Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття основних засобів та охарактеризуйте способи їх оцінки в бюджетних установах.

2. Наведіть класифікацію основних засобів бюджетних установ.

3. Завдання обліку необоротних активів у бюджетних устано­вах.

4. Назвіть первинні документи з обліку руху основних засобів та інших необоротних активів.

5. Дайте характеристику субрахунків для обліку основних за­собів та наведіть приклади їх кореспонденції.

6. Назвіть джерела надходження основних засобів у бюджетних установах та наведіть приклади відображення в обліку операцій з надходження основних засобів.

7. Охарактеризуйте порядок списання основних засобів у бюд­жетних установах та його відображення в обліку.

8. Дайте характеристику організації інвентарного обліку основ­них засобів.

9. Порядок нарахування зносу основних засобів та його відобра­ження в обліку.

10. Розкрийте особливості відображення в обліку витрат на ре­монти і модернізацію основних засобів.

11. Що таке нематеріальні активи та який порядок їх оцінки і обліку?

12. Завдання, види і терміни проведення інвентаризації необо­ротних активів.

13. Порядок проведення інвентаризації основних засобів та офор­млення її результатів.

14. Порядок визначення відхилень за результатами інвентари­зації та їх регулювання і відображення в обліку.

РОЗДІЛ VI Облік матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та малоцінних і швидкозношуваних предметів

6.1. Поняття, класифікація та оцінка матеріальних цінностей бюджетних установ

Категорія «матеріали» у широкому розумінні цього терміна при­таманна як сфері матеріального виробництва, так і бюджетним уста­новам, основним продуктом діяльності яких є послуги. Під матері­альними запасами бюджетних установ розуміють різноманітні речові елементи, що використовуються у процесі господарської діяльності як предмети праці. Тобто матеріальні запаси — це частина майна, що:

а) використовується у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг;

б) призначається для продажу безпосередньо або після відпові­дної обробки;

в) використовується для управлінських потреб організації.

На відміну від виробничої сфери, де всі виробничі запаси у про­цесі використання переносять свою вартість на собівартість виго­товленої готової продукції, вартість спожитих матеріалів у бюджет­них установах здебільшого відноситься на їх фактичні видатки.

Склад матеріальних цінностей бюджетних установ досить ши­рокий і різноманітний, тому для правильної організації їх обліку важ­ливе значення має науково обґрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. У бюджетних установах основним є групуван­ня матеріалів за функціональним призначенням, яке покладено в ос­нову організації обліку матеріальних цінностей:

— матеріали для навчальних, наукових та інших цілей;

— продукти харчування;

— медикаменти й перев'язувальні засоби;

— господарчі матеріали і канцелярське приладдя;

— пальне, паливо та мастильні (змащувальні) матеріали;

— тара;

— матеріали в дорозі;

— корми і фураж;

— запасні частини до машин і обладнання;

— будівельні матеріали;

— інші матеріали;

— малоцінні та швидкозношувані предмети;

— вироби виробничих (навчальних) майстерень;

— продукція підсобних (навчальних) сільських господарств. Окрему облікову групу в складі виробничих запасів бюджетних установ становлять тварини на вирощуванні і відгодівлі, які за еко­номічною класифікацією належать до предметів праці.

Систематизований перелік усіх матеріальних цінностей, що ви­користовуються в установах, з повним і точним найменуванням та групуванням у розрізі груп, підгруп, субпідгруп, сортів (ґатунків, типорозмірів тощо) становить єдину номенклатуру цінностей уста­нови. Кожному найменуванню матеріалів у цьому переліку надаєть­ся постійний номенклатурний номер, визначається облікова одини­ця вимірювання, інколи й облікова ціна. У такому вигляді цей перелік (реєстр) матеріальних цінностей набуває значення номенклатури-цінника. Він тиражується в необхідній кількості примірників з та­ким розрахунком, щоб ним могли користуватися усі відділи устано­ви, служби, підрозділи та матеріально відповідальні особи.

У невеликих бюджетних установах для обмеження облікової номенклатури матеріалів та спрощення їх обліку однорідні та подібні за якісними ознаками матеріали можуть об'єднуватися під одним номенклатурним номером. Номенклатурний номер — це скорочене постійно діюче умовне позначення відповідної групи або виду ма­теріалів, яке використовується для полегшення внутрішньо­господарського обліку. Номенклатурний номер проставляють на всіх первинних документах з обліку руху та витрачання матеріальних цінностей.

Важливим елементом організації обліку матеріалів є їх оцінка, тобто грошовий вираз їхньої вартості. У бюджетних установах мате­ріали всіх видів, продукти харчування, малоцінні та швидкозношувані предмети в обліку та звітності відображають за купівельною ціною. Транспортні витрати, суми податку на додану вартість за придбані цінності зараховуються прямо на фактичні видатки установи і не впливають на оцінку придбаних цінностей. За облікову ціну звичай­но беруть фіксовані (постійні) ціни на рік (прейскурантні, планово-розрахункові або середньозважені). Відхилення фактичної вартості матеріалів від їхньої облікової ціни можна обліковувати на окремому аналітичному рахунку «Відхилення від облікових цін» у складі відпо­відного субрахунка обліку матеріалів і періодично списувати на ви­датки установи пропорційно обліковій вартості витрачених матері­алів, а при незначних запасах матеріалів (у невеликих установах) — прямо списувати на фактичні видатки установи при оприбуткуванні матеріалів.

Матеріально-виробничі запаси, виготовлені силами організації у власній майстерні, підсобному господарстві тощо, приймаються на облік за фактичною собівартістю. Вартість цінностей, одержаних безоплатно, визначають виходячи з їхньої ринкової ціни на дату оп­рибуткування. Цінності, придбані за іноземну валюту, оцінюють у національній валюті України (в гривнях) за курсом НБУ на дату здійснення операції придбання. Матеріально-виробничі запаси, що належать іншим юридичним або фізичним особам, але знаходяться на відповідальному зберіганні в даній установі, обліковуються на забалансових рахунках за цінами, передбаченими договором.

Періодично, як правило у періоди інфляції, бюджетні установи за рішенням Головного управління Державного казначейства Украї­ни та Міністерства економіки можуть проводити дооцінку матері­алів, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Остання така доо­цінка матеріальних цінностей була проведена станом на кінець 1997 р. Для цього відповідно до затвердженої інструкції створювалися спец­іальні комісії (за наказом керівника установи). Для визначення нової ціни користувалися діючими цінами на дату переоцінки. Результати дооцінки оформлялися актом довільної форми і відображалися в об­ліку та звітності як збільшення вартості активів і фінансування з бюджету. В умовах стабільного економічного розвитку такі дооцінки запасів проводити недоцільно.