1)Топографічні єлементи місцевості .Найважливішим джерелом отримання інформації про топографічні елементахмісцевості - їх взаємному положенні, координатах, розмірах, обрисах іінших якісних і кількісних показниках - служать топографічнікарти. Особливу групу складають дані місцевості, зображення якихвідсутній на топографічних картах. До них відносяться різні змінимісцевості - руйнування, завали, затоплення і т.п., а також інженерніспоруди - мости, переправи, колонні шляхи, загородження та ін,створювані військами при підготовці й у ході бойових дій. Ці зміниможуть значно впливати на тактичні властивості місцевості, особливо наумови прохідності та орієнтування. Головним джерелом отримання данихпро такі об'єкти, не зображуваних на топографічних картах, служатьаерознімків місцевості, що виготовляються в ході бойових дій, і спеціальнікарти.

Поряд з використанням карт і аерознімків місцевість вивчається такожшляхом безпосередньо її огляду та виконання польових вимірювань. Найчастішетакі виміри доводиться робити при орієнтуванні, визначеннімісцезнаходження цілей та інших об'єктів, ведення вогню і т.п.

2)Типові форми рельєфу .Незважаючи на те, що рельєф місцевості різноманітний, можна виділити п’ять його типів (рис. 1.1). 1. Г о р а — значне за висотою куполоподібне або конічне підвищення, яке має п і д о ш в у і в е р ш и н у. Вершина буває найчастіше куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик — п л а т о, або закінчується гострим п і к о м. Зниження від вершини до підошви називають с х и л о м. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається в и с т у п о м або т е р а с о ю, а лінія, яка відокремлює терасу від стрімкого схилу, що лежить нижче, — б р і в к о ю. Гору висотою до 200м називають г о р б о м. Штучний горб — к у р г а н о м. 2. Хребет — витягнуте підвищення, яке знижується в од-ному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь, — лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет як типову форму потрібно відрізняти від гірського хребта — ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами. 3. Улоговина — замкнуте чашеподібне заглиблення (западина). Має край і дно (найнижчу точку). Iнодi дно улоговини буває заболочене або зайняте озером. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмiрiв називають ямою. 4. Л о щ и н а — витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку. Лінія по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається в о д о з л и в о м. Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать д о л и н и, у щ е л и н и, я р и та б а л к и. 5. С і д л о в и н а — зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається п е р е в а л о м. У гірській місцевості шляхи сполучення через хреб-ти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташованi сiдловини по обох схилах хребта або мiж двома гiрськими хребтами називають г i р с ь к и м и п р о х о д а м и. Характерні лінії (вододіли й водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рельєфу складають ніби скелет рельєфу. Їх зоб-раження і взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

3)тактичні властивості місцевості .Топографічні елементи місцевості можуть суттєво впливати на виконання бойового завдання підрозділу з урахуванням його озбро-єння, пори року і часу доби, а також метеорологічних умов і харак-теру дій противника. Місцевість може бути сприятливою щодо успіху бойових дій підрозділів і ослабляти дії противника, але не сама по собі, а лише в тому випадку, якщо командир докладно її оцінить і вміло використає в конкретних бойових умовах. Особливості місцевості, які певним чином впливають на основні сторони бойової діяльності військ, називаються тактичними властивостями місцевості. До основних з них належать прохідність місцевості, захисні властивості місцевості, умови орієнтування, умови спостереження, умови маскування, умови ведення вогню та умови інженерного обладнання місцевості. Прохiдність місцевості — це властивість місцевості, яка сприяє або перешкоджає пересуванню військ. Суттєво впливають на прохідність місцевості мережа доріг, рельєф місцевості, гідрографія, грунтово-рослинний покрив, а також сезонні і погодні явища. Захисні властивості місцевості — це властивості місцевості, які послабляють дію ядерної і звичайної зброї. Правильне визначення і використання захисних властивостей місцевості полегшує організацію захисту особового складу і бойової техніки від ураження різними видами зброї. На захисні властивості місцевості найбільш істотно впливають рельєф і рослинний покрив, наявність населених пунктів з міцними кам’яними і залізобетонними будовами і підземними спорудами, характер грунту в центрах (епіцентрах) ядерних вибухів. Умови орієнтування — властивості місцевості, які сприяють визначенню свого місцезнаходження і потрібного напрямку руху відносно сторін горизонту, навколишніх об’єктів, а також відносно розташування своїх військ і військ противника. Вони визначаються наявністю на місцевості характерних форм рельєфу і місцевих предметів-орієнтирів. Умови спостереження — властивості місцевості, які сприяють отриманню відомостей про противника. Вони визначаються ступе-нем навколишньої місцевості, дальністю огляду і залежать від характеру рельєфу, рослинного покриву, наявності населених пунктів та інших об’єктів, які перешкоджають огляду місцевості. Умови маскування — властивості місцевості, які дозволяють приховати від противника розташування і пересування особового складу і бойової техніки. Вони визначаються наявністю природних схованок (сховищ), які утворюються формами рельєфу, рослинним покривом, населеними пунктами та іншими місцевими предметами, а також загальним характером, кольором і плямистістю місцевості (чим різноманітніша кольорова гама, тим кращі умови маскування). Умови ведення вогню — властивості місцевості, які забезпечують зручне і приховане від спостереження противником розташування вогневих засобів, ведення точного вогню з усіх видів зброї і корегування стрільби. Вони залежать від характеру рельєфу, рослинного покриву, наявності шляхів, населених пунктів та інших місцевих предметів. Умови інженерного обладнання місцевості — властивості місцевості, які впливають на обсяг, характер і успіх робіт з її обладнання і залежать від типу грунтів, рівня грунтових вод, наявності будівельних матеріалів, а також від характеру природних і штучних сховищ і перешкод.

