3. Основні історичні етапи еволюції виробничого менеджменту:

Перші зафіксовані «на твердому матеріалі» ідеї в галузі організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. У той час велика увага приділялася питанням державного управління

У Єгипті, де спорудження пірамід і гігантських зросить ¬ тільних, систем вимагало зусиль тисяч людей, організація і планування цілеспрямованої діяльності та контроль за її результатами були нагальною необхідністю. У V - VI ти ¬ тисячоліть до н. е.. в ужиток увійшла практика письмових запитів і консультацій фахівців з різних «вузьким» питань

Приблизно в той же час в сусідньому Вавилоні на глиняних дощечках був записаний звід законів царя Хаммурапі. У них були узаконені показання свідків, заборонено перекладання посадовими лінями відповідальності на своїх підлеглих, законодавчо встановлена ​​оплата роботи вільних людей. А тисячу років потому правив там же Навуходоносор II побачив у ній (оплати) потужний стимул праці. Йому також приписується впровадження в практику принципів контролю за виробництвом

За 400 років до н. е.. в стародавній Елладі знаменитий філософ Сократ сформулював принцип системності стосовно до управління, а Ксенофонт визнав його особливим видом мистецтва. Їх сучасник, перський цар Аир, висунув ідею про необхідність спеціальних досліджень причин, спо ¬ дають людей до дії, тобто мотивації. Він також поставив проблему обробки управлінської інформації та складання планів. Трохи пізніше в Греції не без успіху займалися вивченням методів виконання трудових операцій, питаннями їх ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації

В 3225 до н. е.. свій внесок у скарбничку управлінських ідей вніс Олександр Македонський, вперше використавши для вироблення військових рішень штаб. Останнім же відомим нам словом представників античного світу в цій галузі було застосування римським імператором Діоклетіаном в 284 р. до нашої ери принципу делегування повноважень

Сонне Середньовіччя, де була відсутня необхідність управляти могутніми імперіями і величезними арміями, а господарське життя рідко виходила за межі феодальних садиб і ремісничих майстерень, майже нічого не додало в порівнянні з старовиною до вирішення цікавлять нас проблем. Лише в 900 р. один з найбільших вчених Сходу Аль-Фарабі сформулював, а мусульманський теолог з Пер ¬ ці Аль-Газалі доповнив і розвинув систему вимог до керівників.

Набагато пізніше в Європі цими проблемами займався італієць Ніколо Макіавеллі, який висунув, крім того, принцип масового злагоди і обґрунтував роль цілепокладання в діяльності організації, а його сучасник англієць Томас Мор виконав аналіз несприятливих наслідків поганого управління.

У XVII в. вчені звернули увагу на мотивацію людської поведінки. Так, наприклад, в 1651 р. англійський філософ Томас Гоббс у своїй книзі «Левіафан» спробував показати, що основний мотив людської поведінки полягає в прагненні до влади. Більш докладно СПОВ ¬ тя століття цю проблему розробив його співвітчизник Джеймс Стюарт (1767). У той же час Єремія Бентам в книзі «Введення в принципи моралі і законодавства» вважав головним мотивом поведінки користь і задоволення.

Нову епоху в розвитку теорії та практики управління відкрила промислова революція кінця XVIII-початку XIX ст. Вона зажадала застосування не тільки емпіричних методів а й широкого впровадження наукового експерименту, за допомогою якого робилися спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи обладнання, розрахувати оптимальний випуск продукції, вдосконалити організацію виробництва і праці.

Це викликало широкий інтерес до розробки елементів науки про організацію виробництва. Так, на початку XVIII століття в книзі французького автора JJ. Шевальє «Техніка організації виробництва підприємств» наводяться дані про доповідь Аммонтоне (1700) «Про експериментах про дійсної швидкості людей і коней при різних роботах», про роботу Вобана (1688) «Про поведінку хронометражу для встановлення відрядної оплати праці», про роботу Перрона (1738) з питання розподілу праці при виготовленні шпильок.

