Тема 1. Мета і задачі курсу. Концепція інноваційного менеджменту. Іноземний досвід державної підтримки інноваційної діяльності.

1.1. Ключові питання

1.Концепція інноваційного управління.

2.Структура інноваційного управління.

3.Еволюція інноваційного управління. Сучасні парадигми стратегічного управління.

4.Досвід та проблеми використання системи інноваційного управління підприємствами України.

1.2. Навчальні цілі

1.Розкрити концепцію інноваційного управління.

2.Проаналізувати структуру інноваційного управління.

3.Висвітлити зміст еволюції інноваційного управління.

4.Охарактеризувати сучасні парадигми інноваційного управління.

1.3. Стислий зміст теми та рекомендації до її опанування

Зміст поняття "інновація". Класифікація новацій, інноваційних процесів, нововведень. Сучасні аспекти нововведень то розвиток конкуренції. Предмет, мета і завдання курсу відповідно до робочої навальної програми. Основні тенденції розвитку економіки, науки, освіти. Суть глобалізації світового ринку та її соціальні наслідки.

Основні терміни та визначення в інноваційній діяльності.

Інноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний процес та інноваційна діяльність. Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями.

Еволюція розвитку теорій інноваційної діяльності. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції. Еволюція технологічних циклів (теорія Кіндратієва щодо розвитку НТП). Стратегічні тенденції розвитку економічно розвинутих країн. Перехід від технотронного до гуманістичного суспільства.

Суть, класифікація і кодування нововведень і інновацій.

Структура і зміст системи інноваційного менеджменту організації. Суть компонентів системи “вихід”, “вхід”, “зворотний зв’язок”, “зовнішнє середовище”, “управляюча” і “управляємо” підсистеми.

Податкові пільги в розвинутих країнах, які стимулюють інноваційну діяльність. Три типи моделей науково-інноваційного розвитку.

Досвід США. Стимулювання венчурних фірм і дослідницьких центрів. Державна підтримка фірм “спин-офф”. Роль малого бізнесу в науці. Особливості інвестиційних фондів США.

Досвід Японії. Організаційна структура державного управління науково-технічним прогресом. Роль міністерства зовнішньої торгівлі й політики в розвитку науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт. Японська модель інтеграції науки і виробництва. Стратегія технополісів. Розвиток міжнародної інтеграції і кооперування.

Досвід провідних країн Євросоюзу. Програми ЕSPRІТ, РАСЕ, TACIS та інші. Джерела та форми фінансування інновацій. Методи фінансування інноваційної діяльності за кордоном.

До переваг організацій, орієнтованих на впровадження інновацій, відносять:

1. Зменшення до мінімуму негативних наслідків змін, що відбуваються, а також факторів «невизначеності майбутнього».

2. Можливість враховувати об'єктивні (зовнішні та внутрішні) фактори, що формують зміни, зосередитись на вивченні цих факторів; сформувати відповідні інформаційні банки.

3. Можливість отримати необхідну базу для прийняття стратегічних і тактичних рішень.

4. Полегшити роботу по забезпеченню довго- та короткострокової ефективності та прибутковості.

5. Можливість зробити організацію більш керованою, оскільки за наявності системи стратегічних планів є змога порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, конкретизованими у вигляді планових завдань.

6. Можливісгь встановлення системи стимулювання для розвитку гнучкості та пристосованості організації та окремих її підсистем до змін.

7. Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.

8. Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей.

Стратегія7компанії, як правило, складається з:

1) продуманих цілеспрямованих дій;

2) реакції на непередбачений розвиток подій і на конкурентну боротьбу, що посилюється.

Добре продумана стратегія зазвичай живе кілька років, вимагаючи лише незначних змін для пристосування до нових умов.

Розрізняють наступні види стратегій:

♦ загальні для всієї організації в цілому;

♦ загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямами.