Комплектування фондів музею

Комплектування музейних фондів - цілеспрямований, планомірний, що спирається на методологічні принципи профільних дисциплін і музеєзнавства процес виявлення і збору предметів музейного значення для формування і поповнення музейних зборів. Відібраного і витягнуті із середовища побутування об'єкти реальної дійсності перетворюються в музейні предмети, тобто в джерела інформації, тому комплектування фондів можна розглядати як спосіб здійснення музеєм своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі.

Комплектування фондів - одна із складних і найменш розроблених проблем сучасної теорії і практики музейної справи. Словосполучення «комплектування музейних фондів» з'явилося у вітчизняному музеєзнавстві наприкінці 1940-х рр. і протягом майже трьох десятиліть ототожнювалося з терміном «збиральна робота». Розмежування цих понять уперше з'явилося в працях Н.П. Финягіної і Ю.П. Пищуліна, що визначали комплектування фондів як планомірну і цілеспрямовану діяльність музею по виявленню предметів музейного значення, їх придбанню і систематизації у фондах. Під збиральною роботою розумітися складова частина комплектування музейних фондів - практична діяльність по реалізації програми комплектування. Таким чином, поняття «комплектування музейних фондів», наповнивши новим змістом, стало відбивати інший рівень роботи з музейними зібраннями - концептуальний.

Наукова концепція комплектування музейних фондів є складовою частиною наукової концепції музею. Вона містить узагальнене системне представлення про задачі, напрямки, форми і методах комплектування відповідно до профілю музею і його місцем у музейній мережі. У ній визначаються критерії добору матеріалів у фонди з урахуванням мет і задач музею, а також коло й обсяг інформації, зафіксованої у документах комплектування.

Виходячи з наукової концепції комплектування і з огляду на конкретні задачі, що виникають у процесі пошукових досліджень, роботи з колекціями, створення експозицій і виставок, складаються плани комплектування фондів. Вони можуть бути перспективними, розрахованими на 5—10 років, і поточними, тобто річними. Вони складаються з планових заявок працівників фондових і експозиційних відділів. Ці заявки попередньо узгоджуються між собою, щоб сконцентрувати зусилля на рішенні найбільш важливих, що не терпить зволікання задач комплектування.

У залежності від методів розрізняють три основних види або способу комплектування — систематичне, тематичне, комплексне. Систематичне комплектування регулярне поповнює музейні колекції однотипними музейними предметами, іншими словами, воно спрямовано на формування і поповнення систематичних колекцій. Тематичне комплектування полягає у виявленні і зборі різнотипних предметів музейного значення, що відбивають конкретну тему. Воно дозволяє документувати процеси і явища по досліджуваним музеєм темам, а також формувати і поповнювати тематичні колекції. Задачі систематичного і тематичного комплектування поєднує комплексне комплектування, що поширено головним чином у невеликих музеях.

У пошуках шляхів найбільш оптимального рішення проблем комплектування фондів музейні фахівці встановлюють тимчасові і постійні контакти з особами й організаціями, що можуть бути або є власниками предметів музейного значення. Мова йде про колекціонерів, художників, фотографів і інших творчих працівників, про підприємства, що проектує і випускає предмети народного споживання і виробу художніх промислів, про антикварні і букіністичні магазини, монетні двори, наукових установах, що збирають колекції, але не займаються їх збереженням (наприклад, наукові інститути гуманітарного профілю, археологічні й етнографічні кафедри історичних факультетів вузів) і т.д.

Форми комплектування музейних фондів досить різноманітні. Це можуть бути закупівлі колекцій або окремих предметів за рахунок спеціальних асигнувань, передбачених кошторисом музею; безоплатна передача (дарунок) у власність музею колекцій або предметів організаціями або приватними особами; обмін дублетних і непрофільних матеріалів на предмети, що відповідають профілеві і характерові музейних зборів; цільові замовлення на виконання оригінальних робіт. Відповідно до плану комплектування музейних зібрань для збору предметів музейного значення відбуваються спеціальні поїздки, так названі відрядження по комплектуванню. З метою вивчення певної теми і проведення пошукової роботи музеї організують також експедиції - археологічні, етнографічні, історико-побутові, природно-наукові. Вони часто проводяться разом з іншими музеями або науковими установами.

Комплектування називають поточної, якщо воно здійснюється в таких формах, як закупівля, дарунок, обмін, цільове замовлення, систематичний збір матеріалів на об'єктах постійного комплектування. Але іноді воно проходить у виді одноразової акції і носить оперативний характер. Таким є комплектування по „гарячих слідах”, суть якого складається в організації і проведенні роботи по збору на місці якої-небудь події в момент його здійснення або відразу після нього. Це може бути збірна робота під час з'їздів, конгресів, закладки і відкриття об'єктів, значимих політичних подій.

