих республік.

Демонтаж адміністративно-командної системи й перехід до ринку наприкінці 80-х – на початку 90-х років сприяли активізації тіньового сектору. З одного боку, під прикриттям ринкових лозунгів був різко послаблений державний контроль за збереженням та ефективністю використання державної власності. З іншого – держава дозувала свободу підприємництва, ставлячи обмеження у збільшенні прибутків підприємців та робітників підприємств. Почасти це було викликано об'єктивними причинами. Але певну роль тут зіграла й суб'єктивна діяльність матеріально зацікавлених сторін – учасни­ків процесу приватизації та ринкових перетворень.

Результати не забарилися. Уже в 1994 p., за даними Світового банку, близько 70% працездатного населення України мали додаткові прибут­ки, з яких вони не сплачували податків. За різними підрахунками тіньо­вий сектор в Україні упродовж другої половини 90-их років складав від 40 до 60%.

Порівняно з тіньовим сектором, що існував за умов командно-адміністративного соціалізму, нині змінилися не лише масштаби тіньової діяльності. Розширилася сфера економічної злочинності, втягнувши у свою орбіту нові форми діяльності, що раніше не зустрічалися. Почала стиратися межа між тіньовою та легальною економікою, причинами чого були як недосконалість законодавства та послаблення владного впливу загалом, так і вкрай важкі умови виживання значної частини населення.

Хоч тіньова економіка не зводиться до економічної активності представників організованої злочинності, питання про їх співвідношення актуальне. Під організованою злочинністю розуміють відносно масове функціонуван­ня стійких керованих угруповань злочинців, для яких злочин є промислом (бізнесом) і які створюють для себе систему захисту від суспільного контро­лю за допомогою корупції.

Організована злочинність в західних країнах виникла набагато раніше, ніж у перехідних суспільствах. Так, в Італії її виникнення пов'язують із сицилійською мафією, яка має більш ніж 150-річну історію. Спочатку це були за­гони, які захищали латифундистів; пізніше перші почали брати з других подать; ще пізніше, еволюціонуючи в протиправному напрямку, вони набули обрисів тієї мережі злочинних утворень, які прийнято називати мафією. Ватажки мафій розробили неписані устави, що визначали структуру організації та відносини в її межах, були налагоджені зв'язки з представниками влади.

У США організована злочинність з'явилася під час «сухого закону» й розвивалася за рахунок заборонених видів промислів. Злочинні групи, окрім виробництва та продажу алкоголю, почали контролювати азартні ігри, робити бізнес на проституції. Пізніше з'явився наркобізнес.

В Україні цей вид злочинності виник у 50-60-і роки, хоч міцна криміногенна база для неї з'явилася значно раніше. В ролі специфічної доморощеної мафії в СРСР виступали об'єднан­ня так званих «злодіїв в законі», що не мали аналогів у світовій практиці. Об'єднані загальною «злодійською ідеєю», ці невеличкі групи не мали пос­тійного місця перебування, але мали спільний орган управління – всесоюз­ну сходку – де вирішувались організаційні питання. Поставивши під конт­роль навіть деякі виправно-трудові колонії, «злодії в законі» займалися зби­ранням грошових засобів у спільні каси («общаки»), розв'язували конфлік­ти. Характерно, що з цим явищем не зміг впоратися навіть всесильний ста­лінський репресивний апарат.

На ранньому етапі масштаби тіньової економіки були незначними, сировина та збут продукції – обмежені. В разі виникнення суперечок і непорозумінь, во­ни розв'язувались тіньовиками мирним шляхом. Зростання масштабів під­приємств та збільшення обсягу виробництва призвело до ускладнення тіньових структур, обумовило появу розгалуженої системи взаємних розра­хунків. У випадках порушення прийнятих зобов'язань неминуче виникали конфлікти. На ринку, що набирав сили, з'явився грунт для конкуренції, а з нею – для провалів, що завдавали значних збитків, вели до взаємних розвін­чань і претензій. У сферу тіньової економіки почала проникати загальна кримінальна злочинність, яка діяла тут фактично безкарно через небажання тіньовиків звертатися до правоохоронних органів.

