Передмова

Відмінність сучасної соціології як науки про суспільство від роздумів Платона, Аристотеля та багатьох інших мислителів полягає в тому, що соціологія позиціонує себе як емпірична наука, що використовує як теоретичні, так і емпіричні засоби пізнання суспільства. Водночас це не має абсолютного характеру: праці багатьох мислителів, що жили до появи соціології, іноді є релевантнішими та інформативнішими, ніж витримані у рамках соціологічного канону, але безбарвні розвідки наших сучасників. Відтак, не дивно, що Т. Парсонс у 1937 р. полемізував із Т. Гобсом, Р. Белла у 1980-і рр. надихався А. де Токвілем, а Дж. Аррігі сьогодні – А. Смітом.

Аналіз соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу в залученні тих або інших соціальних фактів, які дають змогу підтвердити (чи спростувати) гіпотетично передбачувані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації досліджуваного явища. Соціальні факти можуть бути зафіксовані в документах, у різних явищах соціального життя, у працях наукових попередників тощо. Однак, коли необхідних даних недостатньо (вони мають прихований характер чи автор неспроможний їх одержати із доступних йому джерел інформації), виникає необхідність у проведенні емпіричного дослідження з метою одержання інформації у потрібному вигляді. У такому випадку дослідження є складовою частиною соціологічного аналізу.

Сучасний помітний сплеск суспільного інтересу до соціології (притаманний будь-якій суспільній системі за часів політичної нестабільності) породив потребу численних емпіричних досліджень і опитувань громадської думки, несумірну з можливостями суспільства щодо підготовки необхідної кількості професійних соціологів. Тому у цій сфері спостерігається значна кількість людей із низьким рівнем професійної підготовки.

Для професійно непідготовленого „фахівця” соціологічне дослідження звичайно розпочинається зі „складання анкети”, яка начиняється більш-менш грамотно сформульованими запитаннями із віялом відповідей (найчастіше зміщених за шкалами або неодношерегових). На тій стадії, коли анкета готова, іноді усвідомлюються деякі труднощі і виникає питання: „Кого ж опитувати?” Але, керуючись „здоровим глуздом” і міркуваннями власного комфорту, „нові” соціологи швидко знаходять відповідь і на це запитання. Поняття «репрезентативності», «правомірності перенесення висновків на генеральну сукупність», «ймовірності одержаних даних» їх мало бентежать просто через те, що вони не підозрюють про існування цих категорій.

Дослідження закінчується одержанням одновимірних і двовимірних розподілів. Звіт про дослідження у таких авторів найчастіше становить собою переказ двовимірних таблиць із перебігом «фантазій на тему» без усілякого зв'язку з існуючим матеріалом. Славно попрацювавши, провівши одне-два подібних „дослідження” (такі „дослідження” також досить трудомісткі), людина щиро впевнена, що вона „займалася соціологією”. Тут вводить в оману удавана простота науки – „запитав – одержав відповідь – порахував – дізнався”. Запитання: „Про що ж саме дізнався?” – найчастіше не виникає.

Щоб проілюструвати подібний стиль роботи і відповідний рівень соціологічної кваліфікації, сьогодні, на жаль, немає необхідності проводити роботу в пошуках прикладів. Достатньо увімкнути телевізор чи розкрити один із номерів якоїсь газети, яка наводить на своїх сторінках результати опитувань громадської думки. Найчастіше можна побачити нагромадження соціологічних помилок, для виявлення яких професійному соціологові немає необхідності ознайомлюватися із первинним матеріалом і звітними документами з організації дослідження, оскільки навіть поданий у публікаціях матеріал дає змогу не тільки виявити помилки, а й порахувати їх числове значення. Виходячи з вищеописаного, знання про те, як професійно організувати та провести соціологічне дослідження, є досить актуальними.

Міждисциплінарні та міжпредметні зв’язки

За період навчання студентам-соціологам ЧНУ ім. Ю.Федьковича викладається ряд дисциплін циклу професійної та практичної підготовки, які стосуються організації та проведення соціологічних досліджень, тобто емпіричної соціології. Зокрема, бакалаврам викладаються курси: «Методологія соціологічних досліджень» (3-й семестр), «Програмування соціологічних досліджень» (4-й семестр), «Надійність соціологічної інформації» (4-й семестр), «Методи збору соціологічної інформації» (5-й і 6-й семестри), «Математичні методи в соціології» (6-й і 7-й семестри), „Організація роботи соціологічної служби” (7-й семестр); спеціалістам і магістрам – «Підсумкові документи соціологічних досліджень” (9-й семестр), «Електоральна соціологія» (9-й семестр); спеціалістам – «Сучасні інформаційні технології у соціологічних дослідженнях» (10-й семестр), «Порівняльні дослідження в соціології» (10-й семестр).

Крім цього, „Програмування соціологічних досліджень” пов’язане з рядом дисциплін природничого циклу, такими як „Вступ до теорії ймовірностей” (2-й і 3-й семестри), „Соціальна статистика” (2-й і 3-й семестри), „Громадська думка” (7-й семестр), а також застосовується при вивченні усіх спеціальних соціологічних теорій, оскільки кожна з них містить емпіричний компонент.

Аналіз навчальної літератури з дисципліни

У листопаді–грудні 2006 р. серед студентів-соціологів університетів Києва, Харкова та Львова (428 студентів ІІІ і ІV курсів) було проведене опитування щодо літератури, яку використовують студенти для опанування технології проведення соціологічних досліджень [див.: Урсуленко К., Любива Т. Класичні праці з методології соціологічних досліджень в уявленнях студентів-соціологів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 154–168].

За даними опитування найвідомішим автором виявився російський соціолог В. Ядов. Його книгу „Соціологічне дослідження: методологія, програма, методи” (1987) читали 62%, а „Стратегію соціологічного дослідження” (2003) – 55% опитаних. Друга книга – це доповнене перевидання першої (доданий розділ про якісні дослідження). Найважливіші ідеї цих праць стосуються методології соціологічних досліджень та застосування різних методів збирання соціологічних даних.

Другою за популярністю стала український соціолог Н. Паніна, чий навчальний посібник „Технологія соціологічного дослідження” читали 47% опитаних. Перше видання книги Н. Паніної було здійснене у 1996 р. російською мовою, а в 2007 р. – перевидання українською мовою. Це був перший в Україні підручник із методів соціологічного дослідження і на сьогодні він все ще залишається єдиним виданим в Україні підручником із даної тематики. Професор В.Паніотто у вступі до видання 2007 р. зазначає: «Вже 11 років я використовую його як один з двох основних підручників для свого курсу „Методи збору соціологічної інформації” у Києво-Могилянській академії (другий підручник – американський – Earl Babbie. The Practice of Social Research. – 1-е видання вийшло у 1975 р., а 9-е – у 2006 р. і коштує $115)». Зміст цього посібника повністю зосереджений на технології проведення масового опитування населення методом анкетування. Такий вибір продиктований тією обставиною, що саме ця процедура здебільшого використовується у масовому соціологічному „виробництві” при опитуваннях громадської думки.

Третю позицію за популярністю зайняли праці українських соціологів В. Паніотто і В. Максименко. Їх працю „Кількісні методи в соціології” (вийшла 1982 р. російською мовою) читали 40% опитаних, а „Якість соціологічної інформації” – 30% опитаних. У 2004 р. вони (з Н. Харченко) видали українською мовою працю „Статистичний аналіз соціальних даних”, яка є переробленим виданням „Кількісних методів в соціології”. Найважливіші засади цих праць: напрацювання у царині застосування статистичних методів аналізу у соціології і розробка концепту „якість соціологічної інформації”.

