Семінарське заняття № 2 (2 год.)

Тема 2. Міжнародна економічна діяльність

Мета: визначити середовище функціонування МЕВ, розглянути еволюцію теорії МЕВ, охарактеризувати міжнародний поділ праці та його основні умови розвитку.

1. Середовище МЕВ та його структура.

2. Міжнародний поділ праці та умови його розвитку.

3. Еволюція теорії МЕВ.

4. Світовий ринок, його структура та ключові характеристики.

Література: 15, 17, 18, 21, 35, 41, 45, 46, 50, 57, 59, 64, 71, 77, 82, 83, 94, 97

3.Еволюція теорії МЕВ.

З історії економічних вчень відомо, що економічна наука, як система економічних знань, зародилася 500-600 років тому течією, яку ми тепер називаємо меркантилізмом. Ця теорія стверджувала, що багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоби більше золота надходило в країну, яка би від цього багатшала.

Отже, економічна теорія зародилась у сфері міжнародної торгівлі. а тому меркантилізм можна називати і початком народження міжнародної економічної теорії. Меркантилізм панував понад чотири сторіччя, але ця теорія мала своє прикладне втілення тільки тому, що в ті часи панувала колоніальна система, яка дозволяла одним країнам збагачуватись за рахунок інших. Рівноправні країни боялись імпортувати одні від одних, щоб не втрачати золота.

Повними противниками міжнародної економіки, але цікавими у науковому плані, виявилися фізіократи. Цікавими вони є тим, що не признавали грошове (золоте) багатство, а відповідно й торгівлю як джерело багатства і були апологетами аграрного виробництва, працю в рамках якого і вважали джерелом багатства.

Для фізіократів плідним (продуктивним) було виробництво сільськогосподарської продукції, а продуктивною силою були працівники в сільському господарстві. Промислове виробництво і торгівля (включаючи міжнародну) не вважалися цінними в продуктивному плані і тому не були пріоритетними в розвитку.

Іншою (в порівнянні з фізіократизмом) точкою зору на об’єкт і джерело багатства була економічна думка Адама Сміта, котрий вважав уже, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами. Він виступив за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Його загальне правило зводиться до наступної фрази: “Не потрібно коливатись при купівлі за кордоном усього того, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні”. Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, як це було при меркантилізмі, чи заперечуватися, як при фізіократизмі, то кожна країна почне спеціалізуватися на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи і збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.

Виникає питання, а що буде, якщо країна усі товари зможе знайти на світовому ринку дешевшими? Виходить, що за теорією абсолютних переваг при такій ситуації в неї не буде шансів на розвиток своєї промисловості, а це означає, що вона не матиме чим розплатитись за імпорт, бо не експортуватиме власних товарів, яких просто не матиме. Теорія Адама Сміта відповіді на це не дає. Немає там відповіді й на ситуацію, коли країна має абсолютні переваги у виготовленні усіх товарів, чи вигідна для неї міжнародна торгівля? Вірніше, чи вигідні для такої країни міжнародна спеціалізація та імпорт хоч якихось товарів?

Давід Рікардо знайшов вихід з глухого кута, створивши теорію відносних або порівняльних переваг. Він запропонував правило: кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість, тобто з якого вона має найбільшу відносну вигоду.

Теорія порівняльних переваг стверджує, що доти, доки при відсутності торгівлі, у співвідношеннях цін між країнами зберігаються хоч найменші відмінності, кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при існуючому співвідношенні витрат (якщо брати за точку відліку становлення торговельних відносин), ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар вона і повинна експортувати в обмін на інші. Але це дуже проста модель, коли весь світ зводиться до двох країн. Пізніше послідовники теорії порівняльних переваг використали аналогічні роздуми, щоб показати переваги економічної ефективності у випадках з декількома видами продукції та декількома країнами.

Вадою теорій абсолютних і порівняльних переваг є те, що при аналізі не враховуються розміри країн і транспортні витрати. Чим більшою є країна, тим різноманітніші умови та ресурси вона має, а тому менше залежить від зовнішньоекономічних зв’язків. Також, якщо на транспортування товарів необхідно більше ресурсів, ніж отримується економія від спеціалізації країни, то переваги міжнародної торгівлі втрачаються.