За таких обставин тіньова економіка пішла шляхом легальної. Вона сформувала не лише адміністративно-управлінську систему, але й апарат приму­су, що спирався на кримінальні структури. Відбулося органічне зрощення нелегальних форм бізнесу із загальнокримінальною злочинністю.

Активність кримінальних елементів в тіньовій економіці зростала. Вони перейшли від обкладання податтю чи вимагання одноразових платежів за послуги до діяльності систематичного характеру. Кримінал різними шляха­ми потрапляв в органи управління тіньової економіки – від захоплення ключових позицій у вже існуючих структурах до утвердження самостійних нелегальних підприємств. Через підпільний сектор тіньової економіки кримінальні елементи поступово вийшли й на державні підприємства. За допо­могою різноманітних заходів (від економічних стимулів до шантажу та пог­роз розвінчання незаконних дій) криміналітет певною мірою поширив свій контроль і на них.

Одним із важливих чинників криміналізації економіки в Україні була слабкість державної влади (для періоду її становлення це було, до певної міри, закономірним явищем). До цього додався попит на послуги злочинних угруповань з боку тіньового бізнесу або й просто молодої та незахищеної приватної власності. З огляду на недосконалість законодавства та безпорадність правоохоронних органів приватний бізнес почав досягати виконання договірних зобов'язань за допомогою рекету. За деякий відсоток від прибут­ків рекетири охороняли підприємців від посягань, встановивши свої зони впливу. Співпраця бізнесу та організованої злочинності стала взаємовигід­ною, що зробило зруйнування цього союзу органами правопорядку нелег­кою справою.

Проте «криша», вибудувана загальнозлочинним криміналітетом, не могла дати тіньовикам повної безпеки. У бага­тьох випадках виникала потреба у підтримці й захисті з боку владних струк­тур різних рівнів. Таким чином, у тіньової економіки з'явилися спонуки до активного використання важелів корупції. Під корупцією розуміють підкуп, продажність суспільних та політичних діячів, а також чиновників та посадо­вих осіб.

Корупція – загальносвітове явище, яка існує стільки, скільки й організовані людські суспільства, її масштаби у тій чи іншій державі залежать від традицій та культури, з одного боку, й від політичного режиму, системи ор­ганізації влади та управління, з іншого. У суспільствах з високою правосвідомістю громадян, здійсненням ними контролю за владою, з інституціалізованим пануванням закону сфера, де може поширюватись корупція, є вкрай обмеженою. В деспотичних та ще й водночас бюрократизованих суспіль­ствах, де чиновник володіє необмеженою владою, корупція розцвітає пиш­ним цвітом.

Моніторингом корупції в більшості країн світу займається міжнарод­на неурядова організація Transparency International (Міжнародна прозо­рість), заснована в 1993 р. і розташована в Берліні, її оцінки базуються на узагальненні думок людей з ділових кіл, аналітиків ризику і представ­ників широкої громадськості. На цій основі організація складає щорічні індекси уявлень про корупцію (СРІ – Corruption Perceptions Index), виводячи середню трирічних коливань. Його максимальна величина в 10 балів означає повністю чисту, некорумповану економіку. Такою у 2000 р. було визнано Фінляндію. Найнижчий показник з 90 включених до аналізу країн мала Нігерія – 1,2 (при мінімальній величині чистоти – 0). Україна зайняла третє місце знизу з індексом 1,5. Колишні радянські республіки займають 6 з 16 останніх місць. Молдова, Вірменія і Узбекис­тан займають 75, 76 і 79 місця відповідно. Росія йде 83-ю, Азербай­джан – 87, Україна – 88.

Причини такого високого рівня корумпованості різноманітні. З одного боку, упродовж історії країна переживала часи безвладдя чи «багатовладдя» (як у козацьку добу), часи бюрократичного деспотизму (як у часи пануван­ня російського царату), які по-своєму сприяли формуванню «традиції» ко­рупції. Тому люди у багатьох випадках сприймають це явище як нормальне, чи, принаймні, неуникнену форму людських стосунків і не намагаються їй протидіяти. Існувала корупція й у часи СРСР (попри офіційне невизнання цього «буржуазного пережитку»), а з появою тіньової економіки отримала великий стимул до найширшого розповсюдження. Нині корупція охоплює сферу діяльності органів державної влади і управління, керівників нелегального бізнесу, а також просто приватних і державних підприємців. «Кримі­нальна революція», що охопила величезні сегменти суспільства, а особливо його верхівку, веде до катастрофічної деформації моральних засад. Члени суспільства привчаються жити всупереч закону. Стимулюється правовий ні­гілізм як у простих громадян, так і у представників правозахисних органів.

