- •1.1. Поняття мислення
- •1.2. Мислення і мова
- •1.3. Поняття форми мислення і закони мислення
- •1.4. Істинність і правильність мислення
- •1.5. Мова логіки
- •1.6. Логіка як наука
- •1.7. Логіка формальна й діалектична
- •1.8. Значення логіки для судового пізнання
- •Розділ 2 поняття
- •2.1. Загальна характеристика поняття
- •2.2. Поняття і слово
- •2.3. Зміст і обсяг поняття
- •2.4. Зміст поняття і склад злочину
- •2.5. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину
- •2.6. Види понять
- •2.7. Відношення між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перехрещення
- •4. Відношення супідрядності
- •5. Відношення суперечності
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •2.8. Операції над поняттями
- •2.9. Узагальнення і обмеження понять
- •Розділ 3 визначення і поділ понять
- •3.1. Сутність визначення
- •3.2. Види визначень
- •Генетичне визначення
- •Інші способи визначення
- •Номінальні визначення
- •3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
- •3.4. Поділ понять
- •3.5. Правила поділу
- •1. Поділ має бути сумірним
- •2. Поділ має відбуватися на одній основі
- •3. Члени поділу мають виключати один одного.
- •4. Поділ має бути безперервним
- •5. Основа поділу має бути виразною
- •3.6. Види поділу понять
- •3.7. Класифікація
- •Розділ 4 судження
- •4.1. Загальна характеристика суджень
- •4.2. Структура судження
- •4.3. Судження і речення
- •4.4. Про роль запитання в судовому пізнанні
- •4.5. Просте судження, види і структура
- •4.6. Категоричні судження, їх види
- •4.7. Розподіленість термінів у судженнях
- •4.8. Логічні змінні та логічні постійні
- •4.9. Судження і пропозиційна функція
- •4.10. Поняття про квантори
- •4.11. Поділ суджень за модальністю
- •4.12. Відношення між судженнями. Види відношень
- •5.1. Умовне судження
- •5.2. Єднальні (кон'юнктивні) судження
- •5.3. Розподільні (диз'юнктивні) судження
- •5.4. Логічна структура суджень і тлумачення норм права
- •Розділ 6 основні закони логіки
- •6.1. Загальна характеристика основних законів логіки
- •6.2. Закон тотожності
- •6.3. Закон суперечності
- •6.4. Закон виключеного третього
- •6.5. Закон достатньої підстави
- •6.6. Значення законів логіки для судового дослідження
- •Розділ 7 умовивід. Безпосередні умовиводи
- •7.1. Загальна характеристика умовиводів
- •7.2. Безпосередні умовиводи
- •Розділ 8 дедуктивні умовиводи
- •8.1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
- •8.2. Категоричний силогізм, його визначення і склад
- •8.3. Аксіома силогізму
- •8.4. Загальні правила категоричного силогізму
- •8.5. Фігури і модуси категоричного силогізму
- •8.6. Категоричні силогізми з виділяючими засновками
- •8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення
- •8.8. Категоричні силогізми, побудовані із суджень можливості
- •8.9. Категоричні силогізми з імовірними засновками
- •8.10. Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах
- •Розділ 9 дедуктивні умовиводи
- •9.1. Умовно-категоричний силогізм
- •9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень
- •9.3. Суто умовний силогізм
- •9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів
- •9.5. Розподільно-категоричний силогізм
- •9.6. Умовно-розподільний силогізм
- •9.7. Скорочені силогізми
- •9.8. Складні і складноскорочені силогізми
- •9.9. Умовиводи із суджень із відношеннями
- •Розділ 10 індуктивні умовиводи
- •10.1. Поняття про індукцію
- •10.2. Індукція в судовому пізнанні
- •10.3. Спостереження та експеримент
- •10.4. Повна індукція
- •10.5. Неповна індукція
- •10.6. Індукція через простий перелік
- •10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
- •10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
- •10.9. Наукова індукція
- •10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами Причинний зв'язок явищ
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної різниці
- •Сполучений метод схожості і різниці
- •Метод остач
- •10.11. Зв'язок індукції і дедукції
- •Розділ 11 аналогія
- •11.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією
- •11.2. Аналогія в судовому пізнанні
- •Розділ 12 доведення і спростування
- •12.1. Поняття доведення
- •12.2. Логічне доведення і судовий доказ
- •12.3. Побудова доведення
- •Теза доказу
- •Аргументи
- •Демонстрація
- •12.4. Види доведення
- •12.5. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі
- •12.6. Спростування
- •12.7. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
- •Розділ 13 гіпотеза
- •13.1. Поняття гіпотези і її структура
- •13.2. Види гіпотез
- •13.3. Версія в судовому дослідженні
- •13.4. Висування версій
- •13.5. Перевірка версій
4.3. Судження і речення
Кожне судження граматично завжди виражається у формі речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.
Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.
Речення, як відомо, бувають розповідні, питальні і спонукальні.
У розповідних реченнях, наприклад, "Суд е орган правосуддя"; "Експерт не є свідок" тощо обов'язково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням. Це не означає, звичайно, що різниця між судженням і реченням у таких випадках зникає, вона лишається. Судження — категорія логічна, речення — категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб'єкт, предикат і зв'язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути й одночленним ("Світає"; "Морозить" тощо), і двочленним ("Дощ іде", "Мир переможе" і т. д.), і многочленним ("Київ є найкрасивіше місто України" тощо). Окрім підмета й присудка, граматичне речення має й другорядні члени: означення, додаток, обставину.
Логічна будова суджень інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов.
Так розв'язується питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення.
Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального речення — у вираженні спонуки. Коли ми ставимо запитання: "Петренко — співучасник?", то в самому запитанні ще немає ні ствердження, ні заперечення, ми не стверджуємо того, що Петренко є співучасником, і не заперечуємо цього, тобто не висловлюємо якогось певного судження про Петренка. Те, на що спрямоване запитання, нам ще не відоме. Отже, коли ми ставимо запитання, наприклад: "Де ти був учора о 10 годині вечора?"; "Хто дав вам цю річ?"; "Де стояв потерпілий?"; "Кому належить ця сокира?" і т. д., то ми ще не висловлюємо суджень. Судженням, тобто думкою, у якій щось стверджується або заперечується, буде тільки відповідь на запитання, а саме: "Учора о 10 годині вечора я був у кіно"; "Цю річ дав мені
Петренко"; "Потерпілий стоїш біля вікна свого будинку"; "Ця сокира належить Ніколаєву" і т. д.
Від запитальних речень слід відрізняти риторичні запитання, такі, наприклад, як "Хто не знає наших депутатів?"; "Кому не дорога пам'ять про свою школу?", стверджувальні думки про те, що "Усі знають наших депутатів"; "Кожному дорога пам'ять про свою школу", які є судженнями.
У спонукальних реченнях, наприклад: "Зачиніть двері!"; "Подайте води!"; "Відійдіть!"; "Не чіпайте!"; "Будьте уважні!" тощо, як і у реченнях питальних, теж відсутнє і ствердження, і заперечення. Тому спонукальні речення не є судженнями.