5. Осмислення набутих знань

Повернемося до прикладу, про який ішлося на початку уроку.

Інтерактивна вправа «Незакінчені речення»

1. За територіальним розміщенням створена мережа є ...

2. За типом локальних мереж ця мережа є ...

3. Якщо ще один комп'ютер підключити до мережі через один із комп'ютерів, то топологія мережі стане ...

6. Узагальнення і систематизація знань

Опитування учнів

1. Для чого створюються комп'ютерні мережі?

2. Як ви вважаєте, до якого типу належить мережа в нашій школі?

3. Якою є топологія шкільної мережі?

4. Чим відрізняється однорангова мережа від «клієнт-сервера»?

Підсумок уроку

Перевірка заповнених таблиць

Розглянемо заповнені таблиці і зробимо висновки щодо класифікації комп'ютерних мереж.

За територіальним розміщенням		За призначенням
Глобальні (охоплюють велику кількість мереж на території окремих країн, континентів);		Інформаційні (за допомогою яких можна отримувати інформацію з різних джерел);
регіональні (об'єднують ло­кальні мережі в межах пев­ного регіону: області, району, міста)	Обчислювальні (для проведен­ня обчислень на комп'ютерах мережі)
Локальні (об'єднують невели­ку кількість комп'ютерів у межах однієї організації)	Інформаційно-обчислювальні (комбіновані)
Переваги	Недоліки
Однорангова мережа
Низька вартість і висока надійність	Залежність ефективності роботи від кількості станцій; складність керування мережею; складність забезпечення захисту інформації; труднощі оновлення і зміни програмного забезпечення станцій
Мережа типу «клієнт-сервер»
Надійна система захисту інформації; висока швидкодія; відсутність обмежень на кількість робочих станцій; простота керування та Адміністрування порівняно 3 одноранговими мережами	Висока вартість через виділення одного комп'ютера під сервер; залежність швидкодії та надійності від сервера; менша гнучкість порівняно з одноранговою мережею

6. Домашнє завдання Урок 21 Додатковий матеріал

Показники якості мережі:

1. Повнота.

2. Продуктивність.

3. Пропускна здатність.

4. Надійність.

5. Достовірність.

6. Прозорість.

7. Можливість збільшувати кількість комп'ютерів у мережі.

8. Універсальність.

9. Безпечність та надійність інформації.

Модель ISO

Для того щоб взаємодіяти в мережі, комп'ютери повинні ви­користати той самий протокольний набір одночасно, з обох боків. Проблему взаємодії різних моделей комп'ютерів у мережі вда­лося вирішити завдяки створенню «Еталонної моделі взаємодії відкритих систем» (ISO). Модель ISO була розроблена Міжна­родною організацією зі стандартів (International Standardization Organization) для регламентування комп'ютерного обладнання та передавання інформації в мережі за допомогою точного виконан­ня протоколів — універсальних домовленостей, правил. Модель ISO являє собою семирівневу мережну модель програмного та апаратного забезпечення мережі. Рівні протоколів мають ієрархічну структуру. Кожний рівень використовує функції більш низького рівня та надає свої можливості наступному рівню.

Перший рівень — фізичний, який визначає вигляд і характе­ристики ліній зв'язку між комп'ютерами, описує, як отримують пакети даних із канального рівня, метод їх перетворення у двійкові сигнали.

Другий рівень — канальний, що забезпечує передавання, приймання даних по каналах зв'язку. Для кожного типу ліній зв'язку розроблений відповідний протокол логічного рівня, що керує передаванням інформації по даному каналу.

Третій рівень — мережний, що забезпечує вибір маршруту (шляху) переміщення пакетів у мережі.

Четвертий рівень — транспортний, що реалізує процедуру встановлення, підтримки та завершення процедури з'єднання в мережі.

П'ятий — рівень сеансів зв'язку, що відповідає за проведення сеансів обміну даними між комп'ютерами.

Шостий рівень — представницький, що забезпечує перетво­рення даних (кодування, компресію тощо).

Сьомий рівень — прикладний, що надає доступ програмних продуктів у мережу (протоколи перенесення файлів, обміну по­штовими повідомленнями, доступу до віддаленого комп'ютера тощо).

Історія виникнення мереж.