Неможливо не відзначити й ще один момент – зв'язок корупції та бідності. Розбазарюючи ресурси, обумовлюючи несправедливе розшарування, вона приносить сумні наслідки повсюди в світі. Але особливо дорого корупція коштує країнам, які здійснюють посткомуністичний перехід. Втрата доходів від оподаткування зменшую бюджети, що у свою чергу призводить до вимушених скорочень витрат на правоохоронні органи, митниці, і податкові служби, які найбільш потрібні, щоб подолати кризу. Крім того, хаос і несправедливість, породжені корупцією, штовхають усе більше людей на всіх рівнях суспільства в тіньову економіку, яка спря­мовує процес.

Окрім того, що тінізація та криміналізація економіки спричиняє зубожіння величезної частини населення, вона вкрай негативно впливає на розви­ток громадянського суспільства й політичної системи. Бідні люди – погані громадяни, бо усі їхні сили поглинає боротьба за фізич­не виживання. Та не менш важливим є й те, що багатіям, які приховують свої доходи від оподаткування і стають на шлях порушення закону або й від­верто злочинних дій, громадянськість також не властива, якщо вони навіть і беруть участь у політичному житті. Домінування тіньових капітанів в еконо­міці породжує домінування тіньових, прихованих інтересів у політиці, внас­лідок чого притаманна громадянському суспільству плюралістична модель захисту групових інтересів, яка почала формуватися з початком демократи­зації ще в колишньому СРСР, щораз енергійніше витісняється представни­цтвом корпоративних інтересів олігархічно-кланових груп.

Ще в середині 80-х років ООН вказала, що злочинність у господарській сфері набула масштабів, які загрожують функціонуванню багатьох національних економік. Справа в тому, що ескалація тіньової економіки на пев­ному етапі призводить до того, що економічні закони перестають діяти і у сфері легальної економіки. Нічого не можна вчинити за допомогою економічних важелів, і економіка виходить з-під контролю. Отже, надмірна ек­спансія тіньової економіки в Україні вимагає термінових та ефективних заходів протидії цьому процесові. Насамперед, мова йде про розробку та реалізацію програми економічної безпеки, її магістральний напрям – боротьба з економічною злочинністю методом її локалізації. Саме на це вказує досвід західних країн. Проте в Україні є й свої особливості тіньової злочинності, які вимагають деякого коригування західних варіантів боротьби з нею.

Можна загалом визнати правильність західного підходу до «неформальної» економіки, який пропонує пріоритет моніторингу в соціально-еконо­мічних цілях перед радикальними заходами боротьби з нею. На додачу до цього, в Україні було б добре провести декриміналізацію ряду дій, розши­ривши сферу легального підприємництва. Що ж стосується «підпільного» сектора, то тут необхідний диференційований підхід. Якщо підприємець-тіньовик не сплачував значні суми податків, але при цьому створив рента­бельне виробництво, до нього необхідно застосувати амністію із залученням його в офіційну економіку. Якщо ж капітал нажитий кримінальним шляхом та пов'язаний з галузями для задоволення деструктивних потреб (нарко- та порнобізнес, проституція), то ні про яку амністію не може бути мови. Навіть більше, зважаючи на особливу небезпеку окремих, не передбачених законо­давством дій, їх необхідно навпаки – криміналізувати. Наприклад, викорис­тання фіктивних грошових мас для надання кредитів, навмисне банкрутство з метою неповернення боргів, комп'ютерний економічний шпіонаж і розго­лошення відомостей з обмеженим доступом та багато інших дій, наслідки яких досить руйнівні для економіки.

Потужний сплеск тіньової діяльності в пострадянських державах викликаний резонансним накладанням факторів, властивих перехідному періоду, а тому і сам є перехідним. Це зло можна подолати за умови комплексних за­ходів боротьби з ним. Тіньова економіка наявна в різних соціально-економічних системах, проте їй найменшою мірою сприяє економічна система, в якій добре налагоджені ринкові механізми і панує закон.