33. Становлення і розвиток системи міжнародних організацій

Як уже зазначалося, першими міжнародними організаціями можна вважати (з певною мірою умовності) воєнні союзи держав, історія яких сягає в глибоку давнину. Щодо організацій економіч-ного характеру, то одним з найстаріших прикладів можна вважати Ганзу — політичний і торговельний союз північно-німецьких міст, який існував у ХІV—ХVП ст. Центром Ганзи був Любек; її факторії розміщувались у Новгороді, Лондоні, Берліні, Брюгге. Ця організація об’єднала майже сто міст. Її функціями були: спорядження й охорона торговельних експедицій, утворення торговельних факторій у най-важливіших містах, переважно в балтійських країнах, одержання всіляких торговельних привілеїв, уніфікація торговельного права. Таким чином, головною метою Ганзи був захист інтересів купецтва, яке здійснювало свої операції в цьому регіоні.

Ганзейські купці торгували переважно хлібом, а також хутром, шкірою, льоном, воском, медом, сукнами, винами, залізними виробами. Кожний купець був абсолютно самостійним і незалежним у своїх торговельних операціях, але був під захистом організації. Тривалий строк існування Ганзи свідчить про ефективність її діяльності.

Іншим, пізнішим, прикладом утворення міжнародної організації для вирішення економічних проблем був Німецький митний союз, заснований у 1834 р. На цей час Німеччина являла собою конгломерат десятків дрібних князівств, кожне з яких мало свою грошову одиницю, свою митну політику, систему мір і ваги, що дуже утруднювало торгів-лю між ними і не сприяло об’єднанню в цілісну державу. Митний союз об’єднав 18 німецьких держав, головною серед яких була Прусія. Все-редині союзу скасовувалися митні тарифи, проте встановлювались протекціоністські тарифи щодо третіх країн. Це значно послабило іноземну конкуренцію, особливо з боку Англії. Хоча Митний союз не вирішив усіх проблем (північні князівства, що відали морською тор-гівлею, не увійшли до нього), все ж таки він дав відчутний поштовх економічному, а згодом і політичному об’єднанню Німеччини.

Проте ці (й деякі подібні) організації, що існували до середини ХІХ ст., ще не утворили міжнародної системи. Вони існували від-окремлено одна від одної, без взаємних функціональних зв’язків і істотно вплинули на світовий розвиток економічних чи політичних

 

Регулювальна роль та типологія міжнародних економічних організацій

відносин. Можна вважати, що організації типу Німецького митного союзу певною мірою стали моделлю, прототипом для пізніших між-народних організаційних утворень на основі економічної інтеграції.

Початок формування цілісної системи міжнародних організацій припадає приблизно на середину ХІХ ст. Відтоді й до нашого часу можна виокремити такі основні етапи розвитку системи:

I етап (середина ХІХ ст. — середина 40-х років ХХ ст.) — станов-

лення системи міжнародних організацій;

II етап (середина 40-х років — кінець 50-х років ХХ ст.) —

формування системи Об’єднаних Націй;

III етап (кінець 50-х років — кінець 80-х років) — активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій;

IV етап (з початку 90-х років) — відновлення єдиної системи міжнародних економічних відносин внаслідок розпаду світової соціалістичної системи.

Ця схема дещо умовна, оскільки чітких меж між етапами накрес-лити неможливо. Так, регіональні організації виникали ще в 40-х ро-ках (наприклад РЕВ). Проте кожний з етапів характеризується най-типовішим аспектом розвитку системи, тому її виокремлення цілком виправдане.

Простежимо основні віхи на шляху утворення міжнародних ор-ганізацій.

1. Становлення системи міжнародних організацій (середина ХІХ ст. — середина 40-х років ХХ ст.). Важливим спонукальним чинником утворення міжнародних організацій була промислова ре-волюція, яка завершилася в більшості європейських країн, США та Японії до 70-х років ХІХ ст. Європа та Північна Америка вкрилися густою мережею залізниць, парове судноплавство з’єднало конти-ненти регулярними рейсами, з’явилося телеграфне сполучення. Світ став «тісним», поштові зв’язки між людьми різних країн та регіонів ставали дедалі поширенішим явищем. Але існування в кожній краї-ні своїх норм, тарифів, методів управління, зрештою, звичаїв у сфері транспорту й зв’язку гальмувало процес утворення світової системи сполучення. Виникла потреба в міжнародних організаціях, які упо-рядкували б національні норми в єдину функціональну систему. І такі організації з’явилися.

