Обслуговуючі

• організація платіжної системи;

• визначення правил здійснення розрахунків, банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності для банківської системи;

• функції кредитора в останній інстанції для кредитних організацій, організація системи рефінансування;

• проведення всіх видів банківських операцій, необхідних для виконання основних за­вдань банку;

• нагромадження і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

• організація інкасації та перевезення грошових цінностей;

• виконання ролі агента уряду;

• підготовка кадрів для банківської системи.

Центральний банк як банк держави представляє її інтереси у відносинах із центральними банками інших держав, а також у міжнародних банках та інших міжнародних валютно-фінансових організаціях, взаємовідносини з якими будуються відповідно до міжнародних договорів, норм національного права, а також спеціальних угод. Центральний банк може брати фінансову участь у діяльності міжнародних організацій, які мають на меті розвиток співробітництва в грошово-кредитній, валютній, бан­ківській сферах, зокрема виступати співзасновником, брати участь у капіталах тощо. Так, згідно з чинним законодавством Національний банк України може брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів.

Практично в усіх країнах центральні банки контролюють діяльність іноземних банків і їх філій та банків за участю інозем­ного капіталу, надають відповідні дозволи і ліцензії, а також здійснюють акредитацію представництв іноземних кредитних організацій відповідно до вимог національного права. З метою виконання міжнародних функцій центральний банк може відкри­вати кореспондентські рахунки і свої представництва за кордо­ном. Наприклад, Національний банк України встановив корес­пондентські відносини більш ніж із ЗО зарубіжними банками.

Центральний банк як орган валютного регулювання і валют­ного контролю визначає та оприлюднює офіційний курс націо­нальної валюти, умови і порядок її конвертації в іноземну валю­ту, визначає порядок проведення валютних операцій та видає відповідні нормативні акти, здійснює ліцензування щодо опе­рацій з валютними цінностями, може визначати ліміти відкритої валютної позиції, проводить девізну та дисконтну валютну політику, здійснює валютні інтервенції тощо. Так, Національний банк України здійснює цю функцію відповідно до Закону України "Про Національний банк України" 1999 p., Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулюван­ня і валютного контролю" 1993 р. та інших законодавчих і нор­мативних актів. Він регулює структуру валютного ринку України й організує торгівлю валютними цінностями.

Регулювання центральним банком діяльності кредитних установ

Оскільки забезпечення стабільності банківської системи є од­ним з основних завдань центральних банків (власне і створених для цього в умовах посилення банківських криз), вони як органи банківського регулювання та нагляду формують правове поле функціонування банків і здійснюють постійний нагляд за дотри­манням кредитними організаціями банківського законодавства та інших нормативних актів. Головною метою банківського регулю­вання і нагляду є підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Центральний банк за­звичай не втручається в оперативну діяльність банків, проте в разі порушення ними вимог чинного законодавства може застосовувати різні заходи впливу.

Перелік державних органів, що наділені повноваженнями банківського контролю і нагляду в різних країнах різноманітний, однак, як правило, провідне місце у ньому належить саме центральному банкові країни. В Італії, Нідерландах, Росії та Україні контроль і нагляд за діяльністю комерційних банків безпосередньо здійснюють національні центральні банки. У СЩА та Японії діє змішана система, за якої центральний банк забезпе­чує контроль і нагляд за банківською сферою поряд з іншими державними структурами.

