
- •Актуальність проблеми
- •До історії питання. Джерела та література
- •Структура «Історико-меморіального комплексу пам’яті жертв фашизму». Маршрут і об’єкти екскурсійного огляду.
- •Тематико–структурний план музейної експозиції
- •На події Великої Вітчизняної війни
- •З фашистськими та румунськими окупантами
- •Та справедливе покарання нацистських злочинців.
- •Очікувані результати
- •Висновок
Та справедливе покарання нацистських злочинців.
Визволення Вінниччини відбувалось у два етапи і тривало 99 днів. Під час першого етапу (в період проведення Червоною армією Житомирсько-Бердичівської наступальної операції) військами 1-го Українського фронту (командуючий генерал М. Ватутін) наприкінці грудня 1943 р. – у першій половині січня 1944 р. від гітлерівців були звільнені північно-східні райони області, зокрема, Козятинський, Погребищенський та ін. В середині січня – на початку лютого, противник, намагаючись спершу перешкодити з'єднатися ударним угрупованням 1-го і 2-го Українських фронтів, які завершували оточення більше десяти ворожих дивізій в районі Корсуня-Шевченківського, а потім – допомогти їм уникнути розгрому, наніс з боку Вінниці силами перекинутих туди танкових дивізій потужного контрудару і потіснив наступаючі війська на схід (місцями до 100 км). Однак поставленої мети не домігся.
На початку березня 1944 р. розпочались Проскурівсько-Чернівецька та Умансько-Ботошанська наступальні операції, які стали основним і завершальним етапом визволення Вінницької області від нацистських окупантів. У важких умовах весняного бездоріжжя війська 1-го і 2-го Українських фронтів пройшли з боями сотні кілометрів, визволяючи від ворога подільську землю.
У визволенні області (включаючи Житомирсько-Бердичівську наступальну операцію) безпосередньо брали участь 6 загальновійськових, 5 танкових і 2 повітряні армії, майже півмільйона радянських воїнів. Пліч-о-пліч з ними проливали кров у визвольних боях бійці і командири 1-ї Чехословацької бригади під командуванням майбутнього Героя Радянського Союзу Людвика Свободи. Наступаючі армії розгромили до 20 ворожих дивізій, знищили і взяли в полон 95 тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів.
Особливо значимими були бої за Вінницю, Жмеринку, Ладижин, Джулинку, Хмільник. Німецьке командування покладало великі надії на укріплення, споруджені вздовж Південного Бугу, оголосивши ці та ряд інших населених пунктів «фортецями», що повинні були своїм стійким опором зупинити наступ Червоної армії. Однак і вони не допомогли: Хмільник наступаючі радянські армії визволили 10 березня, Джулинку – 12-го, Ладижин – 14-го, Вінницю – 20 березня. Цього ж дня ворога остаточно було вигнано із Жмеринки.
Не менш запеклими виявилися бої і за інший водний рубіж – р. Дністер, зокрема переправи в районі Могилева-Подільського, сіл Садківці, Серебрія, Кремінне, Яруга Могилів-Подільського району, Михайлівки – Ямпільського, цілого ряду населених пунктів Вінниччини: міста Гайсин, Могилів-Подільський, Калинівка, Немирів, Бар, селища міського типу Дашів, Гнівань, Комсомольське, Іллінці, Уланів, Муровані Курилівці, Погребище, стратегічно важливі Козятинський, Жмеринський, Вапнярський залізничні вузли, залізничні станції Оратів, Губник. Одна з найбільших танкових битв під час визволення області відбулася під Липовцем. Як про особливо запеклі, можна говорити про бої з гітлерівцями під селами Адамівка Барського району, Берізки-Бершадські – Бершадського, Старий Дашів – тодішнього Дашівського, Корделівка – Калинів-ського, Попівка, Журава, Струтинка, хутір Якубовський – Липовецького, Владиславчик, Петрівка, Цибулів – Монастирищенського, який входив у той час до складу Вінницької області, Ступник – тодішнього Уланівського, Березна, Держанівка, Сандраки – Хмільницького, Журавне – Літинського, Вербка – Чечельницького, Хоньківці – тодішнього Яришівського районів та ін.