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

У 1865 р. було утворено Світовий телеграфний союз, а в 1875 р. — Світовий поштовий союз. Ці дві організації, що існують і досі, до певної міри стали взірцем для створення пізніше вузькогалузевих ор-ганізацій глобального характеру, зокрема в морському й авіаційному транспорті.

Процес упорядкування розпочався й у сфері міжнародних валют-них відносин. У 1867 р. відбулася Паризька конференція, яка визначи-ла основні правила валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті. До них належать: установлення золотого вмісту валют; за-безпечення конвертованості валюти в золото; вільний продаж золота на міжнародних ринках; забезпечення стабільності валюти органами валютного контролю країни; формування вільно плаваючих валют у межах «золотих точок» та ін. В результаті роботи Паризької конфе-ренції не було утворено постійних міжнародних органів, але вона за-безпечила умови, завдяки яким система золотомонетного стандарту діяла досить ефективно аж до Першої світової війни.

Після війни система золотомонетного стандарту розладилася. Розмежування держав воєнними діями сильно утруднило міжнарод-ні валютні потоки. Післявоєнна економіка була зруйнована, і це спри-чинило ослаблення національних валют. Необхідно було встановити нові правила в міжнародних валютних відносинах, які відповідали б новому етапові розвитку світової валютної системи.

Це завдання мала вирішити Генуезька міжнародна економічна конференція (1922), яка проголосила встановлення золотодевізного стандарту. Іноземна валюта провідних країн стала використовувати-ся в міжнародних розрахунках нарівні із золотом. Як резервну валю-ту найчастіше використовували долар США та фунт стерлінгів. Зо-лоті паритети були збережені, відтворено режим вільного коливання валютних курсів. Валютне регулювання здійснювалось активною валютною політикою урядів, рішенням міжнародних конференцій та нарад. Генуезька валютна система виявила відносну ефективність до 1929 р., але світова економічна криза (1929—1933 рр.), що супрово-джувалась і валютною кризою, по суті спростувала її.

На тлі валютно-кредитних криз, що частішали, все більше від-чувалася відсутність наднаціональних постійно діючих організацій, які координували б політику національних банків і фінансових ін-ститутів різних країн. Такою організацією став Банк міжнародних

 

Регулювальна роль та типологія міжнародних економічних організацій

розрахунків (БМР), утворений у 1930 р. в м. Базелі (Швейцарія) на підставі міжнародної угоди шести держав (Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Японії), до яких згодом приєдналися ще декілька країн. За головну функцію БМР ставив сприяння співро-бітництву між центральними банками країн, полегшення умов між-народних фінансових операцій, міжнародне регулювання валютно-кредитних і фінансових відносин. Хоча БМР до кінця Другої світової війни не зміг повністю досягнути поставленої мети, все ж таки він був першим закладом такого типу у валютно-кредитній сфері.

Процес інтернаціоналізації економічної діяльності, що поступово набирав сили, обумовив появу міжнародних регуляторів у сфері про-мисловості й торгівлі. В 1883 р. було прийнято Паризьку конвенцію з охорони промислової власності. В 1919 р. утворено Міжнародну торговельну палату (МТП) — неурядову організацію, яка об’єднала приватних підприємців, компанії різних країн світу. МТП ставить за мету сприяння розвитку підприємництва шляхом заохочення торгів-лі, інвестицій, вільного руху капіталів, тобто її діяльність виходить за суто торговельні рамки.

У тому ж 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП), яка мала статус міжнародної комісії для розроблення кон-венцій і рекомендацій з питань трудового законодавства і поліпшен-ня умов праці.

На першому етапі розвитку системи міжнародних організацій з’явилися утворення —переважно монофункціональні, вузькоспеціа-лізовані. Регіональних організацій практично не було, якщо не брати до уваги нетривалих воєнних союзів (Антанти, наприклад). Щодо глобальних організацій загального, багатофункціонального типу, то спробою такого утворення була Ліга Націй, яка з’явилася в 1920 р. (офіційно заснована в 1919 р.) як політична реакція на наслідки Пер-шої світової війни. Її метою був розвиток співробітництва між наро-дами і гарантія миру та безпеки. Але інтереси європейських держав у цей час були настільки протилежні, що співробітництва налагодити не вдалося. Після виходу з Ліги двох найсильніших у Європі держав — Німеччини (1934) і СРСР (1939) стало ясно, що організація не-спроможна досягти поставлених цілей. Ліга Націй була офіційно роз-пущена в 1946 р., але фактично вона припинила функціонування вже напередодні Другої світової війни.