12. Види схилів.

Схили — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин, долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природнього середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів.

Схили класифікують за формою профілю, довжиною, походженням, стрімкістю.

За формою розрізняють:

прямі схили — з рівномірним нахилом на всій поверхні (в тому числі прямовисні — з нахилом понад 55°);

випуклі — з нахилами, що збільшуються до підніжжя;

увігнуті — з нахилами, що зменшуються зверху до низу;

хвилясті -

схили складної будови, в тому числі східчасті.

13. Визначення за картою висот.

Висоти точок місцевості над рівнем моря (абсолютні висоти) визначають на карті за допомогою позначок висот горизонталей і прийнятої на карті висоти перерізу рельєфу. А б с о л ю т н а в и с о т а — висота точки місцевості над середнім рівнем Балтійського моря. Підписи абсолютних висот на карті називаються позначками, а у випадку, коли підписана вершина гори — висотами, підписи висот рівнів води називаються урізами в о д и. К о м а н д н а в и с о т а — височина (не обов’язково найвища), з якої відкривається найкращий огляд навколишньої місцевості з великою дальністю і широким сектором огляду, підписується більшим шрифтом (цифрами), ніж інші исоти.

В і д н о с н а в и с о т а — різниця абсолютних висот (позначок). Для визначення за картою позначок (висот) і перевищень ми маємо всі відомості, а саме:

а) відлік висот ведеться від середнього рівня Балтійського моря;

б) для полегшення відліку на карті вказані позначки деяких точок і горизонталей;

в) основні (суцільні) горизонталі проводяться через висоту перерізу;

г) дві суміжні горизонталі на одному схилі будуть відрізнятися по висоті на висоту перерізу.

При визначенні позначок можливі дві ситуації:

1. Якщо відома висота точки, то позначкою горизонталі буде число, кратне висоті перерізу.

2. Позначка точки між горизонталями визначається інтерполюванням позначок горизонталей

При визначенні перевищень можливі такі ситуації:

1. Точки на одній горизонталі — перевищення дорівнює нулю.

2. Позначки об’єктів подані на карті — різниці позначок.

3. Точки на одному схилі — висоту перерізу помножити на кількість горизонталей між цими точками.

4. Точки на значному віддаленні одна від одної — визначити позначки і взяти їх різницю.

Помилка визначення позначок і перевищень не повинна перевищувати половини висоти перерізу рельєфу, а при знаходженні точки між основною і додатковою горизонталями — чверті висоти перерізу рельєфу.

14. Система координат, які використовуються у військах.

Координати – 3 величини, які визначають положення точки на площині або в просторі. Для визначення положення точки на земній поверхні використовують географічну, прямокутну, полярну та біполярну системі координат.

Географічна система координат. За почато відліку координат в географічній системі використовують перетин вихідного (Грінвічського) меридіану с екватором. Широта B і довгота L визначають положення точки на земній поверхні. Географічна широта – кут між площиною екватора і нормаллю. Нормаль – лінія,що проходить через дану точку під кутом 90 по поверхні земного еліпсоїда. Ширина може бути тільки від 0 до 90 і північною чи південною. Географічна довгота – це кут між площиною вихідного меридіану і площиною меридіану, який проходить через дану точку. Довгота від 0 до 180 і західна або східна.

Прямокутна система координат. Кожна шестиградусна зона проекції Гауса являє собою самостійну систему прямокутних координат. В якій початком координат є точка перетину осьового меридіану з екватором абсциси, яка відраховується від екватора на північ та південь, ординати від осьового меридіану – на захід та схід. Для нашої країни значення абсцис завжди із знаком +. А ординати можуть бути і + і -.

Систему полярних координат складають : вихідна точка О, яка називається полюсом і полярна вісь ОХ. Вона використовується частіше на великих ділянках місцевості під час визначення цілей з одного пункту спостереження при цілевказівках і орієнтуванні. Місцеположення цілі на місцевості або на карті визначається полярним кутом В і відстанню Д. Полярні кути відраховуються від полярної вісі за часовою стрілкою від 0 до 360.

Біполярна система координат це різновид полярної системи координат має 2 полюси, 2 полярні вісі. Положення цілі на місцевості або карті визначається 2 кутами , а також відстанями. У залежності від полярної вісі кутами можуть бути магнітні істині азимути, а також дирекційні кути.