Відомий фізик Кулон опублікував в 1798 р. доповідь «Про продуктивності людської праці», де пропонуються рекомендації але хронометражем.

Так, англієць Г. Аркрайт, офіційно вважається винахідником прядильної машини, об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі планування розміщення обладнати, поділу праці, координаціі робіт машин і персоналу, дисципліни останнього, йому вдалося забезпечити безперервність технологічних процесів, що дозволяло заощаджувати на витратах і добиватися успіху в боротьбі з конкурентами. Цим самим Аркрайт заложив основи того, що можна назвати індустріальним управлінням, або організацією виробництва. Крім того, Аркрайт створив «дисциплінарний кодекс» фабричної системи у вигляді сукупності штрафних санкцій, що фіксуються в спеціальної книзі і зводяться до відрахування із заробітної плати.

Вчення про поділ праці, яке становить одну з найважливіших складових науки про організацію виробництва, в остаточному вигляді було створено шотландським економістом Адамом Смітом (1723-1790). Це вчення він виклав у першому розділі свого класичної праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). У цій праці та інших роботах він сформулював принцип «економічної людини», що прагне до збагачення і задоволення власних потреб, розробив концепції контролю і розрахунку оплати праці.

Книга Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» починається зі знаменитого, що став хрестоматійним прикладу поділу праці в шпилькової мануфактурі, де спеціалізація робочих дозволяє по мною разів збільшити продуктивність праці і обсяг виробництва.

Далі всі основні питання книги розглядаються крізь призму поділу праці. Воно, як зазначав Сміт, підвищує продуктивність праці трьома способами: за рахунок збільшення спритності і мистецтва окремого робітника; за рахунок економії часу, необхідного для переходу від одного виду робіт до іншого; сприяючи винаходу машин. Разом з тим Сміт зазначав і негативні наслідки капіталістичного поділу праці в мануфактурі і в розвиненому машинному виробництві. Діяльність робочого зводилася до декільком операціями, що не вимагає ні розуму, ні освіти; працю ставав дурманним, безрадісним.

Багато управлінські ідеї та новшевства в організації виробництва втілив на практиці Роберт Оуен (1771 - 1858).

Р. Оуен був директором та керуючим ряду шотландських текстильних фабрик. У 1800 - 1828 рр.. він провів, як зараз говорять, соціально-економічний експеримент, суть якогополягала в наданні робітникам упорядкованого житла, поліпшенні умов праці, побуту і відпочинку, створення для них магазинів, що торгували товарами першої необхідності за доступними цінами. Крім того, був підвищений мінімальний робочий вік для дітей та скорочена тривалість робочого дня; в робочих селищах створювалися школи. При цьому Р. Оуен зовсім не був прихильником масової благодійності. Їм керували строгий економічний розрахунок і турбота про підвищення з допомогою таких заходів продуктивності праці.

Ідеї ​​Оуена майже па півтора сторіччя обігнали свій час, а тому були відторгнуті суспільством і незабаром віддані забуттю. Важливий крок у розвитку теорії та практики управління був зроблений англійцем Чарльзом Беббіджем (1791 - 1871), винахідником першої обчислювальної машини. Він розробив методику вивчення витрат робочого часу при здійсненні різних операцій, а також методику порівняльного аналізу роботи однопрофільних підприємств, виявлення шляхів підвищення ефективності роботи нa основі вивчення даних ста ¬ ки; застосування преміальної системи оправи праці.

Результати своїх досліджень і практичні рекомендацій ¬ ції Бюбідж виклав у книзі «Про економію матеріалів і обладнання» (1832). По суті, це була перша у світі публікація в області наукового управління, хоча як цілісна система воно ще не склалося. Тим не менш важливий крок до цього був зроблений в кінці XIX століття - в 1881 р. американець Джозеф Вартон розробив перший управлінський курс для викладання в коледжі.