Так, у США право контролю за діяльністю банків належить різним структурам, тому з метою спрощення системи нагляду та контролю виділено чотири основні рівні контролю за банків­ською справою. Перший рівень — це перевірки Управлінням контролера грошового обігу (структурного підрозділу Міністерст­ва фінансів, який видає ліцензії національним банкам) кілька разів на рік діяльності національних банків. Національні банки у США — це великі банки, що отримують ліцензію на федерально­му рівні і можуть діяти на всій території країни. Оскільки вони в обов'язковому порядку є членами Федеральної резервної систе­ми, федеральні резервні банки також мають право контролювати їхню діяльність. Проте, щоб не заважати їхній роботі зайвими пе­ревірками, існує домовленість, що федеральні резервні банки ко­ристуються результатами перевірок Управління контролера гро­шового обігу. Другий рівень — це перевірки федеральними резервними банками діяльності інших банків — членів Федераль­ної резервної системи, а саме — банків штатів. Банки штатів, на відміну від національних, отримують ліцензію від спеціальних комісій штатів, які й регламентують їхню діяльність. Діяльність банків штатів, які не входять до ФРС, але застраховані Федераль­ною корпорацією страхування депозитів (ФКСД), перевіряє саме ця корпорація. Це — третій рівень банківського нагляду. А робо­ту незначної кількості банків штатів, які не застраховані ФКСД, перевіряють банківські комісії урядів штатів, на які також покла­дено функцію нагляду за діяльністю іноземних банків.

У Німеччині наглядові функції відокремлені від центрального банку і є компетенцією Федерального відомства нагляду за кредитною справою. Проте необхідну інформацію про діяльність банків цій структурі надають підрозділи Німецького федерального банку.

У Великій Британії з 1998 р. функції нагляду за діяльністю банків покладено на спеціальну Агенцію банківського нагляду. У Франції наглядові та контрольні функції зосереджені в чотирьох структурах: Національній кредитній раді, Комітеті банківського регулювання, Комітеті кредитних установ та Банківській комісії. Загалом у світі чітко простежується тенденція щодо створення спеціальних структур, відокремлених від центральних банків, у яких зосереджуватимуться функції нагляду і контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Банківський нагляд являє собою систему впорядкованих дій центрального банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками чинного законодавства і встановлених нормативів з метою підвищення рівня ліквідності банків і стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Нагляд і контроль центрального банку здійснюється у формі інспекцій і ревізій діяльності комерційних банків, контролю за дотриманням економічних нормативів, ліцензування тощо. Центральний банк визначає правила здійснення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування й подання бухгалтерської та статистичної звітності, захисту інформації тощо, обов'язкові для кредитних організацій.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпе­чення фінансової надійності банків центральний банк установ­лює для них обов'язкові економічні нормативи, які мають забез­печувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, а також за про­центним та валютним ризиками. До обов'язкових економічних нормативів можуть належати:

• мінімальний розмір статутного капіталу банку;

• норматив достатності капіталу;

• норматив ліквідності;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• максимальний розмір кредитів, гарантій і порук, що надають­ся банком своїм учасникам (акціонерам);

• максимальний розмір банківських кредитів;

• максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб;

• норми обов'язкових резервів;

• розміри валютного, процентного та інших видів ризику;

• норматив платоспроможності;

• нормативи використання власних коштів банків для придбан­ня паїв (акцій) інших юридичних осіб тощо.

У разі порушення банком економічних нормативів, а також законів, нормативних актів і розпоряджень центрального банку, неподання інформації, надання неповної або недостовірної інформації центральний банк має право зажадати від кредитної організації усунення виявлених порушень і в разі невиконання у встановлений строк відповідних вимог застосувати різні заходи впливу примусового і не примусового характеру (наприклад, направити лист або письмове попередження; накласти штрафи на керівних посадових осіб банків, а також безпосередньо на банківські установи; обмежити проведення окремих операцій на певний строк; відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій; призначити тимчасову адміністрацію з управління кре­дитною організацією; реорганізувати кредитну організацію та ін.).

В умовах інтернаціоналізації банківської діяльності найваж­ливішим завданням центральних банків є забезпечення ста­більності національної банківської системи. Це завдання усклад­нюється світовими фінансовими кризами — суттєвим чинником дестабілізації національних банківських систем. Тому Банк міжнародних розрахунків запровадив принцип індивідуальної й колективної відповідальності центральних банків за фінансуван­ня банків, що проводять операції на євроринках.. Проте фінансо­ву допомогу центральні банки надаватимуть лише тим банкам, які стали банкрутами об'єктивно, в результаті погіршення ринко­вої ситуації, на відміну від тих банків, що збанкрутували із суб'єктивних причин — у результаті неефективних операцій на світових фінансових ринках.