Четверту позицію зайняли праці російського соціолога Г. Батигіна. Його „Лекції по методології соціологічних досліджень” (1995) читали 27% опитаних. Найважливіші ідеї цієї праці стосуються проектування вибірки дослідження.

Найменш відомими виявилися перекладені на російську мову праці американських соціологів П. Лазарсфельда і С. Садмена. Працю класика соціології П. Лазарсфельда „Вимірювання в соціології”, яка переважно стосується методології дослідження масової комунікації та політичних досліджень, читали 17% опитаних. Книжки С. Садмена „Як правильно задавати питання: вступ у проектування масових обстежень” і „Як люди відповідають на питання: застосування когнітивного аналізу в масових обстеженнях”, читали відповідно 14% і 8% опитаних.

Отже, найбільш „читабельними” виявилися праці В. Ядова, Н. Паніної та В. Паніотто. Також студенти оцінюють як найцікавіші та найзрозуміліші праці В. Ядова та Н. Паніної, а найкорисніші – В. Ядова, Н. Паніної і В. Паніотто.

Крім вищеназваних, з українських дослідників можна назвати ще праці М. Чурилова. У 1986 р. вийшла його праця „Проектування вибіркового соціологічного дослідження (деякі методологічні й методичні проблеми)”, а в 2008 р. – доповнене перевидання цієї праці під назвою „Типологія і проектування вибіркового соціологічного дослідження (історія і сучасність)”. Обидві ці праці – російською мовою. Основна увага зосереджена на побудові вибірки соціологічних досліджень.

Серед російських авторів спостерігається більше розмаїття. Це роботи І. Бутенко, М. Горшкова, А. Готліба, В. Гречіхіна, Ю. Гурова, І. Девятко, В. Єльмєєва, А. Завгороднього, О. Здравомислова, В. Іванової, М. Полозова, Г. Сілласте, О. Філатової, І. Цвєткової, Ф. Шерегі та ін. Втім вони залишаються малодоступними для українських студентів.

Зарубіжні автори представлені в Україні лише в російськомовних перекладах. Крім вищеназваних, найбільш відомими є праці німецької дослідниці Е. Ноель-Нойман „Масові опитування. Вступ у методику демоскопії” (1993), „Громадська думка. Відкриття спіралі мовчання” (1996).

Мета дисципліни:

Формування теоретико-методологічних і методичних знань щодо проектування та організації емпіричних соціологічних досліджень.

Завдання дисципліни:

• оволодіння сучасним категоріальним апаратом в галузі методології та методики соціологічного дослідження;

• обґрунтування особливостей організаційних процедур соціологічного дослідження, їхнього змісту і послідовності проведення;

• аналіз структури програми соціологічного дослідження як документа, що регламентує норми й логіку емпіричного пізнання;

• обґрунтування способів побудови концептуальної й операціональної моделі соціологічного дослідження як основи формулювання дослідницьких гіпотез;

• розкриття сутності, змісту й видів змінних соціологічного дослідження;

• аналіз логічної структури дослідницьких гіпотез, їхніх видів, основ і способів побудови;

• характеристика теоретичних основ і особливостей вимірювання в соціологічному дослідженні;

• обґрунтування теоретичних основ побудови вибіркової сукупності й методів її проектування в соціологічному дослідженні;

Компетенції, яких має набути студент у результаті вивчення дисципліни:

знати

• систему категорій і понять емпіричної соціології;

• існуючі теоретичні підходи, необхідні для організації соціологічного дослідження;

• структуру й зміст програми соціологічного дослідження;

• особливості побудови показників, індикаторів, шкал, індексів;

вміти

• розробляти концептуальну й операціональну дослідницькі моделі;

• виділяти дослідницькі змінні, знати логічну структуру й уміти формулювати гіпотези соціологічного дослідження;

• конструювати вимірювальний апарат стосовно до конкретної дослідницької проблеми;

• застосовувати отримані знання при аналізі сучасних соціальних проблем;