При комплектуванні матеріалів співробітники музею зустрічаються з різними проблемами. В одних випадках - це проблема розшуку необхідних пам'ятників віддалених історичних періодів, в інші - проблема добору з великого числа нині існуючих і безупинно виникаючих нових матеріалів.

Система добору предметів складається із сукупності критеріїв загального і приватного характеру. Загальні критерії беруть до уваги такі характеристики предмета, як його інформативність, репрезентативність, атрактивність, експресивність. Приватні критерії враховують специфіку конкретної колекції, тип, вид і різновид предмета як источни-000 ка. Важливого значення набувають при цьому вік предмета, його дійсність і рідкість. Для встановлення цих характеристик необхідне знання історії видів предметів, історії застосування матеріалів, знайомство з тими ознаками, що можуть засвідчити дійсність предмета: напису, монограми, емблеми, фабричні знаки, клейма, авторські підписи, печатки, екслібриси. Своє повне розкриття ці ознаки одержують у процесі фондової роботи, але і на етапі добору необхідна їхня первинна розшифровка. На початковому етапі роботи з предметом необхідно також визначити матеріал, з якого він виготовлений, для того щоб вирішити питання про його здатності довгостроково зберігатися в музеї.

Особливу складність представляє комплектування музейних зібрань матеріалами по сучасному періоді, оскільки критерії добору розроблені дуже слабко. Вирішуючи цю проблему, співробітники музеїв проводять анкетні опитування, беруть інтерв'ю і застосовують інші апробовані методики соціологічного дослідження, що дозволяють з'ясувати суспільну думку. Використовуються також експертні оцінки, що виявляють ціннісні пріоритети фахівців у цікавлячий музей областях.

Інтерв'ю з експертами включало 10 питань, що охоплюють коло основних проблем, зв'язаних з будівництвом, побутом і культурним обслуговуванням будівельників бурятської ділянки магістралі. При цьому виділявся такий важливий аспект, як система природокористування й охорони природи в зоні будівництва. Ціль другого кола питань полягала у виявленні основних подій, фактів, тенденцій, що у першу чергу підлягали документуванню і відображенню в експозиції.

Експертиза допомогла більш чітко представити основні проблеми будівництва, виявити адреси людей і джерела комплектування, уточнити і розширити коло можливих музейних предметів, що підлягають зборові, Більш ясним стало представлення про те, які події і факти варто фіксувати в зібраних колекціях і відбивати в експозиції. Перша експедиція, організована для комплектування тематичної колекції, зібрала понад 600 предметів, у тому числі намету будівельників, їхні інструменти, спорядження, зразки корисних копалин, вивіски перших вулиць і населених пунктів, а також письмові й образотворчі матеріали.

Ця модель комплектування, заснована на експертних оцінках, дала можливість охопити коло найважливіших проблем у їхньому взаємозв'язку і послідовності, виключити момент однобічності у висвітленні будівництва, внести визначену систему в процес комплектування матеріалів.

Професіоналізм і інтуїція музейних фахівців є важливою запорукою їхньої успішної роботи з комплектування фондів. Щоб уникнути помилок при рішенні питання про те, чи володіє предмет музейним значенням і чи бідує в ньому музейні збори, проводиться колективна експертиза. Її здійснює спеціальний орган -фондово-закупівельна комісія, до складу якої входять фахівці різних профілів, працівники експозиційних і фондових відділів. Вона не тільки приймає рішення про придбання предмета музейного значення, але і відносить його до основного або науково-допоміжного фонду, а також займається питаннями методики фондової роботи. Її рішення оформляються протоколом, що підписується головним хоронителем, затверджується директором музею і служить юридичною підставою для внесення предмета до складу музейних зборів і перетворення його в музейний предмет. У деяких музеях існують дві роздільні комісії - фондова і закупівельна.

Перш ніж виявитися у фондах, предмети музейного значення проводять довгий і складний шлях, основні віхи якого фіксуються в спеціальній документації. Якщо предмети надходять від організацій і приватних осіб, вони попередньо приймаються на тимчасове збереження, що фіксується спеціальним актом прийому, що підписують власник предмета і співробітник музею.

Одночасно записується легенда предмета, що містить зведення про походження предмета, середовище його побуту, спосіб застосування, а також про самого власника. Потім предмети піддаються експертизі фахівців, що дають письмовий висновок.

На підставі заяви власника про передачу предметів або колекцій у дарунок, на закупівлю, обмін, а також акта прийому, легенди, висновків фахівців і своїх власних спостережень фондово-закупівельна комісія приймає рішення про прийом або повернення предметів, а також про їхню вартість. При прийомі предметів або колекцій у дарунок (пожертвування) полягає договір дарування, при прийомі предметів на закупівлю полягає договір закупівлі-продажу, при прийомі предметів до обміну полягає договір міни. Складається акт про прийом предметів на постійне збереження, що затверджується директором музею і скріплюється печаткою.