9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень

Особливість еквівалентних умовних суджень полягає в тім, що в них зв'язок між основою й наслідком однозначний: основі відповідає такий і тільки такий наслідок, а наслідок може бути тільки і тільки даний основі. Тому в умовно-категоричних силогізмах, більший засновок котрих є умовне еквівалентне судження, робити висновок можна не тільки від істинності основи до істинності наслідку і від хибності наслідку до хибності основи, а й від ствердження наслідку до ствердження основи та від заперечення основи до заперечення наслідку. Наприклад:

У цьому умовиводі від заперечення основи зроблено перехід до заперечення наслідку. Висновок, як і в першому

прикладі, є правомірним, оскільки більший засновок є еквівалентним умовним судженням.

В одиничних умовних судженнях основа й наслідок також перебувають в однозначному зв'язку. Тому в умовиводах, побудованих із одиничних умовних суджень, правомірні висновки від істинності наслідку до істинності основи і від хибності основи до хибності наслідку. Наприклад:

Тут від існування наслідку ми перейшли до існування основи. Правомірність такого висновку зумовлена характером більшого засновку, що є в цьому випадку одиничним умовним судженням.

9.3. Суто умовний силогізм

Суто умовний силогізм — це такий силогізм, у котрому засновки є судженнями умовними. Наприклад:

За допомогою символів математичної логіки суто умовний силогізм можна записати так: (Л->В)л(В->С)->(A->С).

Суто умовний силогізм відображає такі причинно-наслідкові зв'язки трьох явищ, коли одне явище є причиною другого, а це друге виступає водночас причиною третього явища.

Випадки зв'язку, які мільярди разів повторюються на практиці, таких трьох явищ приводять нашу свідомість до переконання, що можна логічним шляхом установити відношення між першим (А) і третім (С) явищами на основі другого (В), безпосередньо пов'язаного з ними причинно-наслідковим зв'язком. Це переконання нашої свідомості закріпилося у практиці мислення у формі суто умовного силогізму.

Як видно із формули і наведеного прикладу, в цих умовиводах умовними є не тільки засновки, а й висновок. У більшому засновку висловлюється основа і наслідок, що з неї випливає: якщо А, то В. У меншому засновку йдеться про те, що якщо існує наслідок більшого засновку, то з нього, як із основи, в свою чергу, випливає певний наслідок: якщо В, то С. У висновку встановлюється відношення, існуюче між основою більшого і наслідком меншого засновку, тобто між основою і наслідком результату: якщо А, то С. Пов'язуючою ланкою між засновками виступає наслідок (В) першого і основа (В) другого засновку. Вона виконує роль середнього терміна і до висновку не входить.

Висновок чисто умовного силогізму ґрунтується на такій аксіомі: результат наслідку є наслідок основи.

Суто умовний силогізм дає змогу від одного факту або явища перейти до другого, причинно пов'язаного з першим, а від другого — до третього і таким чином установити не дану безпосередню умовну залежність третього факту або явища від першого, вихідного явища.

Ця особливість суто умовних умовиводів широко використовується у слідчій практиці для виявлення, аналізу і оцінки доказових фактів та джерел доказів. Справді, якщо факти, ознаки, обставини причинно пов'язані між собою, то з визнанням одного факту ми маємо визнати існування (або неіснування) другого факту, а з наявністю (або відсутністю) третього факту і т. д. За вихідне (причину, основу) береться якийсь факт, повідомлений свідком, потерпілим, обвинувачуваним, експертом, або факт, установлений слідством, і з нього за формою суто умовного силогізму виводять інші факти. Умовивід має такий вигляд:

Наприклад, за кримінальною справою про аварію поїзда слідчий від відомого факту (1 вересня о 2 год. 52 хв. ГЕС припинила подавати струм залізниці) дійшов висновку, що свідчення машиніста 3. і його помічника, нібито вони не про-

їздили сигналів заборони (жовтого кольору світлофорів), не відповідають тому, що було насправді. Умовивід будувався так: