Ознаки класифікації інвестицій.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. За формами виділяють реальні та фінансові інвестиції, але останнім часом із загального обсягу реальних інвестицій більшість науковців розглядають окремо від реальних інноваційну форму інвестицій. Однак в економічній теорії і господарській практиці, пов'язаній з інвестиційною діяльністю, застосовується більше ста термінів, що характеризують різні види інвестицій. Тому для забезпечення ефективного і цілеспрямованого управління інвестиціями необхідно насамперед систематизувати цю термінологію.
Узагальнюючи наукову, методичну та практичну літературу з проблематики інвестиційної діяльності варто відмітити, що в економічній теорії і на практиці інвестиції класифікують за безліччю різних окремих ознак, залежно від мети ведення їк обліку, аналізу та планування. Загальну схему класифікації інвестицій подано на рис 2.2.
1. За об'єктами вкладення. Відповідно до цієї ознаки виділяють форми інвестицій. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.
Реальні інвестиції - це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічну, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи у підприємство, в результаті якого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.
Інвестиції, спрямовані на відтворення основних засобів і приріст матеріально-технічних запасів, тобто прямі реальні інвестиції, прийнято ототожнювати з капітальними вкладеннями.
Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо. Це вкладення державного чи приватного капіталів, в результаті якого процес приросту реального капіталу не здійснюється, а лише проходить купівля чи передача титулу власності.
Фактично це активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигод. До фінансових інвестицій відносяться придбання корпоративних прав, цінних паперів, та інших фінансових інструментів.
Основними формами фінансового інвестування є вкладення в довготермінові та короткострокові фондові інструменти (акції, облігації, ощадні сертифікати тощо), вкладення в довго- та короткотермінові грошові інструменти (депозитні вклади в банках), вкладення в статутні фонди спільних підприємств.
Об'єктом вкладень при реальному інвестуванні є реальні активи, при фінансовому - фінансові.
Матеріальний добробут суспільства у кінцевому підсумку визначається ефективністю його економіки, що втілюється у кількість продуктів та послуг, які може бути створено. З цією метою застосовуються реальні активи: земля, будівлі, обладнання, тощо, що застосовується для їх виробництва.
Поряд з матеріальними активами існують також фінансові активи, зокрема, акції та облігації. Подібний вид активів - це не більше ніж записи, і вони напряму не входять у виробничі потужності. Замість цього в економічно розвинених країнах ці| активи є засобом, що застосовується людиною для засвідчення своїх прав на реальні активи. Фінансові активи - це права на дохід, одержаний за допомогою реальних активів (або вимоги на доходи уряду). Не маючи можливості придбати власний завод, завжди є можливість придбати акції заводу і отримувати частину прибутку від виробництва автомобілів.
В той час як реальні активи є джерелом національного доходу в економіці, фінансові активи просто характеризують його розподіл серед інвесторів.
Ми можемо вибрати між витратою ресурсів сьогодні або інвестуванням їх у майбутнє. Якщо вибір за інвестуванням, то ми можемо розмістити свої кошти у фінансових активах, купуючи різні види цінних паперів. В той час, коли інвестори купуюсь цінні папери компаній, останні використовують залучені таким чином кошти, щоб оплатити реальні активи, такі як заводи, обладнання, технології або товарно-матеріальні запаси. Отже, джерелом доходу власників цінних паперів у кінцевому підсумку буде прибуток, створений використанням реальних активів, придбання яких було профінансовано за рахунок коштів від випуску цих цінних паперів. Інакше кажучи, ці фінансові активи являють собою зобов'язання емітентів цінних паперів. Наприклад, облігація автомобільного заводу, що розглядається як актив, оскільки дає право на процентні платежі та погашення основної суми є зобов'язанням цього заводу здійснити виплати її утримувачу. Це зобов'язання заводу для утримувача облігації розглядається як його актив, оскільки приносить останньому процентні виплати та повернення суми при погашенні. Тому при об'єднанні їх балансових звітів ці зобов'язання взаємно погашаються, а залишаються лише реальні активи, які є так би мовити чистими активами, національним багатством суспільства, що складається з будівель, обладнання, запасів, землі. При цьому збільшення або зменшення вартості фінансових активів, які ми купуємо, в кінцевому рахунку залежить від продуктивності реальних активів. Саме тому, останнім часом у науковій літературі дедалі частіше розглядається вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом. Такі інвестиції характеризуються як інноваційна форма інвестицій. В межах цієї форми розмежовують інноваційні та інтелектуальні інвестиції.
Інноваційні інвестиції - пов'язані з реальним інвестуванням і є однією з його форм, здійснювані з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізуватися шляхом придбання готової наукоємкої продукції та розроблення нової наукомісткої продукції.
Інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозиченню досвіду, тобто є у складі інноваційних інвестицій та пов'язані безпосередньо з формуванням та використанням інтелектуального капіталу.
2. За характером участі інвестора в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. При здійсненні прямих інвестицій може мати місце внесення коштів або майна до статутного фонду юридичнрї особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Непрямі інвестиції - під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, р отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів. Здебільшого непрямі інвестиції прийнято ототожнювати з портфельним інвестуванням. У цьому разі йдеться про кошти, вкладені в цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі й за участю держави.
3. Залежно від форми власності інвесторів на ресурси, що інвестуються розрізняють державні, приватні, змішані інвестиції.
Державні інвестиції - це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.
Приватні інвестиції - вкладення коштів з власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити та емісія цінних паперів), які відповідно підпадають під ознаку права приватної власності.
Змішані інвестиції - припускають вкладенню як частки приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестицій.
4. За регіональними джерелами залучення ресурсів виділяють іноземні, вітчизняні та змішані інвестиції.
Вітчизняні інвестиції характеризують вкладення капіталу національного походження по відношенню до країни реалізації у різноманітні об'єкти інвестування резидентами даної країни незалежно від форми власності інвестора на інвестований капітал.
Іноземні інвестиції - вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Поряд з цим у окремих виданнях зустрічається віднесення цього виду інвестицій до ознаки поділу за формами власності. Тут слід зазначити на юридичну колізію, оскільки такої форми у законодавстві України про власність не виділяється. Разом з тим, іноземні інвестиції здебільшого належать до приватної форми власності. Такий підхід просто наголошує на власності на інвестовані ресурси саме іноземного інвестора, що полегшує облік та аналіз використання іноземних інвестицій.
Спільні інвестиції - вкладення в будь-які об'єкти, що здійснюються суб'єктами - резидентами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
5. За періодом інвестування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).
Середньострокові інвестиції - з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти).
Довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше трьох років. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній інвестиції деталізуються наступним чином:
а) до 2 років;
б) від 2 до З років,
в) від 3 до 5 років;
г) більше 5 років.
Безтермінові інвестиції - з невизначеним терміном вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо).
6. За регіональною ознакою освоєння виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні).
Внутрішні інвестиції - вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об'єкти інвестування,
розташовані в територіальних межах певної країни.
Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) - вкладення капіталу резидентами певної країни в об'єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
7. За напрямками інвестування виділяються інвестиції у власну діяльність (внутрішні) та інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні).
Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції) — вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший операційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відповідно до діючих законодавчих обмежень.
Інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні інвестиції) - вкладення капіталу інвестором в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб'єктами господарювання.
8. За характером використання ресурсів в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на початкові (первинні, стартові), реінвестиції та дезінвестиції.
Стартові інвестиції являють собою використання вперше сформованого капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позичених ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.
Реінвестиції характеризують повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у даному випадку є прибуток від інвестиційної діяльності.
Дезінвестиції являють собою процес вилучання раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.
9. За рівнем прибутковості інвестиції поділяють на високо-, середньо-, низькоприбуткові та недоходні інвестиції.
Високоприбутковими інвестиціями є такі, вкладення капіталу у об'єкти інвестування за яких забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.
Середньоприбуткові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється в об'єкти, за якими забезпечуємся отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.
Низькоприбуткові інвестиції - за цією грурою об'єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.
Недоходні інвестиції формує група об'єктів укладення капіталу, вибір і здійснення яких інвестор не пов'язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного тощо).
10. За впливом на економічний розвиток виділяють сукупні валові, чисті та реноваційні інвестиції.
Сукупні валові інвестиції складають внутрішні та залучені іноземні інвестиції. Вони формують структуру засобів, що впливають на інвестиційну діяльність суспільства і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внутрішніх інвестицій є фонд нагромадження або (та) заощаджувана частина національної о доходу, щр спрямовується на розвиток факторів виробництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отож ваюві інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.
Чисті інвестиції являють собою обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції за мінусом амортизаційних відрахувань.
Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується у просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.
11. За ступенем залежності від отримання доходів інвестора інвестиції поділяються на похідні та автономні.
Похідні інвестиції прямо корелюють з динам|кою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання та заощадження.
Автономні інвестиції характеризуються вкладеннями капіталу, ініційованими дією факторів, не пов'язаних з формуванням та розподілом обсягу частого доходу (прибутку).
12. За ступенем ризику інвестиції можна поділити на: надійні (безризикові), з мінімальним ризиком (низькоризикові), середньоризикові та з високим ступенем ризику (високоризикові).
Безризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, в яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.
Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно нижче від середнього рівня.
Середньоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими приблизно відповідає середньоринковому рівню.
Високоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно перевищує рередньоринковий рівень. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестицій що характеризуються вкладенням капіталу у найбільшризикові проекти або інструменти фондового ринку, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.
13. За рівнем ліквідності інвестиції доцільно поділити на високо-, середньо-, низьколіквідні та неліквідні інвестиції.
Високоліквідні інвестиції являють собою так інвестиції, об'єкти вкладень яких швидко (у термін до одного місяця) можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Зокрема, це короткострокові фінансові вкладення.
Середньоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрут своєї поточної ринкової вартості у термін від одного місяця до півроку.
Низьколіквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних ртрат своєї поточної ринкової вартості у термін від півроку і більше.
Неліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких не можуть бути самостійно конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, а можуть реалізовуватися на інвестиційному ринку тільки у складі цілісного майнового комплексу.
14. За необхідністю здійснення інвестиції доцільно поділяти на обов'язкові, бажані та необов'язкові.
15. За рівнем правочинності прийняття рішень про інвестування інвестиції поділяють на:
- центральні, або держбюджетні - фінансуються з державного бюджету з метою розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм;
- місцеві - фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління;
- інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства;
- іноземні інвестиції - інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.
16. За взаємозв'язком між інвестиціями:
- основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (наприклад, спорудження конкретного об'єкта, придбання нових технологій тощо);
- супутні - виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу);
- спільні - реалізуються двома чи декількома інвесторами р інтересах досягнення єдиної мети (наприклад, участь декількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об'єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку).