
- •1.1. Поняття мислення
- •1.2. Мислення і мова
- •1.3. Поняття форми мислення і закони мислення
- •1.4. Істинність і правильність мислення
- •1.5. Мова логіки
- •1.6. Логіка як наука
- •1.7. Логіка формальна й діалектична
- •1.8. Значення логіки для судового пізнання
- •Розділ 2 поняття
- •2.1. Загальна характеристика поняття
- •2.2. Поняття і слово
- •2.3. Зміст і обсяг поняття
- •2.4. Зміст поняття і склад злочину
- •2.5. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину
- •2.6. Види понять
- •2.7. Відношення між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перехрещення
- •4. Відношення супідрядності
- •5. Відношення суперечності
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •2.8. Операції над поняттями
- •2.9. Узагальнення і обмеження понять
- •Розділ 3 визначення і поділ понять
- •3.1. Сутність визначення
- •3.2. Види визначень
- •Генетичне визначення
- •Інші способи визначення
- •Номінальні визначення
- •3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
- •3.4. Поділ понять
- •3.5. Правила поділу
- •1. Поділ має бути сумірним
- •2. Поділ має відбуватися на одній основі
- •3. Члени поділу мають виключати один одного.
- •4. Поділ має бути безперервним
- •5. Основа поділу має бути виразною
- •3.6. Види поділу понять
- •3.7. Класифікація
- •Розділ 4 судження
- •4.1. Загальна характеристика суджень
- •4.2. Структура судження
- •4.3. Судження і речення
- •4.4. Про роль запитання в судовому пізнанні
- •4.5. Просте судження, види і структура
- •4.6. Категоричні судження, їх види
- •4.7. Розподіленість термінів у судженнях
- •4.8. Логічні змінні та логічні постійні
- •4.9. Судження і пропозиційна функція
- •4.10. Поняття про квантори
- •4.11. Поділ суджень за модальністю
- •4.12. Відношення між судженнями. Види відношень
- •5.1. Умовне судження
- •5.2. Єднальні (кон'юнктивні) судження
- •5.3. Розподільні (диз'юнктивні) судження
- •5.4. Логічна структура суджень і тлумачення норм права
- •Розділ 6 основні закони логіки
- •6.1. Загальна характеристика основних законів логіки
- •6.2. Закон тотожності
- •6.3. Закон суперечності
- •6.4. Закон виключеного третього
- •6.5. Закон достатньої підстави
- •6.6. Значення законів логіки для судового дослідження
- •Розділ 7 умовивід. Безпосередні умовиводи
- •7.1. Загальна характеристика умовиводів
- •7.2. Безпосередні умовиводи
- •Розділ 8 дедуктивні умовиводи
- •8.1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
- •8.2. Категоричний силогізм, його визначення і склад
- •8.3. Аксіома силогізму
- •8.4. Загальні правила категоричного силогізму
- •8.5. Фігури і модуси категоричного силогізму
- •8.6. Категоричні силогізми з виділяючими засновками
- •8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення
- •8.8. Категоричні силогізми, побудовані із суджень можливості
- •8.9. Категоричні силогізми з імовірними засновками
- •8.10. Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах
- •Розділ 9 дедуктивні умовиводи
- •9.1. Умовно-категоричний силогізм
- •9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень
- •9.3. Суто умовний силогізм
- •9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів
- •9.5. Розподільно-категоричний силогізм
- •9.6. Умовно-розподільний силогізм
- •9.7. Скорочені силогізми
- •9.8. Складні і складноскорочені силогізми
- •9.9. Умовиводи із суджень із відношеннями
- •Розділ 10 індуктивні умовиводи
- •10.1. Поняття про індукцію
- •10.2. Індукція в судовому пізнанні
- •10.3. Спостереження та експеримент
- •10.4. Повна індукція
- •10.5. Неповна індукція
- •10.6. Індукція через простий перелік
- •10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
- •10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
- •10.9. Наукова індукція
- •10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами Причинний зв'язок явищ
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної різниці
- •Сполучений метод схожості і різниці
- •Метод остач
- •10.11. Зв'язок індукції і дедукції
- •Розділ 11 аналогія
- •11.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією
- •11.2. Аналогія в судовому пізнанні
- •Розділ 12 доведення і спростування
- •12.1. Поняття доведення
- •12.2. Логічне доведення і судовий доказ
- •12.3. Побудова доведення
- •Теза доказу
- •Аргументи
- •Демонстрація
- •12.4. Види доведення
- •12.5. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі
- •12.6. Спростування
- •12.7. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
- •Розділ 13 гіпотеза
- •13.1. Поняття гіпотези і її структура
- •13.2. Види гіпотез
- •13.3. Версія в судовому дослідженні
- •13.4. Висування версій
- •13.5. Перевірка версій
Розділ 4 судження
4.1. Загальна характеристика суджень
Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: "Право є надбудова"; "Злочин є діяння суспільно небезпечне"; "Крадіжка здійснюється тільки навмисне" і т. д.
Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності.
Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: "Право є воля панівного класу"; "Право є надбудова"; "Право є сукупність правил поведінки"; "Право не існує без держави"; "Право є засіб проведення політики" і т. д., ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв'язок із іншими явищами.
Таким чином, судження — це не просто зв'язок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв'язків і відношень між предметами.
Судження може бути або істинним, або хибним. Істинним називається такс судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.
Хибним с судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.
Так, судження: "Народ — творець історії"; "Суд — орган правосуддя"; "Вирок суду має бути законним і обґрунтованим" — є істинними, вони відповідають дійсності, правильно відображають її. А таке судження, як "Харків більший від Києва", "Мистецтво не відображає дійсності", "Крадіжка не є злочин" — хибні, оскільки те, що висловлюється у кожному з них, не відповідає дійсності.
Питання про те, яким є кожне конкретне судження — істинним чи хибним, розв'язується практикою.
4.2. Структура судження
Судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.
Суб'єкт — це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).
Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова preadicatum).
Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.
Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо.
Наприклад, у судженні "Правові відносини є вольові відносини" суб'єктом є поняття "правові відносини", предикатом — поняття "вольові відносини", зв'язка виражена словом "є".
Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (суб'єкт, предикат і зв'язка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від другої та абсолютизувати. Суб'єкт У судженні не може бути суб'єктом без предиката, а предикат — без суб'єкта. Обидва вони немислимі без зв'язки між ними, унаслідок якої вони і стають суб'єктом і предикатом судження. Тому неправильна думка про те, ніби існують судження безсуб'єктні або безпредикатні. Судження без суб'єкта, або без зв'язки, або без предиката бути не може. Якщо є предикат, то мас бути і суб'єкт; якщо є суб'єкт, то має бути й предикат. Якщо у судженні говориться щось, то має бути названий і той предмет думки, котрому належить чи не належить це "щось". Якщо в судженні наявний суб'єкт, то необхідно виявити і його предикат, тобто те, що стверджується чи заперечується про предмет, виражений суб'єктом.
Так, судження, виражене безособовими реченнями, як, наприклад, "Вечоріє", "Світає", "Сутеніє", "Дощить" і т. д., які, па думку деяких логіків, є безсуб'єктними, насправді мають і суб'єкт і предикат. Речення "Вечоріє" виражає судження "Вечір (суб'єкт) надходить (предикат)". Речення "Дощить" має судження "Дощ (суб'єкт) іде (предикат)".
Такі судження, виражені називними реченнями, в яких дається відповідь на будь-яке запитання, наприклад, "Кафедра" (при відповіді па запитання "Що це?"), "Зима" (па запитання "Що тепер?") тощо, мають не тільки предикат, а й суб'єкт, хоч останній словесно й не виражений. Так, у реченні "Кафедра", що є відповіддю на запитання "Що це?**, суб'єкт — поняття "це", а предикат — "кафедра" ("Це — кафедра"), а у судженні "Зима", що є відповіддю на запитання "Що тепер?", суб'єктом є поняття "тепер", а предикатом "зима" ("Тепер зима").
Суб'єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат — про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб'єкт містить знання відоме, а предикат — нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з'ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам ще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.
Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів.
Тому структура суджень неоднакова, вона різна у різних видів суджень.
За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості та складні
Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката.
Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.