4)Порядок і методика вивчення місцевості.

Ч и т а н н я к а р т и — уявлення реальної місцевості за її графічним зображенням. В и в ч е н н я м і с ц е в о с т і — виявлення тактичних властивостей місцевості з метою вирішення будь-якого завдання. О ц і н к а м і с ц е в о с т і — визначення можливого впливу властивостей даної місцевості та окремих її елементів на вирішення поставленого бойового завдання. З а к л ю ч н а ч а с т и н а (висновки) — визначення вигідних варіантів використання сприятливих властивостей місцевості та заходів для обмеження її негативного впливу

Основний принцип вивчення місцевості — від загального до детального. Щоб отримати загальне уявлення про місцевість, необхідно оцінити її топографічні елементи і визначити тип місцевості за рельєфом, різновид місцевості, ступінь пересіченості і видимості, заселеність району, густоту, клас та напрямок дорожньої мережі. Після цього д е т а л ь н о вивчають окремі елементи і тактичні властивості місцевості, користуючись наступними правилами: 1. Місцевість вивчають стосовно конкретно поставленого бойового завдання. 2. В обороні місцевість вивчають спочатку в розташуванні противника, а після цього — в своєму районі; у наступі — навпаки. 3. Місцевість вивчають і оцінюють не тільки «за себе», але й «за противника». 4. Місцевість вивчають безперервно, з урахуванням погоди, часу доби і пори року. 5. При вивченні тактичних властивостей місцевості у першу чергу вивчають ті властивості, які є найбільш важливими в даних конкретних умовах і можуть суттєво вплинути на характер подаль-ших дій.

Д е т а л ь н е в и в ч е н н я р е л ь є ф у місцевості пов'язане з вирішенням завдання по визначенню висот і взаємних перевищень точок, виду, напрямку та стрімкості схилів, характеристик (глибини, ширини та довжини) лощин, ярів, вимоїн та інших деталей рельєфу.

5. Основрі різновиди місцевості та їх тактичні властивості За характером рельєфу місцевість поділяють на рівнинну, горбкувату і гірську, яка в свою чергу поділяється на низькогірну, середньогірну і високогірну.

Рівнинна місцевість (рис. 1.2) характеризується відсутністю рiзко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2м). Абсолютні висоти над рівнем моря — до 300 м.

Горбкувата місцевість (рис. 1.3) характеризуєть-ся хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності (горби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищен-нями 25−200 м і переважною стрімкістю схилів 2−3м. Горбкувата місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони.

Н и з ь к о г і р н а м і с ц е в і с т ь (рис. 1.4) характеризується висотами над рівнем моря 500 — 1000 м, відносними перевищеннями 200−500 м і переважною стрімкістю схилів 5−10°. Порівняно з іншими видами гірської місцевості вона слабо розчленована, як правило, добре обжита і має досить розвинену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосереджене застосування важкої бойової техніки. Низькогірна місцевість у цілому сприяє маскуванню й захисту від ураження ядерною зброєю.

С е р е д н ь о г і р н а м і с ц е в і с т ь (рис. 1.5) має висоти над рівнем моря приблизно 1000—2000 м, відносні перевищення від 500 до 1000 м і переважну стрімкість схилів 10−25°. Вона розчлено-вана на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми. Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які викори-стовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках.

В и с о к о г і р н а м і с ц е в і с т ь (рис. 1.6) характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м відносними перевищеннями 1000 м і більше, з стрімкістю схилів понад 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улого-винами на гірські хребти, їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір’ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Пере-вали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.