2.1.2. Місце курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки бакалаврів з економічних спеціальностей.

Економетрія – одна з базових дисциплін економічної освіти в усьому світі. Економетрія вимагає глибоких знань економічної теорії, вищої математики, теорії ймовірностей та математичної статистики.

Методи викладання та вивчення економетрії аналогічні методам математичних дисциплін. Вони передбачають постановку задачі та аналіз розв'язків, які одержують з використанням певних означень, критеріїв, формул або алгоритмів.

Економетрія потребує глибоких знань як економічної теорії, так і математичного апарата, особливо статистичних методів обробки даних. При розв'язуванні економетричних задач використовують диференційне числення функцій багатьох змінних, методи лінійної та векторної алгебри, математичної статистики, дії з матрицями, диференційне числення в матричній формі. Матеріал ґрунтується на поняттях, вивчених в курсах: „Основи економічної теорії”, „Вища математика”, „Теорія ймовірності та математична статистика”, „Інформатика”, „Математичне програмування”.

Через великий обсяг розрахунків будувати економетричні моделі без використання ЕОМ неможливо. Тому важливою складовою вивчення дисципліни є лабораторний практикум. Практичні заняття проводяться на ЕОМ з використанням пакету Excel.

2.1.3. Коротка історична довідка.

Економетрія виникла як спроба передбачити поводження товарного та грошового ринків з врахуванням випадкових економічних явищ (наприклад, коливання попиту або цін).

Типові приклади раннього етапу застосування статистичних методів описані в Старому Завіті (див., наприклад, Книгу Чисел). З математичної точки зору вони зводилися до підрахунків числа попадань значень спостережуваних ознак в певні градації.

Відразу після виникнення теорії ймовірності (Паскаль, Ферма, 17 вік) імовірнісні моделі стали використовуватися при обробці статистичних даних. Наприклад, вивчалася частота народження хлопчиків і дівчаток.

У 1794 р. (за іншими даними - в 1795 р.) К. Гаусс розробив метод найменших квадратів, один з найбільш популярних нині статистичних методів. У ХІХ столітті помітний внесок в розвиток практичної статистики вніс бельгієць А. Кетле, на основі аналізу великого числа реальних даних, що показав стійкість відносних статистичних показників, таких, як частка самогубств серед всіх смертей. Сучасний етап розвитку прикладної статистики можна відлічувати з 1900 р., коли англієць К. Пирсон заснував журнал "Biometrika". Перша третина ХХ в. пройшла під знаком параметричної статистики. Вивчалися методи, засновані на аналізі даних з параметричних сімейств розподілів, що описуються кривими з сімейства Пірсона. Найбільш популярним був нормальний розподіл. Для перевірки гіпотез використовувалися критерії Пірсона, Стьюдента, Фішера. Було запропоновано метод максимальної правдоподібності, дисперсійний аналіз, сформульовані основні ідеї планування експерименту.

Термін «економетрика» був вперше введений бухгалтером П. Чомпа (Австро-Угорщина, 1910 р.) («економетрія» - у Чомпа) .Чомпа вважав, що якщо до даних бухгалтерського обліку застосувати методи алгебри і геометрії, то буде отримано нове, глибше уявлення про результати господарської діяльності. Це використання терміну, як і сама концепція, не прижилося, але назва «економетрика» виявилася вельми вдалою для визначення нового напряму в економічній науці, який виділився в 1930 р.

Слово «економетрика» є комбінацією двох слів: «економіка» і «метрика» (від греч. «метрон»). Радянський вчений О.Л. Вайнштейн (1892-1970) вважав, що назва справжньої науки грунтується на грецькому слові метрія (геометрія, планіметрія і т.д.), відповідно аналогічно - економетрія. Проте в світовій науці загальновикористовуваним став термін «економетрика». У будь-якому випадку, який би ми термін не вибрали, економетрика є наукою про вимірювання і аналіз економічних явищ.

Таким чином, сам термін підкреслює специфіку, зміст економетрики як науки: кількісний вираз тих зв'язків і співвідношень, які розкриті і обгрунтовані економічною теорією. Й. Шумпетер (1883-1950), один з перших прихильників виділення цієї нової дисципліни вважав, що відповідно до свого призначення ця дисципліна повинна називатися «економометріка».

Засновники економетрії (Р. Фріш, Е. Шумпетер, Я. Тірберген) намагались поєднати економічну теорію з математичними та статистичними методами.

У журналі «Економетрика», заснованому в 1933 р. Р. Фришем (1895-1973), він дав наступне визначення економетрики: «Економетрика - це не те ж саме, що економічна статистика. Вона не ідентична і тому, що ми називаємо економічною теорією, хоча значна частина цієї теорії носить кількісний характер. Економетрика не є синонімом застосування математики в економіці. Як показує досвід, кожна з трьох відправних крапок - статистика, економічна теорія і математика - необхідна, але недостатня умова для розуміння кількісних співвідношень в сучасному економічному житті. Це - єдність всіх трьох складових. І ця єдність утворює економетрику».

Е. Маленво дотримувався широкого розуміння, інтерпретуючи економетрику як «будь-який додаток математики або статистичних методів до вивчення економічних явищ».

О. Ланге (1904-1965) писав, що економетрика займається визначенням спостережуваних в економічному житті конкретних кількісних закономірностей, застосовуючи для цієї мети статистичні методи. Статистичний підхід до економетричних вимірювань став домінуючим.

Лише після Другої світової війни були побудовані економетричні моделі на макрорівні, які враховували попит, фінансовий стан, податки, прибуток, ціни.

В останні 30 років розроблялися нові методи розв'язування та дослідження економетричних моделей з врахуванням зв'язків між економічними параметрами (мультиколінеарності), у випадку із запізнювальними (лаговими) змінними, методи застосування обчислювальної техніки.