У сучасному суспільстві комп'ютерні мережі є невід'ємною частиною інформаційної структури в бізнесі, промисловості та освіті. Побудова мережі, що має з'єднання з мережею Internet вимагає ретельного планування. Це планування та прийняття рішень необхідні навіть окремому користувачеві. Із розвитком нових досягнень в технологіях мереж на початку 80-х років мережі почали стрімко поширюватися.  Кожна компанія створювала власні стандарти та обладнання, технічні засоби мереж та програмне забезпечення. Ця конкуренція привела до несумісності створених технологій, та виникненню проблем узгодження обладнання. Необхідно було робити повне оновлення обладнання. Спочатку були створені стандарти LAN. Ці стандарти були відкритим набором директив для створення мережевих технічних засобів та програмного забезпечення. Апаратне забезпечення різних компаній було узгоджено, що давало можливість будувати надійні і стабільні LAN - мережі.

1. види мереж. Кожний комп'ютер має доступ до своїх власних ресурсів: оперативної пам'яті, файлової системи на дисках і зовнішніх пристроїв ( додаткових дисководів, принтерів, модемів тощо). Для оптимального використання цих ресурсів і, зокрема, для обміну інформацією комп'ютери об'єднують у локальні мережі. Декілька з'єднаних між собою локальних мереж за територіальною чи галузевою ознаками утворюють глобальну мережу. Саме Інтернет є загальнодоступною глобальною мережею, яку справедливо вважають ( і це відображає її назва ) мережею мереж. Об'єднання комп'ютерів у мережу має великі пе

     Комп'ютерна мережа - це комп'ютери та зовнішні пристрої (принтери, плоттери, сканери), зв'язані між собою системою пересилання інформації. Таку систему утворюють програмне забезпечення, середовище передавання (канали зв'язку) та інше мережне обладнання.

Мережі поділяють за зонами обслуговування на два головні види: локальні та глобальні.

     У локальних мережі (LAN, Local Area Network) об'єднують комп'ютери, розташовані в одному приміщенні чи одній організацій, наприклад, у ліцеї, університеті,  банку, на заводі тощо. Головною ознакою локальної мережі є порівняно короткі, швидкісні й добре захищені лінії зв'язку. Швидкість пересилання даних в локальний мережі становить 10, 100 або 1000 Мбіт/с і більша ( 1 Мбіт = 10⁶ біт).

      Глобальні мережі ( WAN, wide Area Network ) найчастіше об'єднують локальні мережі за галузевою ознакою ( банківських  мережі, мережі авіакомпаній, наукових організацій тощо ). Прикладом глобальної мережі є мережа УРАН в Україні, яка об'єднує наукові центри в географічному трикутнику Львів-Київ-Севастополь.

     Виділяють також міські мережі   ( MAN, Metropolitan Area Network ) з великим, як у глобальній мережі, радіусом дії і швидкісними, як у локальній мережі, середовищами передавання даних.

      Найпростіший приклад локальної мережі - два комп'ютери, з'єднані спеціальним кабелем через послідовні чи паралелі порти через мережні адаптери. Такий спосіб з'єднання називають прямим.

     Окремий комп'ютер мережі називають робочою станцією. Користувачів локальної мережі називають робочою групою.

      Якщо всі комп'ютери локальний мережі рівноправні, то така мережа є одноранговою . Члени робочої групи мають доступ до незахищеної інформації на кожному комп'ютері. На таких комп'ютерах встановлюється одна з мережних операційних систем (ОС): Linux, FreeBSD, Windows NT Workstation, Net Ware фірми Novell, LANtastic фірми Artisoft чи ОС з підтримкою мережних функцій ( Windows 9x, XP, Vista тощо ).

     Якщо в мережі є комп'ютер, з якого черпають інформацію робочі станції, то його називають сервером, робочі станцій-клієнтами, а з'єднання - мережею типу клієнт-сервер. На таких комп'ютерах встановлюють спеціальне програмне забезпечення: програму-сервер для сервера і програму-клієнт для кожної робочої станції. Сьогодні це найпоширеніший тип мережі. Для їх функціонування потрібна операційна система Linux або MS  Windows NT чи 2003-2005 Server, або MS Windows XP Professional, LAN Server фірми IBM, NetWare фірми Novell тощо.

      Поширеними є компактні робочі станції без дисководів (монітор, клавіатура, миша, системний міні-блок ), призначені лише для доступу до сервера, де зберігаються всі дані робочої групи. Таку станцію називають <<тонким клієнтом>>.

      Робочі станції можуть розміщуватись на значній відстані від сервера, наприклад, в іншому місті. Якщо комп'ютер-клієнт з'єднаний із сервером за допомогою виокремленої телефонної чи іншої лінії зв'язку, то таке з'єднання називають віддаленими доступом до мережі. Апаратну підтримку такого з'єднання здійснює пристрій, який називають модемом . Комп'ютер з віддаленим зв'язком до сервера називають абонентським пунктом. Виділені ( виокремленні ) лінії застосовують також для з'єднання локальних мереж з глобальною мережею Інтернет.