Легенда

Публікований документ супроводжується легендою (від лат. – те, що має бути прочитане), яка містить контрольно-довідкові відомості:

– пошукові дані документа (шифр);

– оригінальність / достовірність (оригінал, засвідчена копія, копія);

- вказівка на мову документа;

– посилання на попередні публікації документа;

– спосіб відтворення (для документів раннього періоду вказується характер письма – устав, півустав, скоропис);

– відомості про особливості зовнішнього вигляду документа, в тому числі й описання печаток (матеріал, формат, кількість аркушів, наявність печаток і філіграней, ступінь збереженості).

Легенда вміщується слідом за текстом документа.

Науково-довідковий апарат

Науково-довідковий апарат, який супроводжує публікацію документів, покликаний полегшити користування виданням, а також подати максимум інформації, яка необхідна або може потенційно знадобитися досліднику та просто читачеві. Згідно з “Правилами видання історичних документів”, зазвичай, науково-довідковий апарат включає такі рубрики:

Передмова, в якій зазначається призначення публікації, дається оцінка документів, методи підготовки видання. До передмови включається історичний чи археографічний вступи, величина яких не є усталеною і певною мірою залежить від типу, виду і форми видання.

Історична частина передмови включає:

– обґрунтування теми видання;

– мету і завдання видання;

– аналіз попередніх публікацій;

– оцінку нового видання, його повноту, недоліки і їх причини;

– для мемуарних та епістолярних джерел – бібліографічні відомості про автора і творчу історію мемуарів.

Археографічна частина передмови включає:

– характеристику використаних фондів, колекцій, друкованих джерел;

– обґрунтування принципів відбору документів для публікації;

– характеристику або огляд виявлених документів, що не увійшли до видання, якщо не подається їх перелік;

– характеристику архітектоніки видання (розташування документів по томах, частинах, розділах);

– пояснення особливостей підготовки видання;

– пояснення особливостей передачі тексту джерел;

– характеристику науково-довідкового апарату та методики його складання;

– перелік осіб, що взяли участь у виявленні документів та підготовці їх до видання.

Примітки, завдання яких полягає у необхідності прокоментувати питання, пов’язані зі змістом і особливостями тексту документів. Виділяють примітки текстуальні, а також такі, що належать до змісту документа.

Основні вимоги до текстуальних приміток:

– подаються різночитання текстів;

– пояснюється неповнота тексту (пропуски в тексті, непрочитані місця, пошкодження тощо);

– пояснюються купюри археографа;

– подається переклад іншомовних слів, фраз;

– пояснюються спеціальні терміни і маловживані слова;

– обґрунтовується датування, авторство документа.

Примітки за змістом покликані:

– оговорити помилкові і свідомо тенденційні свідчення джерела з конкретних питань;

– доповнити факти і події, що подаються у документах, новими даними, які дають змогу краще зрозуміти документ;

– встановити зв’язок документів видання між собою та іншими відомими документами з цієї теми.

Хроніка подій. Хроніки поділяють на історичну та біографічну. До історичної належать основні історичні факти, що стосуються періоду або теми, яка висвітлюється у виданні. Біографічна хроніка містить основні факти життя і діяльності певної особи. Кожна стаття хроніки складається з дати, позначення факту і вказівки джерел, на підставі яких це встановлено.

Покажчики. Виділяють іменний, географічний та предметний покажчики, які можуть бути глухими, що містять лише позначення предмета і розгорнутими, в яких, окрім позначення предмета і посилань, містяться пояснення.

Термінологічний словник – пояснює застарілі, вузькоспеціальні та інші терміни. Пояснювані терміни подаються за алфавітом. Термінологічний словник може бути самостійною частиною науково-довідкового апарату або включатися до предметного покажчика.

Список скорочень – це алфавітний перелік скорочено написаних слів, що зустрічаються у виданні. Може бути також список скорочень використаної у виданні бібліографії.

Перелік опублікованих документів. Такий перелік може включатися до змісту, або бути самостійним. Стаття переліку містить порядковий номер, дату, заголовок документа і сторінки видання, на яких опублікований документ.

Перелік використаних джерел. Такий перелік подається тоді, коли для видання залучено значну кількість джерел. Для видання наукового типу він є обов’язковим. Спочатку йде перелік архівних фондів та справ, а далі – перелік друкованих видань.

Бібліографія. Наукові та навчальні видання бажано супроводжувати бібліографією відповідно до теми видання. Ступінь повноти бібліографії залежить від типу видання.

Зміст. Він повинен добре відображати архітектоніку видання і містити назви усіх розділів, а за необхідності і всіх окремих документів, що входять до видання.