МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

КАФЕДРА ТЕРАПІЇ

МОРФОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ ТВАРИН

Методичні вказівки до лабораторних занять з клінічної діагностики для студентів факультету ветеринарної медицини

ПОЛТАВА 2007

ЗМІСТ

ВСТУП		3
1.	Методи одержання крові	4
2.	Антикоагулянти та правила збереження крові	6
3.	Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ)	7
3.1.	Метод Панченкова	7
3.2.	Метод Неводова	7
4.	Визначення у крові вмісту гемоглобіну	8
4.1.	Визначення гемоглобіну колориметричним методом в гемометрі Салі	8
4.2.	Визначення вмісту гемоглобіну гемоглобінціанідним методом	8
5.	Підрахунок кількості еритроцитів	9
6.	Визначення індексів червоної крові	10
6.1.	Кольоровий показник	10
6.2.	Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ)	10
7.	Визначення величини гематокриту	11
8.	Підрахунок кількості лейкоцитів	12
9.	Підрахунок кількості тромбоцитів	13
9.1.	Прямий метод підрахунку у лічильної камери Горяєвої	13
9.2.	Метод Фоніо у забарвлених мазках крові	13
10.	Підрахунок кількості клітин крові у птиці	15
11.	Приготування, фіксація і фарбування мазків крові	15
12.	Виведення лейкограмі (лейкоцитарної формули)	16
13.	Визначення і діагностичне значення лейкоцитарного профілю	17
13.1.	Видові лейкопенії	18
13.2.	Патологічні зміни клітин крові	19
Список рекомендованої літератури		20

ВСТУП

У клінічній практиці ветеринарної медицини особливо велике значення має вивчення морфологічного і біохімічного складу периферичної крові у тварин, а також серологічні і бактеріологічні методи дослідження. За допомогою морфологічної картини крові можна мати уявлення про кількісний і якісний склад основних формених елементів крові, їх будову і співвідношення. Біохімічні методи дають змогу вивчити склад плазми або сироватки крови: вміст продуктів білкового, ліпідного, вуглеводного, мінерального обміну, ферментів, вітамінів, гормонів та інших речовин, а також вивчати фізико – хімічні властивості крові (в’язкість, резистентність форменних елементів, ШОЕ та ін.). Бактеріологічні дослідження дають змогу виявити в крові збудників інфекційних захворювань, серологічні методи допомагають виявити захворювання і дають можливість судити про антигенний склад крові певної тварини.

Усі перечисленні методи мають велике діагностичне значення для розпізнання різних захворювань внутрішніх органів і систем. Численні фактори зовнішнього середовища: температура навколишнього повітря, підвищення і зниження атмосферного тиску, різні токсини, хімічні агенти, променева енергія, інфекція та інші – можуть спричинити ряд фізіологічних і патологічних змін у системі крові. Вивчення складу периферичної крові і кісткового мозку дає змогу виявити не тільки зміні в органах кровотворення, а й захворювання інших органів, систем і тканин, що допомагає лікуванню тварин.

Морфологічні і біохімічні методи дослідження крові дуже численні і різноманітні. Деякі з них широко застосовуються і об’єднані в так званий клінічний аналіз крові.

У поняття клінічного аналізу крові входять: визначення кількості гемоглобіну, підрахунки форменних елементів крові – еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, обчислення кольорового показника, визначення ШОЕ (реакція осідання еритроцитів), виведення лейкоформули, обчислення лейкоцитарного профілю.

Беручи кров на аналіз, треба додержувати деяких загальноприйнятих правил, а саме: кров завжди слід брати в однакових умовах, бажано ранком, натщесерце, бо відомо, що приймання корму і пов’язані з цим процеси травлення, м’язові рухи, емоційне напруження, температурні реакції, відчуття голоду та ін. можуть зумовити протягом доби різкі морфологічні і біохімічні зміни в складі крові.

1. Методи одержання крові

На даний момент розроблено і відпрацьовано велику кількість методик по відбору крові у різних сільськогосподарських, лабораторних та домашніх тварин. Застосування конкретної методики залежить від мети подальшого використання отриманої проби крові.

У випадку проведення комплексних біохімічних досліджень у декількох повторах виникає необхідність отримання відносно великих об’ємів проб крові.

У жуйних (ВРХ, вівці, кози, верблюди, північні олені), а також у коней, застосовують методику відбору периферійної крові з яремної вени.

У свиней кров відбирають шляхом надрізання кінчика хвоста, проколом очного синусу (Петті), або ж з вушної вени

У домашніх та лабораторних тварин існує декілька оперативних підходів до взяття великої кількості крові:

• із малої підшкірної вени гомілки, або з підшкірної вени передпліччя (у собак);

• із зовнішньої яремної або з v.saphena стегнової вен (собаки, щурі, жаби, кішки та кролики. причому у останніх двох – тільки під наркозом);

• у кроля існує метод відбору значних порцій крові шляхом розтину загальної сонної артерії. Серцевий відрізок артерії через канюлю направляють до збірника проби, в який і відтікає кров, а мозковий відрізок фіксують лігатурою. Таким шляхом з дорослого кроля можна отримати 50-70 мл крові;

• у морських свинок значні кількості крові відбираються за методом Г.В.Федорова. На лапі тваринки в області кисті бритвою роблять глибокий розріз. Цю кінцівку просовують через гумову манжетку в товстостінну пробірку, з якої вакуумним насосом відкачують повітря;

• у дорослих щурів кров одержують шляхом пункції хвостової вени. Хвіст миють теплою водою, дезінфікують, вену здавлюють при основі і вводять в неї судинну голку, через яку шприцом відбирають кров;

• у птахів кров беруть з м’якуша ступні (качки, гуси). Максимальну кількість крові у курей одержують з гребінця, борідки або з підкрилової вени, на внутрішній поверхні крила;

• досить складним в застосуванні, але й ефективним є метод відбору крові при безпосередній пункції серця (собаки, кішки, кролі, морські свинки щурі та миші). Для проведення маніпуляції рекомендовано застосування загального наркозу. Місце проколу вистригається і дезінфікується. Вказівним пальцем, який оброблений спиртовим розчином йоду, визначити місце локалізації найбільш відчутного серцевого поштовху. Там проводять прокол грудної клітини, з відступом 2 – 3 мм від лівого краю грудної клітки. Зазвичай прокол проводять у третьому міжребер’ї. Голку з шприцом вводять на глибину 2 – 3 см. При потраплянні голки в порожнину шлуночку, кров під тиском сама заповнює об’єм шприца.

При необхідності отримання невеликих об’ємів периферичної крові застосовують інші методи відбору.

Одним з найбільш універсальних методів є надріз чи прокол крайової вени вуха. Проколи треба робити на дрібних гілках вушної вени, починаючи з верхівки вуха. Ділянку, де буде відбиратися кров з зовнішньої сторони покривають тонким шаром рідкого парафіну, а з внутрішньої – натирають ксилолом, що призводить до різкого і стійкого розширення судин. Таки чином можливо отримати кров у собак, кішок, кролів, морської свинки, щурів, великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз.

Менш поширеним є метод отримання малих порцій периферичної крові із м’якої частини стопи після уколу голкою або надрізу скальпелем. Цей метод придатний для собак, кішок, морських свинок, мишей.

У найбільш популярних лабораторних тварин – щурів та мишей, невеликі проби крові отримують шляхом відсікання кінчика хвоста.