Вінницька земля стала місцем подвигу десятків кращих синів Вітчизни. Тут повторили героїчний вчинок О. Матросова рядовий О. Полін і єфрейтор Г. Ткаченко; у критичну хвилину бою кинулись із гранатами під ворожі танки і ціною власного життя зупинили їх гвардії єфрейтор С. Тартиков із далекого Алтайського краю і старший сержант І. Жеребцов із Пензенської області, гвардії лейтенант М. Сьомак з Погребища. У кровопролитному поєдинку під Цибулівкою Тростянецького району група розвідників винищувально-протитанкового полку під командуванням українця гвардії майора І. Загрядського знищила 5 ворожих БТРів і захопила бойовий прапор противника. Білорус механік-водій танка гвардії старшина В. Гінтовт був у складі танкової роти, яка прорвалась на залізницю Вінниця – Жмеринка, перерізала її і утримувала зайняту позицію 4 доби. В боях з 24.12.1943 р. по 16.01.1944 р. екіпаж танка знищив 15 танків, 18 гармат, 40 автомашин, 17 кулеметних гнізд, значну кількість живої сили противника. Тут вели своїх підлеглих у бій з ворогом командири-подоляни І. Бойко, Т. Абрамов, А. Касян. Визволяли рідний край Герої Радянського Союзу командири взводів молодші лейтенанти уродженець с. Лучинця Мурованокуриловецького району Г. Бондар, чия ратна доблесть на вінницькій землі відзначена орденом Олександра Невського, та уродженець с. Хрінівка Липовецького району І. Оленич. У небі над Вінниччиною громили ворога майбутній космонавт, двічі Герой Радянського Союзу Г. Береговий, уславлені повітряні аси тричі Герой Радянського Союзу І. Кожедуб, двічі Герой Радянського Союзу А. Ворожейкін, Герої Радянського Союзу уродженці Іллінеччини В. Гелета, Г. Шимко, уродженець с. Демидівка Тростянецького району І. Могильчак. За подвиги, в тому числі здійснені у небі Вінниччини, удостоїлись відзнаки Героя відважні соколи, заступник командира ескадрильї лейтенант І. Першутов, командири ескадрилій О. Виборнов, М. Сачков та ін.
За відвагу, проявлену під час визволення області, 125 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 25 Героїв полягли на нашій землі смертю хоробрих. Наказами Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам було присвоєно почесні звання «Вінницьких», 4 – «Вапнярських», 4 – «Жмеринських», та 7 – «Дністровських».
В кінці 1944 р. радянські війська звільнили територію Правобережної та Західної України, а 28 жовтня 1944 р. українська земля була повністю очищена від німецько-фашистських військ. Почалися бої за визволення країн Центральної та Південно-Східної Європи.
Звільнена від загарбників Вінниччина лежала в руїнах. З 579 підприємств області були зруйновані — 376, більшість цукрових заводів, 433 школи, 22 технікуми, 29 лікарень, музей, муздрамтеатр, центральна та дитяча бібліотека, кінотеатри тощо. Величезних збитків окупанти заподіяли сільській місцевості: спалили і зруйнували 44 230 будівель, вивезли або зіпсували тисячі сільськогосподарських машин, знищили сотні тисяч голів великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз. Прямі збитки, заподіяні окупантами народному господарству області, становили 19,6 мільярдів карбованців (в обрахуванні на 1945 р.).
Війна тривала 1418 днів, з них 1225 днів і ночей – на український землі. Важкими дорогами війни пройшли 357 тис. тисяч наших земляків, з війни не повернулися додому майже 176 тис. Тисячі воїнів були нагороджені орденами і медалями, а 123 були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу (в тому числі Бойко І. Н. став двічі Героєм), 34 воїни стали Повними Кавалерами ордена Слави.
Після поразки фашистської Німеччини союзники по Антигітлерівській коаліції домовились про створення Міжнародного військового трибуналу. Його статут був опрацьований СРСР, США, Великобританією і Францією в ході лондонської конференції 26 червня – 8 серпня 1945р. Спільно розроблений документ відобразив позицію всіх 23 країн-учасниць конференції, принципи статуту затверджені Генеральною Асамблеєю ООН. Місцем суду вибрали місто Нюрнберг (Німеччина). Нюрнберзький трибунал був покликаний покарати керівництво країни-агресора, що грубо знехтувала міжнародним правом і прирекла людство на шість років воєнного пекла. Він проходив з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р та визнав агресію найважчим і найжорстокішим злочином міжнародного характеру. Засудив як карних злочинців тих державних діячів, які були винні в підготовці й проведенні агресивної війни. Трибунал справедливо покарав організаторів і виконавців злочинних планів, згідно з якими вони намагалися винищити мільйони людей і скорити цілі країни й народи. Нюрнберзький процес увійшов в історію як Суд історії, завдяки якому фашизм був остаточно розгромлений. Для нас це більше аніж просто суд — це ще й символ пов’язаний з такими поняттями, як Справедливість, Законність, Істина, перемога добра над злом, свободи над поневоленням, гуманізму над варварством.