Вивчення музейних предметів

Теоретичне обґрунтування поняття «вивчення музейних предметів» стало складатися у вітчизняному музеєзнавстві в 1960-і рр. Складаючи основу роботи з комплектування фондів, їхньому облікові, збереженню і використанню, вивчення музейних предметів має і самостійне значення. Воно являє собою один з найважливіших напрямків науково-дослідної діяльності музею, що ставить своєю метою визначити музейну цінність предмета.

Музейні предмети вивчаються за допомогою методик, застосовуваних профільними музеєві дисциплінами: для творів мистецтва використовуються методи мистецтвознавства, для археологічних матеріалів - археології, для природничо-наукових об'єктів - природних наук. Але музеєзнавці вивчають предмет не тільки як джерело знань, але і як культурну цінність, джерело емоцій, тому беруть до уваги й атрактивні властивості предмета.

Вивчення музейних предметів складається з трьох послідовних етапів - атрибуції предметів, їхньої класифікації і систематизації, а потім інтерпретації.

Атрибуція, або визначення ставить своєю задачею виявити властиві предметові ознаки - фізичні властивості, функціональне призначення, історію походження і побуту. Для цього встановлюється матеріал і спосіб виготовлення предмета (ручне, механічне, кування, карбування, лиття, живопис, гравюра, літографія, лист, печатка й ін.), колір, форма, розмір, вага (у випадку з предметами нумізматики і предметами з дорогоцінних металів), пристрій, авторство, стилістичні особливості, час і місце створення і побутування предмета, його соціальна, етнічна, меморіальна приналежність. Для образотворчих, письмових, фонічних, фото- і кіно- джерел визначаються також тема і сюжет. У ході атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки й інші нанесені на предмет знаки, визначається ступінь його схоронності й описуються наявні на ньому ушкодження.

У процесі визначення музейного предмета виробляється зіставлення усіх властивих йому ознак, він порівнюється з іншими аналогічними і родинними йому предметами. У цій роботі велику допомогу робить наукова і довідкова література — монографії, довідники, каталоги, путівники. Існують також видання, спеціально призначені для допомоги у визначенні предметів — визначники. Вони являють собою ілюстровані видання, у яких виділені й описані ознаки, властивій тій або іншій групі родинних предметів. Одні визначники описують предмети, родинні по матеріалі, інші описують ознаки предметів, родинних по призначенню або середовищу побутування.

Дані, отримані в результаті визначення предмета, фіксуються в облікових документах і науково-довідковому апараті музейних фондів.

Наступний етап вивчення музейних предметів - класифікація і систематизація - покликаний установити взаємозв'язку предметів. Класифікація полягає в розподілі на групи по ознаках споріднення і розходження всього обсягу потрібних музеєві предметів. Вона здійснюється по класифікаційних схемах, розробленим самим музеєм, і охоплює не тільки наявні в музеї предмети, але і ті, котрі повинні в ньому бути. Тим самим вона виявляє існуючі пробіли в музейних зборах.

Метою класифікації може бути поступовий розподіл предметів на групи у відповідності з всіма істотними ознаками (загальна класифікація) або по одному з них (приватна класифікація). У залежності від вибраного принципу це буде хронологічна (за часом створення або побутування предметів) або географічна (по місцю створення або побутування предметів), авторська, або іменна (поєднує предмети, що відносяться до однієї особи), тематична (установлює відношення до тем профільної дисципліни) або предметна (групує предмети по призначенню або сюжетові) класифікація.

На основі прийнятих музеєм класифікацій здійснюється систематизація, тобто угруповання реально існуючих у музейних зібраннях предметів за допомогою карток або сучасних електронних засобів систематизації і збереження наукової інформації. Створюється система каталогів, що відповідають класифікаційній схемі.

Завершальний етап вивчення музейних предметів - критичний аналіз і інтерпретація (тлумачення) їх як джерел знань і емоцій. У його основі лежить синтез результатів атрибуції і систематизації, при цьому встановлюються дійсність, вірогідність, репрезентативність предмета, обсяг інформації, що утримується в ньому, його атрактивні, експресивні і комунікативні якості, приналежність до типових або унікальних предметів і нарешті - музейна цінність.

Свою специфіку має вивчення музейних предметів, що відносяться до сучасної дійсності. Багато процесів і явища, свідченням яких вони виступають, слабко досліджені профільною дисципліною, що створює складності при інтерпретації предметів. У дійсності, що безпосередньо спостерігається, дослідникові часом важко розглянути в деяких предметах музейне значення. Але є і позитивні сторони у визначенні предметів сучасного періоду. Багато їхніх ознак вимагають не спеціального дослідження, а тільки докладної фіксації, особливо коли мова йде про матеріал, техніка виготовлення, даних відносно походженні і побутування предмета. Можливість одержувати про багатьох предметах сучасності більш точні зведення, ніж про предмети попереднього періоду, дозволяє проводити більш детальну класифікацію і систематизацію.

Дослідник може вивчати не тільки окремі предмети, але і їхню сукупність, що складає колекцію: Однак теорія і методика вивчення музейних колекцій і зібрань поки ще не розроблені. Вивчення предметів починається вже на стадії їхнього виявлення в побуті і добору для включення в музейні зібрання. Предмети реальної дійсності, що володіють визначеними ціннісними характеристиками, перетворюються в музейні предмети, і це відбувається в результаті здійснення музеєм одного з основних видів своєї діяльності - комплектування музейних фондів.