1.4. Істинність і правильність мислення

Розрізняють істинність і правильність мислення. Ці поняття не тотожні, а тому їх не можна сплутувати. Поняття "істинність" відноситься до змісту думки, а поняття "правильність" — до форми думки, її будови.

За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка — це така думка, котра відповідає тому, що е насправді. Істинна думка правильно, адекватно відтворює об'єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що е в дійсності, викривлює її, то вона є хибною думкою.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним.

Розгляньмо такі три умовиводи:

У першому умовиводі вихідні судження істинні, правила дотримані, а тому й висновок "Привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є дією суспільно небезпечною" є істинним.

У другому прикладі обидва похідні судження (засновки) також істинні, але тут порушене правило першої фігури категоричного силогізму: менший засновок має бути судженням стверджувальним, а у нас воно негативне ("Заповіт не є договором купівлі-продажу"). Тому й висновок ("Заповіт не пов'язаний із переходом права власності"), добутий із двох істинних суджень, виявився хибним.

Істинність і правильність мислення органічно пов'язані між собою. Формальна правильність мислення є необхідною, але недостатньою умовою пізнання дійсності. Щоб у процесі пізнання було досягнено істини, необхідно дотримуватися таких двох умов: 1. Вихідні судження (засновки), з яких будується судження, мають бути істинними. 2. Структура думок має бути правильною. Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

1.5. Мова логіки

Логіка, вивчаючи структуру форм мислення (понять, суджень, умовиводів), використовує символи (знаки) для позначення структурних елементів думки. Уже Аристотель увів символи (S, Р) для позначення таких структурних елементів судження, як суб'єкт (S) і предикат (Р).

Структура судження записується у цій логіці так:

Усі S є Р (загальностверджуюче). Жодне S не є Р (загальнозаперечне). Деякі S є Р (окремо стверджуюче). Деякі S не є Р (окремо негативне).

Традиційна аристотелева логіка використовує символи дедуктивних умовиводів. Так були уведені знаки (S, М, Р) для позначення таких структурних елементів простого категоричного силогізму, як менший (S), середній (М) і більший (Р) терміни. Структура силогізму, в якому більший і менший засновки та висновки є судженнями загальностверджуваль-ними, записуються так:

Модулі першої фігури силогізму записуються літерами: ААА,ЄАЄ,ЄІО,АІІ.

В аристотелевій логіці були введені символи для запису структури і деяких інших логічних форм. Але в цілому традиційна логіка залишилася логікою, в основі котрої перебуває природна жива мова. Аристотелева логіка — це наука про мислення, а не наука про мову (природну чи штучну). Математична ж логіка як математична наука створила свою штучну мову, за допомогою якої з'явилася можливість у межах математики однозначно й чітко записувати структуру дедуктивних умовиводів.

Зі створенням штучної мови математичної логіки змінилася по суті й структура цієї логіки.

Для аналізу дедуктивних умовиводів математична логіка розробила логічні системи, одна з яких називається пропозиційною логікою, а друга — логікою предикатів.

Логіка висловлювання — це перша складова математичної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропозиція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Висловлювання в логіці висловлювання не членується на суб'єкт і предикат, а приймається як ціле. Структурні елементи розглядаються як прості, які становлять частини, що висловлюються. Суб'єкт (S) і предикат (Р) у цих частинах не виділяються. Складові частини висловлювання називаються у логіці висловлюваннями атомарними, а висловлювання в цілому — складним (складовим). Будь-яке висловлювання в математичній логіці розглядається лише з точки зору того, якими є його складові атомарні частини — істинними чи хибними. Істинність чи хибність атомарних частин висловлювання є єдиною основою для висновку про те, яким буде складне висловлювання: істинним чи хибним.

Виклад логіки висловлювання розпочинають з опису мови цієї логіки, його складають:

Логіка предикатів — розділ математичної логіки, який досліджує операції про висловлювання, розчленовані на суб'єкт і предикат. Логіка предикатів (обчислення предикатів) спирається на логіку висловлювань (обчислення висловлювань), включає її до складу і, таким чином, є розширенням логіки висловлювань.