- •1.1. Поняття мислення
- •1.2. Мислення і мова
- •1.3. Поняття форми мислення і закони мислення
- •1.4. Істинність і правильність мислення
- •1.5. Мова логіки
- •1.6. Логіка як наука
- •1.7. Логіка формальна й діалектична
- •1.8. Значення логіки для судового пізнання
- •Розділ 2 поняття
- •2.1. Загальна характеристика поняття
- •2.2. Поняття і слово
- •2.3. Зміст і обсяг поняття
- •2.4. Зміст поняття і склад злочину
- •2.5. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину
- •2.6. Види понять
- •2.7. Відношення між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перехрещення
- •4. Відношення супідрядності
- •5. Відношення суперечності
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •2.8. Операції над поняттями
- •2.9. Узагальнення і обмеження понять
- •Розділ 3 визначення і поділ понять
- •3.1. Сутність визначення
- •3.2. Види визначень
- •Генетичне визначення
- •Інші способи визначення
- •Номінальні визначення
- •3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
- •3.4. Поділ понять
- •3.5. Правила поділу
- •1. Поділ має бути сумірним
- •2. Поділ має відбуватися на одній основі
- •3. Члени поділу мають виключати один одного.
- •4. Поділ має бути безперервним
- •5. Основа поділу має бути виразною
- •3.6. Види поділу понять
- •3.7. Класифікація
- •Розділ 4 судження
- •4.1. Загальна характеристика суджень
- •4.2. Структура судження
- •4.3. Судження і речення
- •4.4. Про роль запитання в судовому пізнанні
- •4.5. Просте судження, види і структура
- •4.6. Категоричні судження, їх види
- •4.7. Розподіленість термінів у судженнях
- •4.8. Логічні змінні та логічні постійні
- •4.9. Судження і пропозиційна функція
- •4.10. Поняття про квантори
- •4.11. Поділ суджень за модальністю
- •4.12. Відношення між судженнями. Види відношень
- •5.1. Умовне судження
- •5.2. Єднальні (кон'юнктивні) судження
- •5.3. Розподільні (диз'юнктивні) судження
- •5.4. Логічна структура суджень і тлумачення норм права
- •Розділ 6 основні закони логіки
- •6.1. Загальна характеристика основних законів логіки
- •6.2. Закон тотожності
- •6.3. Закон суперечності
- •6.4. Закон виключеного третього
- •6.5. Закон достатньої підстави
- •6.6. Значення законів логіки для судового дослідження
- •Розділ 7 умовивід. Безпосередні умовиводи
- •7.1. Загальна характеристика умовиводів
- •7.2. Безпосередні умовиводи
- •Розділ 8 дедуктивні умовиводи
- •8.1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
- •8.2. Категоричний силогізм, його визначення і склад
- •8.3. Аксіома силогізму
- •8.4. Загальні правила категоричного силогізму
- •8.5. Фігури і модуси категоричного силогізму
- •8.6. Категоричні силогізми з виділяючими засновками
- •8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення
- •8.8. Категоричні силогізми, побудовані із суджень можливості
- •8.9. Категоричні силогізми з імовірними засновками
- •8.10. Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах
- •Розділ 9 дедуктивні умовиводи
- •9.1. Умовно-категоричний силогізм
- •9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень
- •9.3. Суто умовний силогізм
- •9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів
- •9.5. Розподільно-категоричний силогізм
- •9.6. Умовно-розподільний силогізм
- •9.7. Скорочені силогізми
- •9.8. Складні і складноскорочені силогізми
- •9.9. Умовиводи із суджень із відношеннями
- •Розділ 10 індуктивні умовиводи
- •10.1. Поняття про індукцію
- •10.2. Індукція в судовому пізнанні
- •10.3. Спостереження та експеримент
- •10.4. Повна індукція
- •10.5. Неповна індукція
- •10.6. Індукція через простий перелік
- •10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
- •10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
- •10.9. Наукова індукція
- •10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами Причинний зв'язок явищ
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної різниці
- •Сполучений метод схожості і різниці
- •Метод остач
- •10.11. Зв'язок індукції і дедукції
- •Розділ 11 аналогія
- •11.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією
- •11.2. Аналогія в судовому пізнанні
- •Розділ 12 доведення і спростування
- •12.1. Поняття доведення
- •12.2. Логічне доведення і судовий доказ
- •12.3. Побудова доведення
- •Теза доказу
- •Аргументи
- •Демонстрація
- •12.4. Види доведення
- •12.5. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі
- •12.6. Спростування
- •12.7. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
- •Розділ 13 гіпотеза
- •13.1. Поняття гіпотези і її структура
- •13.2. Види гіпотез
- •13.3. Версія в судовому дослідженні
- •13.4. Висування версій
- •13.5. Перевірка версій
6.5. Закон достатньої підстави
Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.
Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження "Петренко є співучасником цього злочину" було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасником цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення ("Петренко є співучасник цього злочину") не може вважатися істинним.
У науці й щоденному мисленні нічому не можна йняти віри, як цього вимагає релігія; будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести ту чи іншу думку — означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.
Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком.
У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В — підставою цього наслідку.
Думка, яка наводиться як достатня підстава, у свою чергу, має достатньою підставою третю думку, котра теж має достатню підставу, і т. д. Де ж межа обґрунтування? Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення і принципи науки. Те чи інше положення вважається обґрунтованим, якщо ми пошлемося на очевидні факти або на закони, аксіоми чи положення науки, з яких неодмінно випливає істинність нашого положення.
У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, котрі виробляються судовою практикою.
Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д.
Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.
Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до закону достатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатні підстави його достовірності. Якою б правдоподібною не здавалася та чи інша думка, вона може бути визнана істинною лише після того, як її істинність буде доведена. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до того, що мислення стає необґрунтованим, бездоказовим, голослівним.
Доказу мислення надається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її істинності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона має їх обґрунтовувати.