У природничо-наукових музеях сировинні матеріали реєструються в книзі обліку сировинних наукових матеріалів.

Предмети, що надійшли в музей на тимчасове збереження, вносяться в книгу надходжень у тимчасове користування. Повертаються вони по акті, що складається за розпорядженням директора і підписується головним хоронителем, завідувачем фондовим підрозділом, що зберігав предмет, і особою, що тимчасово прийняло його на матеріально відповідальне збереження.

Ціль книг надходжень як державного документа охоронного порядку - зареєструвати предмет під визначеним номером і дати короткий його опис, що виключає підміну предмета, а у випадку втрати або крадіжки полегшуючий його розшук. Проте унікальні матеріали завжди записуються індивідуально. Груповий запис предметів з дорогоцінних матеріалів і дорогоцінних каменів також забороняється.

Таким чином, поняття одиниця обліку й одиниця збереження, можуть позначати як окремий музейний предмет, так і групу предметів (колекцію, комплект), якщо вони зареєстровані в облікових документах під одним номером.

Реєстрація в книзі надходжень музейних предметів виробляється з урахуванням усіх зведень, зафіксованих в актах прийому і польової документації. Опис предмета робиться на основі результатів його атрибуції, отриманих до моменту його первинної реєстрації. Унікальні предмети в обов'язковому порядку фотографуються. У книзі надходжень фіксуються також дані про час, джерело, спосіб надходження предмета, його схоронності, вартості (при покупці), супровідних документах. Проставляється номер акта, дата запису.

Книга надходжень, як документ охоронного порядку, до заповнення оформляється відповідним чином: аркуші пронумеровуються, прошнуровуються, книга підписується й опечатується печаткою вищої інстанції. Усі записи робляться чітко, розбірливо, без підчищень, а їхнє виправлення допускається лише в крайніх випадках, при цьому старі і нові записи повинні чітко читатися. Незначні виправлення завіряються спеціальним записом у примітках книги за підписами директора і головного зберігача, завідувача відділом обліку, зберігача предмета. Підписи скріплюються печаткою музею. Всі істотні виправлення в книзі надходжень (атрибуція, схоронність, розмір, матеріал і т.п.) робляться тільки на підставі спеціальних актів, підписаних директором або його заступником по науковій праці, головним хоронителем, завідувачем фондовим підрозділом, і завіряються відповідальним за первинний облік особою.

Юридичні документи первинного обліку ретельно зберігаються; доступ до них має обмежене коло осіб. Тому вже на стадії первинного обліку створюється система картотек - карткових, а в останні роки й електронних. Особливо необхідна облікова картотека, що виконує інформаційну функцію книги надходжень. Складові її картки ідентичні по змісту записам у книзі надходжень і розташовані в порядку її номерів. На тимчасові надходження також складається картотека, систематизована по джерелах надходження.

Після реєстрації в книгах надходжень предмети передаються у фондові підрозділи хоронителям по актах на матеріально-відповідальне збереження (див. Додаток № 5). При цьому музейні предмети, на відміну від науково-допоміжних матеріалів, проходять другий етап обліку - інвентаризацію, що являє собою основну форму вивчення, опису і наукового визначення предметів основного фонду. Здійснюється вона за допомогою книг наукової інвентаризації - наукових інвентарів. Будучи юридичними документами, вони оформляються так само, як і книги надходжень.

Запис у науковий інвентар робиться тільки предметно і відповідно до встановленої інструкції формою (див. Додаток № 6, 6-А). Вона ґрунтується на подальшої, більш глибокій роботі фахівця з визначення музейного предмета. У науковому інвентарі дається точне найменування предмета, його докладний опис з переліком усіх наявних клейм, монограм, підписів і написів. Вносяться дані про автора, місце і час створення і побутування, історії предмета, що стосуються його публікаціях, матеріалі і техніку виготовлення, розмірі і вазі (для предметів з дорогоцінних металів і каменів), ступеня схоронності. У відповідних графах вказуються облікові позначення, старі облікові позначення (якщо вони маються), номера фотонегативів (якщо предмет сфотографований), дані про джерело і спосіб надходження, ціну.

Музейні предмети при інвентаризації систематизуються у відповідності зі структурою (будовою) основного фонду. Тому кожен фондовий підрозділ звичайно має кілька наукових інвентарів, відповідно до прийнятого в ньому класифікацією по групах музейних предметів. Наприклад, у підрозділі образотворчих джерел здобутків живопису, графіки, скульптури будуть вноситися в різні книги. Кожна з них має своє позначення, що дозволяє визначити приналежність книги і заінвентаризованого в ній предмета до конкретного фондового підрозділу і групи, утвореної усередині нього. Приналежність до підрозділу образотворчих джерел може позначатися буквою И, а до групи скульптури - буквою С.

Кожен предмет, записаний у науковому інвентарі, одержує свій номер, що проставляється на ньому й у книзі надходжень. Таким чином, музейний предмет у підсумку знаходить два номери: по книзі надходжень і по науковому інвентарі. Його повне облікове позначення може виглядати, наприклад, так: ГИМ-КП1245 З137

Проставляючи облікове позначення, важливо не завдати шкоди зовнішньому виглядові предмета і разом з тим нанести його так, щоб воно було доступно для огляду зберігачів і дослідників, не зіпсувалось, не стерлося. Наприклад, на металевих предметах воно проставляється емалевою фарбою, а на керамічних олійною фарбою або тушшю.

Як правило в експозиціях більшості великих музеїв представлена лише невелика частина їхніх колекцій, за різними оцінками, приблизно 1-5%. Тому проблема розширення доступу до культурних цінностей, що зберігаються, досить актуальна. В окремих музеях стосовно до деяких колекцій використовується форма відкритого збереження фондів, що дозволяє відвідувачам оглядати кожний із предметів, що знаходяться в спеціально обладнаному для цього фондохранилище. Така система збереження неминуче погіршує режим збереження предметів, особливо світловий, тому для деяких матеріалів вона неприйнятна. Відкрите збереження фондів більш безпечно для тих матеріалів, що у найменшій мірі страждають від впливу навколишнього середовища - кераміка, безбарвне скло, деякі види металів, вироби з каменя.

Практична 4

Тема: Музейна експозиція, її наукова база, основні поняття. Методи побудови

експозицій. Експозиційні матеріали. Проектування експозиції. Наукове

проектування експозиції. Культурно освітня діяльність музею . Основні форми культурно-освітньої діяльності.

Слово «експозиція» походить від латинського дієслова ехроnо (виставляти напоказ, розкладати) і похідного від нього іменника expositio - виклад, опис. Експозицією можна назвати розміщення будь-яких предметів, представлених для огляду. Але музейна експозиція має свою специфіку. Її основу складають не будь-які, а музейні предмети, що володіють визначеною сукупністю ознак і властивостей. В експозиції вони знаходять новий статус: стають експонатами, тобто предметами, виставленими для огляду.

Як експонати можуть виступати і «замінники» оригіналів, тобто відтворення музейних предметів, а також карти, схеми, діаграми й інший науково-допоміжний матеріал, необхідний для наочного показу зв'язків між предметами і розкриття теми. До складу експозиції входять письмові тексти різноманітного характеру, часто - фонічні матеріали. Ця сукупність музейних предметів, їхніх відтворень і моделей, науково-допоміжних матеріалів і текстів називається експозиційним матеріалом.

Усі частини експозиції взаємозалежні між собою і складають її тематичну структуру. Відповідно до неї експозиційні матеріали поділяються на структурні одиниці - експозиційні комплекси, тобто групи предметів, зв'язаних між собою по змісту або інших ознаках і складову зорову і значиму єдність. Як експозиційний комплекс може розглядатися й експозиційний зал, створений за єдиним проектом і свій неповторний вигляд.

В експозиції виявляється знакова природа речей. Знак - це предмет, що виступає як носія інформації про інші предмети, події, явищах. Коли предмети використовуються в чисто практичних цілях, їхня знакова функція відходить на другий план, а на перший виступають утилітарні властивості. Наприклад, талони на цукор, м'ясо, горілку, тютюн, іменні запрошення на замовлення «пільговим категоріям населення» у повсякденному житті використовувалися як документ для придбання необхідних товарів, але в музейній експозиції вони стають знаками, у яких «зашифрована» соціальна інформація про ту розподільну систему, що існувала в нашій країні до 1992 р.

Предмети в музейній експозиції являють собою науково організовану сукупність, оскільки їхній добір і розміщення ґрунтуються на розробленої колективом музею наукової концепції. Вони служать засобами для вираження визначеного змісту, отже, утворять знакову систему. Тому музейна експозиція є своєрідним «текстом», якому потрібно не тільки споглядати, але й осмислювати. Експонати-знаки можуть передавати ідеї, почуття, представлення і судження як людей, що створили їх або колись з ними зустрічалися, так і авторів експозиційного показу.

Експозиція складає основу музейної комунікації, що здійснюється шляхом насамперед зорового сприйняття відвідувачами експозиційних матеріалів, розміщених у певному просторі. Для того щоб полегшити процес спілкування відвідувачів з експонатами, зробити його більш результативному і плідним, у створенні експозиції беруть участь не тільки вчені, але і художники, що приносять у музей образний початок. На музейному поприщі в науки і мистецтва єдина мета - допомогти людині осягнути логічний зв'язок речей і явищ, повести його до пізнання світу через співтворчість і співпереживання. Образ, що створюється в результаті синтезу науки і мистецтва, є специфічно музейним образом.

Відповідно до сучасних представлень, музейна експозиція - це цілеспрямована і науково обґрунтована демонстрація музейних предметів, що організовані композиційно, постачені коментарем, технічно і художньо оформлені й у підсумку створюють специфічний музейний образ природних і суспільних явищ.

Музей створює не тільки постійні, але і тимчасові експозиції - виставки, стаціонарні і пересувні. Їхній тимчасовий характер виявляється в складі експонатів. На виставках часто демонструються предмети з інших музеїв і приватних колекцій, а також предмети, що не можуть довго перебувати за межами фондохранилищ - акварелі, письмові джерела, унікальні речі.

В даний час у музейній практиці склалося три основних типи музейних виставок:

тематичні виставки, в основі яких лежить визначений сюжет;

фондові виставки, що знайомлять відвідувачів з маловідомими і малодоступними колекціями;

звітні виставки, що створюються за результатами реставраційних робіт, за підсумками комплектування фондів - так названі виставки нових надходжень.

Створення виставок є складовою частиною експозиційної роботи музеїв. Виставки підвищують приступність і суспільну значимість музейних фондів, вводять у науковий і культурний оборот пам'ятники, що знаходяться в приватних зборах, сприяють відпрацьовуванню й удосконалюванню методів експозиційної і культурно-освітньої роботи музею, розширюють географію його діяльності. В даний час активно розвивається міжнародний обмін виставками, що сприяє взаємозбагаченню різних культур.