Едиційна археографія

Останній етап археографічної тріади – едиційний, тобто видавничий, публікаторський. Він включає такі основні компоненти:

– типи, види і форми видань історичних джерел;

– вибір теми публікації;

– принципи виявлення і відбирання документів;

– емендація текстів;

– археографічне оформлення;

– науково довідковий апарат;

– додатки та ілюстрації.

Типи видань

Тип видання визначається його призначенням. В останній розробці Василя Німчука, випущеній Інститутом української археографії та джерелознавства (1995), виділено такі типи видань: академічний; науково-критичний; популярний (масові видання і шкільні видання). Зазначені типи видань, на думку В. Німчука, передбачають нижченаведені основні параметри.

Академічний тип видання

1) автентичність, тобто справжність, першоджерельність тексту пам’ятки. Для наративних джерел (літописи, щоденники, мемуари, тощо) залучаються всі відомі копії, списки, редакції того чи іншого джерела. Для наукових творів авторський текст встановлюється на основі аналізу рукописних та машинописних автографів чистових і чорнових, авторських коректур, виправлень, першодруків.

2) вичерпну повноту автентичних матеріалів, що стосуються видаваного джерела: остаточний (авторський) основний текст, списки, чернетки, виправлення, зображення тощо. В академічному зібранні творів автора друкуються всі, без винятку, закінчені й незакінчені тексти, усі його дарчі написи на рукописах, друках тощо;

3) до академічного видання можна включати також твори, належність яких видаваному авторі викликає сумнів – вони подаються окремо від автентичних текстів і коментуються;

4) у примітках, коментарях чи в окремій рубриці подаються дані про втрачені тексти автора, або редакції і списки джерела, що публікується;

5) допускається публікація реконструйованих текстів;

6) емендація (передача) тексту здійснюється за правилами публікації джерел наукового класу; рукописи відтворюються дипломатичним або дипломатично-критичним методом;

7) до видання додається довідниковий матеріал, який за своєю суттю є науково-дослідницьким:

• археографічне обстеження з фіксацією даних про сучасне й колишнє місце зберігання, сховище, шифр, формат, оправу, обсяг тощо;

• текстологічне дослідження, в якому наводиться історія тексту, результати вивчення автографів, чернеток, копій, списків, варіантів тощо, встановлюється протограф, аналізуються помилки, виявляються вставки інтерполяції, глоси і тому подібне;

• доцільно включати візуальні документи (рисунки, фотографії);

• рекомендується також додавати дослідження про життєвий і творчий шлях автора, або значення твору для епохи, з якої він походить;

• коментарі – історичний, історико-культурний, лінгвістичний, текстовий;

• покажчики: іменний, географічний, термінологічний, предметний тощо;

• словник застарілих, маловживаних, діалектних, іншомовних слів;

• бібліографія наукової літератури;

• інформація про упорядників видання.