Додатки та ілюстрації

До видання можуть бути включені додатки, які доповнюють видання.

Додатками можуть бути:

– документи (редакції чи варіанти публікованих документів, списки, карти, плани, схеми тощо);

– матеріали, підготовлені на підставі документів (таблиці, регести, переліки, діаграми тощо).

У пофондових виданнях до додатків можуть включатися документи або переліки документів з інших фондів, у видових – документи або переліки документів інших різновидностей, пов’язаних з документами чи тематикою, що публікується. До таких документів складаються заголовки і легенди. Подаються також переліки виявлених, але неопублікованих документів.

Ілюстрації можуть бути текстові, графічні образотворчі, фотодокументи. При репродукції образотворчих чи графічних матеріалів вважається за недоцільне ретушування. Ілюстрації супроводжуються підписом та легендою.

* * *

Такими є основні рубрики теоретичної та практичної археографії. Цілком очевидно, що археографія є певним інструментом при взаємодії документа і суспільства, а враховуючи мету і тип видання, можемо констатувати її певний (більший чи менший) вплив на суспільство. Адже завданням археографії і є ознайомити стисло науковий чи максимально широкий читацький загал із історичними документами та наративними пам’ятками.

Історія розвитку археографії в Україні Документи в рукописних книгах

З часів києворуської доби в літописи та різноманітні рукописні збірки вписувались, переписувались або щонайменше фіксувались історичні документи. За даними Михайла Брайчевського, відомості про ці історичні документи троякі: 1) деякі документи дійшли до нас майже в автентичному вигляді; 2) частина документів дійшла до нас у більш або менш докладному переказі; 3) більшість документів не дійшла до нас, але про деякі з них є бодай глухі згадки в літописах чи творах стародавніх авторів.

Щодо першої групи, то це передусім вміщені в “Повісті минулих літ” договори Русі з греками 907, 911, 944 та 971 рр. Очевидно, що тексти цих договорів не є стовідсотково адекватними оригіналу, але, мабуть, близькі до цієї позначки. До цієї групи можемо віднести і такі юридичні пам’ятки: “Суд Ярослава”, “Правда Ярославичів”, “Устав Володимира Мономаха”; церковні устави князів Володимира та Ярослава Мудрого, “заповіт Ярослава Мудрого”; листи: Анастаса Корсунянина Володимиру Святославичу тощо (загалом понад 60 листів); церковно-публіцистичні твори (“Слово про закон і благодать” Іларіона).

До другої групи належать здебільшого листи, які не цитуються , а переказуються “близько до тексту”: листування імператора Костянтина Багрянородного з княгинею Ольгою, листи княгині Ольги до імператора Оттона І, лист до Ярослава Мудрого його сестри Предслави, тощо.

Третя група – це згадки про грамоти, листи, документи без розкриття їх змісту: згадка про устав князя Олега 882 р., виданий після захоплення Києва, устав княгині Ольги 945 р., згадка про угоду між Данилом Галицьким і угорським королем Белою ІV, у справі одруження Романа і Гертруди Бабенберг, тощо. Ряд документів, творів були внесені до Києво-Печерського патерика: твори ченця Симона (“Слово про створення церкви Печерської”, “Послання до Полікарпа”).

Потрапляли історичні документи і до літописів пізнішої литовсько-польської доби. Так, Густинський літопис під 1439 р. коротко переповідає суть рішень Флорентійського церковного собору. У видаваних великими князями литовськими уставних грамотах окремим землям (Волинській, Київській) згадуються попередні уставні грамоти. У так званих конфірмаційних (підтверджувальних) привілеях містам, цехам тощо, інколи дослівно наводилися попередні привілеї. З кінця ХVІ ст. відзначаємо цікаве явище – це переписування (копіювання) книг Литовської метрики (своєрідного архіву ВКЛ). Цю роботу було розпочато 1594 р. з наказу канцлера Лева Сапєги і її можна назвати “практичною” археографією. Дослідники відзначають, що робили це писарі дуже сумлінно, зберігаючи всі нюанси тексту.