У середині минулого сторіччя зародилася теорія міжнародної вартості, котра розвивала попередні теорії. Розробив її Джон Стюарт Мілль, який стверджував, що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країн дозволяє оплачувати сукупність її імпорту. За цією теорією слідує те, що країні вигідно, щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються на її території, бо в такому разі ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.

Підсумовуючи, зазначимо, що найбільшим досягненням теорії міжнародної вартості є відкриття ціни, яка оптимізує обмін товарами і послугами між країнами і яка залежить від попиту і пропозиції.

Попередні теорії не пояснюють причин порівняльної переваги, яку має країна стосовно того чи іншого продукту. Основи сучасних уявлень про визначення напрямків і структури міжнародних торговельних потоків були закладені шведськими вченими, котрі у своїх роботах показали. що пояснення походження порівняльної переваги знаходиться на рівні забезпеченості факторами виробництва.

Елі Гекшер, відомий шведський спеціаліст з економічної історії, сформулював вихідні принципи в коротенькій статті, опублікованій у 1919 році, де він стверджував, що міжнародний обмін витікає з відносного наддостатку або з відносної рідкості факторів виробництва (капіталу, праці, землі), які знаходяться у розпорядженні різних країн. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватись на тому виробництві, для котрого співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найбільш сприятливим. Наприклад, Австралія у своєму обміні з Великою Британією повинна спеціалізуватись на виробництві пшениці, кормових культур і тваринництві, так як є відносно біднішою на капітал і працю при багатстві на землю. Завдання Великої Британії, багатшої на капіталі працю й бідної на землю, полягає в продажі Австралії промислових товарів.

У 30-х роках Бертил Олін (Ohlin, шведи вимовляють: Улін) уточнив теорію свого вчителя Елі Гекшера думкою, що міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори, тобто мобільність товарів замінює більш утруднену мобільність факторів виробництва. Це уточнення отримало назву теореми Гекшера-Оліна (Г-О). До речі, Олін (Улін) був лауреатом Нобелівської премії.

У 1948 році Пол Самуельсон вивів математичні умови, при яких теорема Г-О ставала цілком реальною. Він увів жорсткі передумови, які дозволили з математичною точністю довести основні положення теорії розміщення факторів виробництва. Оскільки теорема Гекшера-Оліна завдяки дослідженням Самуельсона стала правдоподібнішою, то її стали називати теоремою Гекшера-Оліна-Самуельсона (ГОС), що набрала приблизно такого звучання: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

Теорія розміщення факторів виробництва не суперечить тлумаченню економічного зростання, яке дається теорією виробничих функцій, зокрема функцією Коба-Дугласа. Але ці взаємодоповнювані теорії все ще надто спрощені, а тому дають пояснення тільки загального характеру, а не конкретним життєвим нюансам. Так у 1953 році Василь Лєонтьєв запримітив, що в післявоєнні роки в США галузі, яким найбільше таланить в експорті, мають вищу трудомісткість, ніж ті галузі, які терплять від конкуренції імпортних товарів. За теоремою ГОС США, як країна, що вийшла з війни з досить великим збільшенням капіталу і в міжнародному обміні протистояла країнам з певним надлишком робочих рук, повинні були більше спеціалізуватись на капіталомісткій продукції, а імпортувати трудомісткі товари.

На практиці виявилось навпаки. Ця парадоксальна наукова знахідка Лєонтьєва дістала назву “парадокс Лєонтьєва”, але сам же Лєонтьєв та інші вчені знайшли розв’язання цього парадоксу в надто спрощеному підході шведських вчених, котрі не враховували якість факторів. Якщо ж брати до уваги якість факторів спеціалізації, то теорема ГОС залишається справедливою, адже фактор праці, що входив тоді до складу американського експорту, був досить специфічним, бо на той час Сполучені Штати мали кваліфікованішу робочу силу в порівнянні з країнами-контрагентами.

І взагалі, на той час за критерієм надлишку перше місце у США належало оброблювальній землі, друге – кваліфікованим кадрам і тільки подальші місця належали капіталу, а тому й експорт насамперед складався з товарів, які поглинули фактори, що займали провідні місця.

Отже, з такої точки зору, теорема ГОС не заперечувалась, а навіть ще більше підтверджувалась. Пізніше вчені у своїх дослідження брали до уваги ще й різницю між національними ринками.