Діяльність Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан України

(1991 – 2005 рр.)

У жовтні 1990 р. Президія АН УРСР прийняла постанову про утворення Інституту української археографії. Кабінет Міністрів у квітні 1991 р. підтвердив це рішення і Інститут розпочав працювати. Очолив його Павло Сохань. Заступником з наукової роботи призначено Геннадія Боряка, а вченим секретарем Василя Даниленка. Структурно Інститут складався з таких відділів: історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук; пам’яток княжої та козацької доби; джерел з історії України ХІХ ст. – початку ХХ ст.; джерел новітньої історії України; пам’яток української історіографії; пам’яток духовної культури; джерел з історії науки та освіти; вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України; науково-інформаційний. У подальшому число відділів зменшилось і на сьогодні існує 6 відділів: історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук (В. Брехуненко), пам’яток княжої та козацької доби (Ю. Мицик), джерел з історії України ХІХ – початку ХХ ст. (І. Гирич), джерел новітньої історії України (Н. Миронець), пам’яток духовної культури (В. Наулко), вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України (П. Сохань).

Фактично, з початку існування Інституту були відкриті відділення в Дніпропетровську (в подальшому припинило своє існування) та у Львові (очолив Я. Дашкевич). Львівське відділення було утворене відповідно до постанови бюро Президії АН України від 18 грудня 1992 р. Час, що минув, підтвердив правильність такого кроку, бо Львівське відділення, найактивнішими працівниками якого, окрім керівника, є: А. Гречило, М. Капраль, І. Скочиляс, М. Вавричин, О. Голько, Я. Федорук (зараз працює у Києві) розпочало бурхливу діяльність. Найпомітнішими здобутками цієї праці, очевидно, є видання в серії “Львівські історичні пам’ятки” фундаментального двотомника “Привілеї міста Львова (ХIV – XVIIIст.) та “Привілеї національних громад міста Львова (XІV – XVIII ст.) (1998, 2000 рр., підготував М. Капраль). Львівське відділення причетне до низки серійних видань: “Україна в минулому”. Вип. 1 – 9 (1992 – 1996), “Історія релігій в Україні” (з 1992 р.). Значним досягненням львів’ян стало факсимільне перевидання: “Спеціальна карта України Гійома Левассера де Боплана 1650 року” (підготовлена М. Вавчичин та О. Гольком у 2000 р.). В успіхах Львівського відділення значна заслуга Я. Дашкевича, який зумів згуртувати колектив однодумців.

На сьогодні, окрім Львова, філії Інституту археографії працюють ще в Запоріжжі, Харкові і Чернігові. Філія в Запоріжжі під керівництвом Анатолія Бойка випускає кілька серійних видань: “Запорозька спадщина” Вип. 1 – 12 (1997 – 2004 р.), “Старожитності Південної України” Вип. 1 – 11 (1997 – 2005 р.), “Південна Україна XVIII – XІХ століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України”. Вип. 1 – 7 (1996 – 2003 р.).

Повертаючись до діяльності Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, зазначимо, що за час його діяльності побачили світ більше 300 різноманітних видань. Підготовлені Інститутом друки групуються за серіями, яких є півтора десятка. Основні з них такі: “Пам’ятки українського літописання”, “Актові джерела”, “Описово-статистичні джерела”, “Пам’ятки української мови”, “Пам’ятки політично-правової культури України”, “Джерела з історії українського козацтва”, “Східні джерела з історії України”, “Мемуари. Щоденники”, “Джерела з історії церкви в Україні”, “Джерела з новітньої історії України”. Щодо конкретних видань, то їх так багато побачило світ, що навіть важко перелічити. До найбільш важливих, можливо, варто віднести такі: “Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743” (1997 р.), “Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. 1734 – 1775”. (т. 1 – 3), “Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель. 1569 – 1673” (2002 р.), “Універсали Івана Мазепи” (2002 р.), “Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича” (1657 – 1687) (2004 р.), “Літопис УПА. Нова серія. (т. 1 – 6, 1998 – 2004) тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо констатувати досить бурхливий розвиток української археографії на зламі ХХ – ХХІ століть, що дозволяє з оптимізмом дивитися у майбутнє цієї наукової дисципліни.